3)Ідея власних ритмів розвитку етносу, які неможливо змінити діяльністю людей.32 Існують також і інші теорії етносу, що аналізують цей феномен

крізь призму інформаційних зв'язків, спільності інтересів, складових структури тощо. 337 ^0*29* ^{а А 3тНОПОЛИТОЛОГИЯ:} Учебник,- СПб.: Изд. С.-Петврб. у„-та. 2005,-

29

Незважаючи на різноманітність підходів щодо етносу, більшіcть дослідників виокремлюють певний набір загальнообов'язкових ознак (атрибутів) етносу: етнонім - самоназва етносу; певні куль­турні характеристики, oо можуть виявлятися у мові, релігії, звичаях" обрядах, особливостях народного мистецтва тощо; антропологічні ознаки, характерні для його представників; психологічні особливості які грунтуються на міфах про спільну історію, спільність предків' території виникнення, культурних особливостях тощо, та сприяють усвідомленню представниками певного етносу власної спільності й відмінності від інших етносів. Наприклад, у виданні «Політологіч­ного енциклопедичного словника», який вийшов друком у 1997 році, етнос визначається як позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднаних спільним походженням (реальним або міфічним), культурою (або деякими її елементами), мовою (часто але не завжди), історією (справжньою або вигаданою), традиціями і звичаями, самосвідомістю та етнонімом.³³ На користь позатериторі- альності та позадержавності етносу свідчить той факт, що сьогодні практично немає жодного етносу, представники якого мешкали б у межах однієї держави, або на якісь одній, чітко окресленій території.

Етнос має свою внутрішню структуру. На думку англійського дослідника Е. Сміта, за рівнем самоідентифікації структура етносу складається з ядра, маргінальних прошарків та етнічних категорій. Ядро - це представники етносу з найвищим рівнем самосвідомості, чітким усвідомленням власної етнічної приналежності до певної етнічної спільноти. Як правило, але не завжди, ядро знаходиться на території етнічної батьківщини. До маргінального прошарку нале­жать представники етносу з подвійною або потрійною етнічною самосвідомістю. Вони не можуть остаточно визначитися з власною етнічною належністю. Етнічні категорії складаються з людей, що повністю втратили власну етнічну самосвідомість, вважають себе представниками іншого етносу, заперечують власне етнічне похо­дження. Натомість їх антропологічні ознаки та реальне походження вказують на належність до певного етносу.

У межах певного етносу можуть існувати субетноси та етно­графічні групи. Субетнос - це певна група у складі етносу, що відрізняється від його основної частини чи інших частин спе-

30

цифічними культурними особливостями, відчуттям самосвідомості, шо не заперечує загальноетнічну свідомість, та особливою соціальною структурою. Щодо останньої ознаки, то вона не є обов'язковою для існування субетнічної групи. Прикладами субет­носів у складі російського етносу є камчадали, помори, донські козаки тощо. Представники російського козацтва (донські, ураль­ські) в XIX - на початку XX століття відрізнялися від загальноро- сійського етносу певними елементами культури, мали власну етнічну свідомість, яка не заперечувала загальноросійську, однак вказувала на певну відмінність, власну соціальну структуру. Як правило, виник­нення субетносів зумовлене особливими умовами існування протягом доволі тривалого часу. До таких умов належать: специфічне геогра­фічне та кліматичне середовище, що, натомість, зумовлює форму­вання особливого культурно-господарського типу; віддаленість від території проживання основної маси етносу та взаємодія з іншими етнічними групами, або взагалі перебування в іноетнічному серед­овищі; особливості етносоціального розвитку та конфесійні роз­біжності з основною масою етносу тощо. На відміну від субетносу, етнографічна група - це локальна частина етносу, що відрізняється лише певними елементами культури. Етнографічна група, на від­міну від спільнот етнічних, зокрема субетнічних груп, не усвідом­люється людьми, які її складають, тобто не мають самосвідомості.³⁴ В сучасних наукових дискусіях зарахування тієї чи іншої конкретної групи до субетносу чи етнографічної групи зумовлюється не стільки науковими аргументами, скільки ідеологічними постулатами та полі­тичною доцільністю. І

Серед науковців пострадянського простору надзвичайно поши­реним є розгляд етносу як спільноти, що може існувати в різно­манітних формах, основними з яких є рід, плем'я, народність та нація. Цей підхід пов'язаний з пануванням у колишньому Радян­ському Союзі марксистської традиції, згідно з якою етногенез обумовлюється змінами суспільно-економічних формацій. Оче­видно, що подібні погляди глибоко вкорінені у пострадянській суспільній свідомості. Однак ця типологія все ж таки має слуш­ність, адже в сучасному світі можна віднайти етноси у формі пле­мені, народності, нації чи навіть роду. Відповідно, зупинимось

31

на аналізі цих форм детальніше. Рід - де найдавніша замкнена _Та самодостатня спільнота, заснована на кровних зв'язках, спільних предках та певних культурних особливостях. У своєму розвитку рід пройшов три етапи, тотальний, матріархальний _та патріархальний На основі кровної спорідненості, культурно-мовної _{єдності та} спільності території проживання декілька родів можуть Творити наступну форму етнічної спільноти - плем'я, яке ЯК і рід _є об'єднанням характерним для докласового суспільства. Наступним типом є народність - основна етнічна одиниця класового докапі­талістичного суспільства, для якої характерні значні територіальні відмінності культурно-побутових традицій, панування місцевих діалектів, часто мовно-культурна і навіть етнічна відмінність мас і феодальної верхівки, наявність, поряд із загальноетнічною, сильної регіональної самосвідомості.³⁵

Поряд з етносом, одним із найбільш уживаних понять в сучасних науках, що досліджують етнічну царину, є нація (від латинського natio - рід, плем'я). Питання співвідношення нації та етносу викликає гострі дискусії. Частина дослідників, зокрема і в Україні, розглядають націю як особливу форму існування етносу, відмінну від інших форм (роду, племені, народності), що з'являється на певному етапі розвитку людства. Інші дослідники розглядають етнос як суто етнічну спільноту, а націю - як, насамперед, політичну та громадянську спільність. Деякі науковці взагалі ототожнюють націю і етнос. Як приклад подібного підходу, можна навести вислів російського культуролога В. Мохнача: «Нація є етнос і нічого, крім етносу».

Відповідно, в науці неодноразово здійснювалися спроби окрес­лення сутності нації, визначення основних ознак, що відрізняють націю від інших етнічних спільнот. Зокрема, Е. Сміт визначає націю як «сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадянську куль­туру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх її членів».³⁶ Таким чином, нація відрізняється від етносу (ethnie - етнічної спільноти), перш за все, наявністю громадянської культури, а не лише певних культурних елементів, спільністю прав та обов'язків

для всіх членів, обовязковістю території проживання та стандарти-

32

цією національної історії.³⁷ Важливою характеристикою нації, що відоізняє її від етносу, є поширення національної самосвідомості серед більшості її членів, а не лише серед представників панівних верств.

¹ Визначення Е. Сміта - не єдиний приклад окреслення ознак нації. В сучасній науці існує безліч підходів щодо сутності нації, її ознак та особливостей. Таке різноманіття відобразилося в формуванні цілого ряду теорій нації - етатистської, етнічної (етніцистської, етнологічної),

культурної, психологічної, історико-економічної та інших.

В сучасній західній науці найбільш поширеним є етатистське трактування нації, сутність якого полягає в ототожненні нації та держави, існуванні феномену «нації-держави». Нація як спільнота формується та існує лише у власній державі. Отже, національна при­належність пов'язується, насамперед, з громадянством (політична, громадянська нація). В ідеалі таке утворення - це суверенна нація, що має власну державу, члени якої, незважаючи на різне етнічне походження, визнають свою єдність, мають єдину національну іден­тичність та національну культуру. Американський дослідник К. Дойч пропонував розрізняти поняття «народ», «національність» та «нація». Народ лише тоді починає перетворюватись на національність, коли у більшості його членів виникає прагнення до формування власних політико-владних інститутів. Реалізація цієї мети перетворює наці­ональність на повноцінну націю. Саме наявність власної держави відрізняє націю від народу - спільноти, об'єднаної лише спільністю культури. На формування етатистської теорії нації вплинули особли­вості процесів націотворення в країнах Західної Європи (зокрема, Англії та Франції), Північної та Південної Америки тощо. Серед українських представників суспільно-політичної думки прихиль­ником етатистської теорії нації був В. К. Липинський: «Врешті нацією я називаю продукт оцього складного взаємовідношення держави та громадянства. Нація - це реалізація до хотіння буття нацією. Коли нема хотіння, виявленого в формі ідеї - немає нації. Але так само нема

нації, коли це хотіння і ідея єсть, але воно не реалізується в матері­альних формах держави».³⁸ Див: См/ш ЕнтоніД. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. - К.: «К. І.С». 2004. - і f и с. — о. ^о.

І Липинський В. К. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського

монархізму / Я. Пеленський (ред.).- К.-Філадельфія: HAH України. Інститут східноєвро- пеиських досліджень, 1995.-471 с.-С 387

33 ¹

На противагу етатистському трактуванню, прихильники етнічної (етніцистської, етнологічної) теорії нації акцентують увагу на етнічних складниках цього феномену. Для того, щоб бути нацією, не обов'язково мати власну державу - достатньо спільної історичної спадщини, а якщо точніше, міфу про цю спадщину, основою якого е наголос на спільності походження, культури, і, відповідно, полі­тичній мобілізації на засадах етнічності. Зокрема, П. Ван ден Берг визначав націю як «політично свідому етнічність, яка домагається права на державність завдяки тому, що є етнічністю».³⁹ Етнічна теорія розглядає націю як політизовану етнічну спільноту, що формується з однієї етнічної групи, або така група виступає етнічним ядром нації. Ця теорія набула надзвичайної популярності у країнах Центральної та Східної Європи, зокрема і в Україні. Основною причиною поширення етнічної теорії саме в цій частині європейського континенту стала від­сутність протягом тривалого періоду власних держав у більшості схід­ноєвропейських народів, а також довготривале політичне роздрібнення Німеччини та Італії.

Близькою до етнічної теорії нації є культурна, або культуроло­гічна. Подібність теоретичних положень етнічної та культурної теорій спонукає деяких вчених розглядати їх як єдину етнічну теорію нації. Основним визначальним елементом нації є наявність окремої культури, особливостей культурного розвитку. Батьком подібного трактування був німецький філософ Й. Г. Гердер, який вперше вказав на важливість культури, зокрема мови, для існування нації. Саме мова як основа культури є центральною ознакою нації, запорукою її подаль­шого існування, вирізняє націю з-поміж інших подібних спільнот. Люд­ство, на думку Гердера, нагадує оркестр, в якому кожна нація виконує власну партію. Слід зазначити, що трактування нації як, насамперед, культурної, мовної спільноти набуло надзвичайної популярності в німецькій філософській та суспільно-політичній думці. До при­хильників культурної теорії нації зараховують також представника австромарксизму К. Реннера, що визначав націю як «спілку людей, що однаково думають та говорять», «культурну групу, не пов'язану з землею».⁴⁰ К. Реннер наголошував не тільки на важливості культури,

4. ДРУК за: Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посіб­ник. - К.: «Фірма "Крок"», 1999. - 300 с. - С. 140.

5. Друк за: Мала енциклопедія етнодержавознавстаа ІЮ. І. Римаренко (від оед ) - К.: Генеаа, 1996. -942 с,- С 879.

34

ле й вказував на значимість національної свідомості, психологічних особливостей буття нації.

Саме наголос на психологічних складниках складає основу психо­логічної теорії нації. її прихильники акцентують увагу на національній свідомості та волі, особливостях національного характеру, духовних складниках нації, суб'єктивних моментах національного буття загалом. Засновником цієї теорії є французький вчений Е. Ренан. Не запере­чуючи важливості об'єктивних ознак нації - території, мови, расових та етнічних особливостей, держави (династії), релігії, спільності інтер­есів, французький мислитель у праці «Що таке нація?» наголошував на визначальній ролі суб'єктивних, духовних, психологічних моментів: «Нація — це душа, духовний принцип. З двох речей, які є, властиво, однією, складається душа, цей духовний принцип. Одна в минулому, друга - в майбутньому. Одна — це спільне володіння багатим спадком споминів, друга — спільна згода, бажання жити разом, користатися спільним і надалі неподільним спадком... Таким чином, нація — це велика солідарність, утворювана почуттям жертв, які вже принесено й які є намір принести в майбутньому. Нація вимагає минулого, але в сучасності вона резюмується цілком конкретним фактором: це ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя. Існування нації - це (якщо можна так висловитися) щоденний плебісцит, як існування особи - вічне стверджування життя».⁴¹ Лише усвідомлення своєї спіль­ності, відмінності від інших націй, що ґрунтується на уявленнях про спільне минуле та бажанні мати спільне майбутнє, забезпечує існу­вання нації.

Ще один представник австромарксизму О. Бауер вважав однією з центральних ознак нації особливості національного характеру. Відпо­відно, нація визначалась як «сукупність людей, об'єднаних у спільність характеру на ґрунті спільної долі».⁴²

Сучасний американський дослідник В. Конор, не заперечуючи зна­чення об'єктивних ознак нації (мови, території тощо), наголошував на важливості «інтуїтивного почуття спорідненості та унікальності».⁴³ Отже, можемо констатувати, що психологічні особливості - відчуття

6. Ренан Е. Що таке нація? // Націоналізм. Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісо­вий.-К.: Смолоскип, 2000.-с. 107-20.-С. 118-119.

7. Бауер О. Національне питання і соціал-демократія. - К.: Основні цінності, 2004. - 120 с.-С. 35.

8. Друк за: Картунов О. В. Вступ до етнополітології: Науково-навчальний посіб­ник. - К.: «Фірма "Крок"», 1999. - 300 с. - О. .33.

35

національної єдності, національна свідомість та ідентичність тощо - відіграють вирішальну роль у формуванні нації. Наукові здобутки інших теорій нації лише підтверджують цю тезу, адже прихильники тих чи інших підходів, як правило, погоджуються з важливістю психо­логічного фактору. Звичайно, суб'єктивне відчуття належності до нації формується на основі об'єктивних ознак - мови, елементів культури, території, держави тощо. Однак саме усвідомлення цих ознак, своєї унікальності, відмінності від інших подібних спільнот перетворює етнос або представників декількох етнічних спільнот на єдину націю.

Доцільність виокремлення історико-економічної теорії нації як окремої теоретичної моделі викликає гострі суперечки в наукових колах. Річ у тім, що ця теорія грунтується на положеннях марксизму. Переважна більшість сучасних дослідників (Н. Пуланцас, Б. Андерсон, Т. Нейрн, Р. Шпорлюк) сходяться на думці, що класики марксизму К. Маркс та Ф. Енгельс не створили власної стрункої теорії нації. Від­повідно, історико-економічну теорію пов'язують з інтелектуальними здобутками німецького марксиста й одного із засновників соціал-демо­кратії К. Каутського та представника марксизму-ленінізму (російського марксизму) Й. Сталіна.

Націю К. Каутський розглядав як продукт суспільного розвитку, що виникає під впливом історичного прогресу. Ознаками нації є територія, спільність мови і традицій та спільні економічні стосунки.

У роботі «Марксизм та національне питання» (1913 р.) И. Сталін визначав націю як «стійку спільність людей, що історично склалася, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя і пси­хічного складу, який виявляється у спільності культури».⁴⁴ На думку «батька народів», лише поєднання усієї сукупності цих складників дає змогу вести мову про існування нації. При цьому наявність власної держави - не обов'язкова умова її формування та існування.

Інтелектуальний внесок И. Сталіна у розробку історико-еконо- мічної теорії нації викликає жваві дискусії. На думку багатьох нау­ковців, сталінська версія нації дуже нагадує наукові розвідки інших дослідників. Американський історик Р. Такер вважав, що сталінське визначення в цілому повторює визначення К. Каутського. Український дослідник Ф. Горовський йде далі: «При уважному аналізі, неважко помітити, що перші три ознаки нації у Сталіна даються "за Каут-

³⁴⁴ Сталин И. Марксизм и национальный вопрос. - М.: Государственное издатель­ство политической литературы, 1949. -180 с.-С. 22.

36

ським", тоді як четверта береться у Бауера».⁴⁵ Сталінський варіант трактування нації відіграв неоднозначну роль у розвитку радянського суспільствознавства. Як це не парадоксально, але сталінська дефініція сприяла становленню та поширенню в Радянському Союзі етнічного варіанту нації. Радянський лідер у своїх працях категорично запере­чував необхідність власної держави для формування нації. Зрозуміло, що це робилося задля забезпечення цілісності радянської імперії. Вод­ночас, перетворення сталінської дефініції в єдино правильний, свя­щенний канон, яке відбулося за прямого сприяння «батька народів» та його наступників, стало на заваді будь-яким науковим розвідкам, що виходили за межі сталінської дефініції.

Об'єктивний аналіз ролі И. Сталіна у розробці історико-еконо- мічної теорії нації можливий лише за умови розмежування теоре­тичних положень сталінської версії, її впливу на подальші наукові дослідження й особистості Сталіна та його ролі в історії. Доволі об'єктивну оцінку теоретичних положень цієї версії нації дав сучасний український дослідник Г. В. Касьянов: «Якщо абстрагува­тися від певних ідеологічних упереджень, пов'язаних з десталініза- цією нашого суспільствознавства, можна зауважити, що це визначення нічим не гірше за багато інших, а в деяких відношеннях воно може служити досить зручним засобом, оскільки досить вдало поєднуються суб'єктивні та об'єктивні характеристики нації».⁴⁶

Наостанок хотілося б зазначити, що історико-економічна теорія нації, незалежно від того, кого вважати її батьком-засновником, має право на життя. На відміну від інших підходів, ця теорія акцентує увагу на історичній зумовленості виникнення націй на певному етапі розвитку людства (капіталізм) та окреслює роль економічного фактора у форму­ванні і бутті нації.

Як бачимо, сучасна наука не спромоглася сформулювати універсальне визначення нації. Подібна ситуація пов'язана не тільки з різноманітністю підходів, але й з безліччю виявів нації у світі. Оцінюючи наукові здобутки в царині дослідження нації, можна виокремити певний загальний набір ознак, що має охоплювати, як мінімум, мовні, культурні, територіальні, економічні, соціальні, соціально-психологічні й політичні характеристики.⁴⁷

9. Мала енциклопедія етнодержавознавства / Ю. І. Римаренко (від. ред). - К.: Гене- за, 1996.-942c.-C. 139.

10. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. - К.: Либідь, 1999. - 352 с. С. - 45-46.

11. Там само. - С. 40.

37