47. Відносне (відкладене) вето і процедура його подолання

Конституційному праву зарубіжних країн відомі такі види вето: а) абсолютне; б) відкладальне; в) вибіркове; г) «кишенькове». Абсолютне вето (резолютивне) - це виключне право глав монархічних держав. Воно не випадково зветься абсолютним, оскільки заборону монарха парламентарії подолати не можуть.

У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента.

Відкладальне, або суспензивне (лат. suspensus — відстрочений, припинений), вето є прерогативою глав держав з республіканською формою правління* тобто президентів. Його специфіка, полягає у тому, що заборона глави держави може бути подолана парламентом або: може мати тимчасовий характер.

Абсолютне Вето Глави Д-ви існує за умови дуалістичної монархії. Винятком із загального правила, що абсолютне вето - це вето глав монархічних держав, є Королівство Норвегія, де король має право лише відкладального вето.У випадку якщо глава Д-ви у визначений конституцією строк не визначається щодо того чи іншого законопроекту, він набуває чинності без його підпису.

Порядок подолання вето президента на прийняті парламентом законопроекти, і, насамперед, визначення більшості при його повторному голосуванні у парламенті встановлюється конституціями республік і не є однаковим.

Так, для подолання вето у Вірменії, Болгарії, Молдові, Литві, Португалії, потрібна абсолютна більшість членів парламенту, кваліфі-кована більшість (2/3) в Білорусі, Казахстані, Монголії, Росії, Україні.

Не встановлюються особливі умови повернення президентом прийнятого парламентом законопроекту Основними законами Румунії та Франції. Так, відповідно до ст.10 Конституції Франції Президент Республіки промульгує закони протягом 15 днів, наступних після передачі Уряду остаточно прийнятого закону. Він може до закінчення цього строку зажадати від Парламенту нового обговорення закону або деяких його статей. В цьому новому обговоренні не може бути відмовлено . Ніяких інших вимог у цьому випадку французька конституція не передбачає, правил щодо необхідності певного кворуму для подолання вето президента на прийняті парламентом закони тут не має.

Відповідно до загального правила, об’єктом вето не можуть бути закони про внесення змін до конституцій або так звані конституційні поправки. Це пов’язано з тим, що після набрання чинності вони стають інтегральною частиною основного закону, який в теорії характеризується як акт первинної, установчої влади, а не “встановленої” самою ж конституцією влади законодавчої. При цьому внесення змін до конституції звичайно є більш складним процесом, ніж подолання вето, і тому повторний розглядпоправок не має сенсу

Прийнятий парламентом закон надсилається для підписання главі дер-ви, який у встановлений термін (іноді цей термін не визначається) може або підписати його, або накласти вето. Сам акт накладання в. полягає в тому, що глава держави повертає парламенту закон зі своїми зауваженнями та пропозиціями щодо нього. Парламент може або погодитися з цими зауваженнями, прийняти його пропозиції, внести відповідні зміни до закону і знову направити закон для підписання главі держави, або ж подолати вето, повторно проголосувавши за закон простою чи кваліфікованою більшістю голосів. В., яке може бути подолане простою більшістю голосів чи більшістю від конституційного складу парламенту, вважається слабким. В., для подолання якого необхідна кваліфікована більшість, вважається сильним. Як правило, для подолання в. глави держави потрібна кваліфікована більшість голосів для конституційного складу парламенту. У разі подолання в. глава держави зобов’язаний підписати і оприлюднити закон протягом 10днів незалежно від його ставлення до нього. У США прийнятий конгресом повторно кваліфікованою більшістю закон взагалі не потребує підпису президента.

У випадку якщо глава Д-ви у визначений конституцією строк не визначається щодо того чи іншого законопроекту, він набуває чинності без його підпису.

В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті.

Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.