6. Британьські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль

Англійська буржуазна революція кін. 17 ст. у соціально-політичному плані призвела до остаточного утвердження після 1688р. у цій країні конституційної монархії. Одним із прихильником цієї форми правління – це Джон Локк «Два трактати про державне правління»

Л. пише, що держава є той соціальний інститут, який втілює і викує функцію політичної, тобто публічної влади. Будуючи державу добровільно, люди досить точно відмірюють той обсяг повноважень, який вони згодом передадуть державі. Мета: щоб кожен зміг забезпечити , зберегти і реалізувати свої громадські інтереси:життя, здоров’я,свободу, мат. блага. Засоби здійснення цієї мети: законність, розподіл влад,право народу на повстання у зв’язку із зловж. владою тощо. Л. розподіляв 3 гілки влади: законодавчу(ств. Загальні правила);судову(застосування заг. Правил до конкретної ситуації.); федеративна або союзна(здатність визначити своє ставлення до інших людей.). Дж. Локк міркував так: реалізація «головної і великої мети» політичної спільноти неминуче вимагає, щоб публічно- владні повноваження держави були чітко розмежовані та поділені між різними її органами. Ідею розподілу влад при цьому він теоретично обгрунтував такими рисами природи людини, як здатність розуму створювати загальні правила і керуватися ними (законодавча влада), здатність своїми силами виконувати ці рішення, застосовувати загальні правила до конкретних ситуацій (звідси - суд, виконавча влада), нарешті, здатність визначати своє ставлення до інших людей (цим зумовлюється т. зв. союзна, або федеративна влада, що відає міжнародними відносинами.

З метою недопущення узурпації будь-ким усієї повноти влади, запобігання можливості деспотичного використання цієї влади, він накреслив принципи зв'язку та взаємодії «окремих її частин». Відповідні типи публічно - владної діяльності розташовувалися ним в ієрархічному порядку. Перше місце відводилось владі законодавчій як верховній (проте не абсолютній!) в країні. Інші влади повинні підкорятися їй. Водночас вони не є пасивними додатками законодавчої влади і справляють на неї (зокрема, влада виконавча) досить активний вплив²⁷.

Отже, нормальна «структура правління» вимальовувався в уяві Дж. Локка комплексом офіційних нормативно закріплених стримувань і противаг.

Едмонд Берк всупереч розповсюдженій в ті часи ідеї народного суверенітету висунув концепцію парламентського представництва. Він відкидав ідею виборів і виборчого корпусу. Берк бачив парламентське правління таким, що проводиться під керівництвом тісно згуртованої меншості за якою хотіла б йти країна, коли парламент є переважно тим місцем, де лідерів цієї меншості можна керувати й закликати до звіту зусиллями представників цієї ж партії, але в інтересах усієї країни. Б. палкий прихильник вільного мандату. Е.Берк був палким прихильником вільного мандату депутата. Коли його оберуть, міркував Берк, депутат стає відповідальним за весь інтерес цілої нації і своїм виборцям він завдячує вільним користуванням свого судження, незалежно від того, узгоджується воно з його поглядами чи ні. Як висловлювався Берк, «член парламенту не ходить до своїх виборців, мов до вчителів у школу, аби ті навчили його засад права та урядування»²⁹. Нарешті, Е. Берк, раніше за всіх інших державних діячів, звернув увагу на те місце, яке має посідати у парламентському правлінні політична партія. Обгрунтував цю ідею він тим, що усякий серйозний державний діяч повинен співпрацювати з іншими діячами, що мають подібні погляди. Усі вони повинні триматися разом, як одне ціле, й відмовлятися від таких альянсів, що були б несумісними із засадами, на яких утворено їхню партію³⁰. Безперечно, це була ідея великої ваги не тільки для свого часу, а й для сьогодення у справі розуміння формування й функціонування уряду на засадах парламентаризму.

Джон Стюарт Міль-представник британської школи утилітаризму др..пол.19ст. Він вважає, що найкращою формою правління при який кожен громадянин не тільки має голос в управлінні, а й може бути закликаним до дійсної участі в ньому і виконувати будь-яку місцеву або суспільну функцію. Народ має право брати участь в управлінні. В суспільстві, що перевищує своїми розмірами маленьке місто ідеальний тип правління – представницький.

У своїх міркуваннях про представницьке правління Мілль висловлює надзвичайно важливу ідею про безпосередню участь народу в устрої та діяльності держави, відповідальність народу за стан державності. На його думку, представницьке правління, як і будь - яка інша форма врядування, має задовольнити три основні умови. По - перше, «народ має бути прихильним прийняти його». По - друге, «народ повинен мати бажання і здатність виконати те, що необхідно для його збереження». По - третє, «народ повинен мати бажання і здатність виконати обов'язки і функції, що покладені на нього цією формою правління ...»³⁵.

В есе «Представницьке правління» Дж. Ст. Мілль значну увагу приділяв розробці концепції «відповідального і представницького правління» та обгрунтуванню взаємодії уряду й парламенту. Він закликає до чіткого розмежування компетенції гілок влади, особливо компетенції законодавчої та виконавчої влад. Парламент, як законодавча влада, міркує він, покликаний займатися, природно, законотворчістю». Але не тільки цим, йому належить здійснювати спостереження і контроль за діяльністю уряду, усувати «від посад людей, що складають уряд, якщо вони зловживають своїми повноваженнями ... Крім того, парламент володіє ще іншою функцією... служити для нації місцем висловлювання скарг і найрізноманітніших думок». Не менш важливим є те, що Мілль вказує і на негативні тенденції, властиві діяльності парламентів: у них «завжди сильною є намагання ... втручатися ... у справи управління».

Мілль досить чітко зазначає, що завдання управління не є завданнями парламенту. Вони повинні виконуватися адміністрацією. Так, «центральна адміністративна влада повинна ... спостерігати за виконанням законів і, якщо закони не виконуються належно... повинна звертатися до суду для відновлення сили закону, або до виборців для усунення від посади особи, яка не виконує закони, як це належить»³⁶.