20.Визначення функції витрат за методом аналізу рахунків.
Метод аналізу рахунків (метод аналізу облікових даних, метод аналізу бухгалтерських рахунків) - метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку. Проводиться спеціалістом на основі інтуїції, досвіду та спостереження за динамікою витрат минулих періодів.
Перевагою даного методу є можливість розрахунку функцій всіх витрат підприємства. Також цей метод досить широко використовується на практиці завдяки простоті та зрозумілості.
Оскільки цей метод базується на досвіді менеджерів і аналізі минулих подій, то недоліками методу вважають певну суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між майбутніми і минулими умовами діяльності.
На основі моделі поведінки витрат у минулому й досягнутого рівня ділової активності підприємства визначають ступінь залежності витрат відносно зміни обсягу діяльності, що дає можливість виділити змінні та постійні витрати.
Минулу оцінку витрат коригують на кумулятивні темпи інфляції, обсяг випуску, інші параметри діяльності, щоб одержана таким чином оцінка відображала перспективні умови. Цей метод оцінки широко використовується на практиці. Наприклад, підприємство має наступні дані на рахунках бухгалтерського обліку стосовно виготовлення 200 шт. оприскувачів
Таким чином, функція витрат може бути виражена такою формулою:
у = 3989 + 36,65х.
21.Визначення функції витрат за методом вищої-нижчої точки.
Метод вищої-нижчої точки (метод абсолютного приросту, мінімаксний метод) - це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності. Тобто цей метод використовує вищу і нижчу точки. Вища точка визначається як точка, яка відповідає найбільшому випуску чи найвищому рівню діяльності. Нижча точка визначається як точка з найменшим випуском чи найнижчим рівнем діяльності.
Даний метод є найпростішим і досить розповсюджений за кордоном.
Суть цього методу полягає в тому, що ми проводимо лінію функції витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки. Але якщо інші точки не мають тісного взаємозв'язку з вищою та нижчою точками, то функція витрат не відображатиме реальної залежності між витратами та їхнім фактором.
Аналітично. Метод вищої і нижчої точки – це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності. Етапи:
a. З цілої сукупності даних вибирають найбільше та найменше значення обсягу виробництва в 2 періоди.
b. Визначення ставки змінних витрат на одиницю продукції. VC1=(Вмах-Вмін)/(Кмах-Кмін). Кмах – максимальний обсяг виробництва; В – загальні витрати мах і мін.
c. визначення загальної суми постійних витрат. FC=Вмах-(Кмах*VC1).
22.Облік і розподіл накладних витрат.
Ставка розподілу непрямих витрат – це відношення суми непрямих витрат до загальної величини їх бази розподілу. За умов виробництва однорідної продукції, однакової складності виробництва може бути застосована єдина ставка розподілу накладних витрат. Процес розподілу виробничих накладних витрат:
Розподіл загальних витрат між підрозділами підприємства
Перерозподіл витрат обслуговуючого підрозділу між виробничими підрозділами.
Обчислення ставки накладних витрат для кожного виробничого підрозділу.
Розподіл витрат між окремими виробами, видами продукції,
Наприклад, база розподілу для загальних витрат управління персоналом – кількість працюючих, годин праці.
Методи розподілу непрямих витрат обслуговуючих підрозділів (механічний цех, ремонтний цех):
Метод прямого розподілу – за якого витрати обслуговуючих підрозділів списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів.
Метод послідовного розподілу – витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих підрозділів та інших обслуговуючих підрозділів, крім тих, витрати яких розподілені раніше.
Метод врахування взаємних послуг – витрати допоміжних виробництв спочатку розподіляють між самими допоміжними виробництвами пропорційно обсягу наданих послуг, виходячи з початкової суми витрат до розподілу, а потім сукупні витрати кожного допоміжного підрозділу списують на основні підрозділи за методом прямого розподілу.
Метод одночасного розподілу – передбачає розподіл взаємних послуг шляхом розв’язання системи рівнянь, складеної на основі даних про розподіл послуг обслуговуючих підрозділів.