22. Гендерна домінанта в фольклорному тексті свята Івана Купала

Гендерна дихотомія (поділ на дві непересічні частини) притаманна замовлянням, які стосуються різних родів  людської діяльності, і у кожному випадку має своєрідні характеристики.  Разом з тим, текстова інтерпретація соціальних, історичних і комунікативних чинників дає підстави робити припущення про переваги «жіночих» контекстів (у яких мовцем є представниця жіночої статі) над «чоловічими» (прикладів замовлянь на весілля, у яких мовцем є чоловік, майже не знайдено) зі сталою тенденцією збалансувати цю дихотомію на рівні  контекстної прагматики. Передусім це стосується замовлянь на наближення зустрічі з коханим і сповнення мрій про шлюб. Весільні замовляння вербалізуються вустами представниць ‘слабкої’ статі.   З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними співами, розкладають вогнища на горі, або десь у лісі поблизу ріки, танцюють навколо того вогнища й стрибають через вогонь. Дівчата ще співають ворожбицьких пісень і за різними прикметами примічають, чи здійсняться їхні сердечні бажання. Ранком до сходу сонця вмиваються «іванівською» росою на красу. В Карпатах дівчата оперізуються перевеслом з пахучих трав, із тих самих трав плетуть вінки й кладуть собі на голови.  Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України готуються по-різному. Так, на Поділлі й Волині дівчата роблять «Купало» з гілки верби; для цього вони беруть гілку, квітчають її квітами й вінками, а потім ходять навколо такого «Купала» і співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але в співах вони участи не беруть.  Хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата. За якийсь час, коли вже дівчата «Купалом» натішаться, хлопці нападають на «Купала», обривають з нього вінки й квіти, а саму гілку кидають у воду. Розкладають вогнище, й коли воно розгориться, то стрибають через вогонь усі присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки. 

23. Жанрова інклюзивність поховального фольклорного тексту

Похорон як етап життя родини — це система ритуально-обрядових дій, що здійснюються у зв´язку зі смертю представника роду та супроводжують його поховання. Ця традиція дуже давня, поховальні дії формувались упродовж багатьох століть, зазнавши впливів різних епох, кожна з яких виявляла своє розуміння смерті.  Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійником період між його смертю та похороном (в час смерті, покладення труну, прощання в хаті, під час виносу з оселі, прощання з селом, останнє прощання перед похованням); виконання яких періодично повторюється в час поминок чи свят вшанування духів померлих. них висловлюються індивідуальні переживання, смуток, жаль, роз-ач з приводу смерті людини. Голосіння виконуються речитатиом — у формі протяжного наспівного примовляння, що робить їх легкими для імпровізування і свідчить про їх давнє походження.  Усі різновиди голосінь об´єднані багатьма спільними рисами. Головною їх ознакою є вільна речитативна форма, що зумовлює нескладність імпровізувати текст у процесі виконання; а також — насиченість художніми тропами (епітетами, порівняннями, паралелізмами, метафорами), які, як правило, укладаються в традиційні формули. Тому мова голосінь завжди урочиста, піднесена і патетична. Вірш голосіння є нерівномірним та різноскладовим, неримованим або з дієслівною римою в кінці рядків, які об´єднуються у тиради. Кожна з тирад може виконуватись у різному ритмі — від протяжного плачу до швидкого ритмічного виспівування позитивних рис оплакуваного з перелічувальною інтонацією та пестливими словами. Значно поширеними художніми прийомами голосінь є тавтологія, анафора та епіфора, а також — образний паралелізм.  Жанр голосінь — надзвичайно давній і ґенетично сягає доби магії (що виявляється у анімістичних культових елементах) та жанру замовлянь (до яких наближає часте звертання). З магією похоронна обрядовість виявляє безпосередній зв´язок у тому плані, що предмети, речі та інші атрибути, які торкались чи стосувались покійника (вода обмивання, недопалені свічки тощо) могли використовуватись у чарах та ворожінні з метою закляття чи наслання біди. Обряд поховання має спільні риси з іншими сферами родинної обрядовості, зокрема весіллям (у випадку похорону молодого парубка чи дівчини); із новосіллям (у символічному ототожненні домовини з новим домом та переселенні «в інший світ»); з народженням (у подібності труни із колискою, переходом в інший стан).