56.Назвіть етапи весільної драми. Обґрунтуйте чи спростуйте тезу: «Весілля – ініціальний ритуал».

Весільна драма — складне й багатопланове явище народної культури, яке синтезувало принципи різних видів мистецтва. Цей обряд сформувався в давнину. За тривалий період побутування він увібрав у себе цілий комплекс культурних елементів різних епох. Сам обряд, як правило, складається з кількох етапів: сватання, заручин, підготовки до весілля, власне весілля та понеділкування. Ці етапи поділяються на окремі епізоди. З часом частина компонентів обряду втратила актуальність і набула умовно-ігрового характеру. Справляли його найчастіше восени, по закінченні польових робіт, коли в селянській хаті були найбільші достатки. Весілля становило не тільки новий етап ужитті молодих, а мало й велике громадське значення як один із заходів продовження роду й народного життя.  У традиційному українському весіллі обряди поєднувалися з драматичними дійствами, пісенними й розмовними партіями, музикою, ігрищами. Словесна частина весілля, що супроводжує обрядову дію, включає не лише пісні, а й діалоги, замовляння, прислів’я, приказки.  Як і кожний драматичний твір, весілля мало постійний склад дійових осіб: молодий і молода, їхні батьки та «челядь» (гості). Кожна дійова особа мала свою роль і своє місце: молодий (князь), молода (княгиня), бояри (дружби), дружки, світилка, свашки, батьки. Поведінка дійових осіб, їхні дії, монологи й діалоги чітко розписані. Кожен учасник повинен був добре знати, що й коли робити, казати, співати, хоч можлива була й імпровізація.  Весілля є не просто народною драмою, а драмою родинною, адже всі дійові особи українського весілля представляють або рід молодого або рід молодої.  Чоловікам загалом відведено значно менше місця у весільному ритуалі, ніж жінкам. Найпасивніша особа серед чоловіків — молодий. За нього все роблять свати, бояри, дружки.  Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнювалася із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називалася княгинею, царівною, королівною, панночкою. У звернених до неї піснях звучали й радість із приводу поєднання її долі з коханим, і смуток за привільним дівочим життям, біль розлучення з рідними. Молодого величали князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем.  Обов’язковими учасниками весілля були також музики — невеликі оркестри, найчастіше з двох інструментів (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбали). Музики акомпонували хорам, грали до танців, супроводжували «весільний поїзд».  Отже, весілля, ця велична народна драма, є важливим складником народної культури, у якій відображені світогляд, мораль, поетичні уявлення народу, родинні та суспільні відносини на певному історичному етапі.  Ритуал священного шлюбу становить найсокровеннішу основу ініціації з часів її зародження. Для древніх слов”ян було очевидним, що цей короткий період у житті жінки слід сприймати як символічну смерть, саме на такому поданні побудована вся початкова частина весільного обрядового комплексу: наречену оплакують, одягають в спеціальні обрядові одежі, влаштовують прощання. Саме в цьому періоді дівчина помирає у своїй колишній якості, з нею вмирає її родове ім”я, і вона відроджується в новій іпостасі, знаходячи при цьому нове ім”я. У цей період жінка вперше пізнає свою природу, здатну перероджуватися, неодноразово „помираючи” і „воскресаючи”, переходячи з „Рідного” знайомого простору в табуйоване і назад, відкриваючи себе для народження майбутнього життя – свою дитину.