47. Назвіть художньо-тематичні цикли календарно-обрядової поезії, встановіть їхній зв’язок зі світоглядом хлібороба, його господарською діяльністю, побутом.

Тематично-художні цикли:  1) Зимовий цикл. Пов”язаний з періодом очікування весни як часу сівби (колядки, щедрівки, вертепна драма).  2) Весняний цикл. Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. В цей час у давніх слов”ян відбувались обряди, в яких центральне місце відводилось імітації процесів оранки та сіяння, оспівуванню польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут (веснянки, гаївки, волочебні пісні).  3) Літній цикл. Давні слов”яни святкували прихід літа із настанням тепла, тобто з „повною перемогою літа над зимою”. Центральне свято – день Купала, а всі інші, що передують йому, вважаються своєрідним приготуванням (маїйвки – майські пісні, русальні пісні, купальські пісні).  4) Осінній цикл. Більшість обрядів осіннього циклу пов”язані із виконанням певного виду землеробських робіт – початок збору врожаю, час жатви та завершення жнив (жниварські, косарські та гребовницькі пісні). 

48. Міфологічна закоріненість дитячих весняних ігор

Дитячі ігри - це невеликі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій, засобами рухових елементів.Вони зародилися дуже давно і є плодами творчості самих дітей, хоча значна їх частина перейнята з репертуару дорослих, особливо з обрядового фольклору.  Винятковою є роль птаха в дитячих іграх, що є трансформованими варіантами народних ігрищ ритуального характеру. Такою є «Печу, печу ластівки», метою якої є не дати двом особам, що грають роль ластівок з’єднати руки. Ігри з птахами та звірами як дійовими особами мали первинно функцію захисну свого

тотемного предка. В грі «Шуліка» квочка захищає курчат від шуліки. В грі «Вовк і вівці» завданням є захист овець. Вони становлять вид творчості, де люди імітують персонажів, зокрема тварин. Найдавнішими є хороводні дитячі ігри, які вважаються частиною весняного циклу. Серед них «Просо», «Мак», в яких повторюються акти землеробської діяльності. Це так звані «мисливські», «землеробські», «скотарські» ігри, які утримують давній світоглядний синкретизм первісних слов’ян.

49. Біблійні образи календарно-обрядової поезії.

Нині у багатьох колядках є заспіви, що починаються: "Ой, дай Боже", в яких чуємо відгомін "Ой, Дажбоже". Те ж саме — у новорічних побажаннях: "На щастя, на здоров'я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік — жито, пшениця та всяка пашниця... Дай, Боже!"  Християнські священики, відчуваючи своє безсилля перед одвічними народними звичаями, намагалися підпорядкувати язичницькі свята християнському календарю. Про це йшлося і на Нікейському соборі (325 р.). День народження Місяця-Василя призначили днем святого Василя і почали давати це ім'я людям. У Чехії головним Богом був Святовіт. Коли побудували церкву, то її назвали церквою Святого Віта, щоб народ не помітив зміну релігії. У Новгороді церкву, споруджену на місці капища Велеса, назвали церквою святого Власія. Так, поступово і в колядках та щедрівках з'являються образи Матері Божої, Ісуса Христоса, а в народній драмі, вертепі — образи Ангела, Чорта, Ірода. Олекса Воропай на Херсонщині записав:  А в полі, полі сам Господь ходив, Сам Господь ходив, зерно розносив. Діва Марія Бога просила: "Уроди, Боже, жито, пшеницю, Жито, пшеницю, усяку пашницю..."  Отже, з часу хрищення України-Русі поступово змінюється й символіка колядок та щедрівок. Міф про створення світу також набув християнізованої форми: замість птахів виступає сам Христос, а замість Явора — кедрове дерево, на якому він був розіп'ятий, або з якого будують диво-церкву. Мотив побудови Всесвіту перетворився на мотив побудови церкви. Божественними ознаками наділяють людину (історичну особу).  Колядки мають здебільшого 10-складовий вірш із дворядковою строфою (5+5)2. Іноді він записується як чотиривірш з 5-складовими рядками.  Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. Як стверджували давні автори Іно-кентій Гізель, Дмитро Туптало та Микола Карамзін, Коляда — один із язичницьких Богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло).

Якщо гооворити про участь Біблії у календарно-обрядової поезії, то перш за все требя взяти різдво.  На цю тему писали автори від Памви Беринди до сучасних Олесі Мамчич, Ігоря Римарука, Євгена Сверстюка, Тамари Севернюк. Вісточка із давньої України «На Різдво Христове вірш» від ПамвоБеринди, «Піснь 4-та» Григорія Сковороди та романтична поезія Сильвестра Яричевського, Василя Щурата, переклади Михайла Генсіровського.  Якщо говорити про буковинських авторів, то виставку прикрашають та одухотворюють не лише книги канонізованих класиків на кшталт Юрія Федьковича з його патріотичним віршем «На новий рік», а й світлі, людяні поезії Тамари Севернюк, які завжди – «…освідчення в любові до всього сущого на землі, високого в його земному бутті і небесному леті». Із «Йорданської ночі» у «Чисте світло» «різдвяних пацьорків» можна перейти сторінками віршів. Поглянути на «Нового року профіль таємничий», знайти серед засніжених рядків «Сув’язь» різдвяного настрою, у дзвоні кришталю впізнати «Ave…» та диво найсвітлішого свята.  Різдвяна проза хоч не така легка, як поезія (що не залишає навіть слідочків на снігу), на те проза значно різноманітніша у темах, образах та психологічному й етичному навантаженні. Чарівний світ різдвяних історій Миколи Гоголя («Вій», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»), складний соціальний підтекст оповідань Михайла Коцюбинського («Ялинка») та Степана Васильченка. Особлива магія почуттів і станів звертає до читання оповідання Олександра Жовни «Різдвяної ночі».  Не можна оминути віддзеркалення різдвяних традицій у драматургії. Ще з ХV- ХVI ст. в Україні розвивається жанр вертепу та різдвяних п’єс для мандрівних та дяківських театрів. Пізніше вертепна драма, що сама виросла з інтермедій, перетворюється на літературну драму європейського зразка. Але на українському ґрунті за основу беруть фольклорні та козацькі мотиви. На виставці можна ознайомитись зі зразками усіх видів драматургії, зокрема, на новорічно-різдвяну тему: «Українська драматургія першої половини ХІХ століття», «Бурлеск і травестія», драматичні твори Пантелеймона Куліша.  А шанувальники «надсучасної» літератури знайдуть на виставці новорічний номер журналу «Дніпро».  Для наймолодших читачів на свято – «Дарунок різдвяної казки», а також цікаві й рідкісні видання «Рости на щастя України-мами. Галицька читаночка»та «Я дитина українська» - до збірників увійшли вибрані поезії з альманахів початку ХХ ст. «Світ дитини», журналів «Дзвіночок» і «Малі друзі». Обидві книги містять багато призабутих, але від того ще цінніших дитячих різдвяних віршів.