59. М. Максимович. Жанрово-тематичний спектр народної словесності у праці "Дні та місяці українського селянина"

У праці "Дні та місяці українського селянина" дослідник не лише фіксує календарні свята та обряди, а й презентує широкий жанрово-тематичний спектр народної словесності. Крім календарних пісень, що супроводжують обряд, автор подає тексти і ліричних пісень, і соціально-побутових. У розвідці чільне місце відводиться й епічним жанрам (казці, легенді), є у ній і записи замовлянь, афоризмів, прислів'їв тощо. Близько двох десятків складає добірка народних ігор-танців, уміщених у "Днях і місяцях...", які автор уперше класифікує.

Як зазначив О.Пипін у праці "История русской этнографии", "для Максимовича зміст малоросійських поезій – це живе історичне і побутове явище, єдине у своєму роді, тому що відображає спеціально окремий народ з його особливою долею і мораллю" [272;36]. Отже, таке різновекторне дослідження презентує авторський синтетичний підхід до визначення предметного поля фольклористики. Як представник наукового романтизму, перший ректор Київського університету визнавав теорію історичної зумовленості фольклорних явищ. Учений радить до кожного твору підходити індивідуально, виявляти науковий критицизм, послуговуючись здобутками інших гуманітарних дисциплін. Визнання М.Максимовичем естетичної функції фольклору, як правило, констатується на основі його аналізу поетики усної і писемної словесності, до якої він звертався, щоб показати "духовну велич народного генія". Він уперше порушив проблему висвітлення народної символіки як однієї з основних естетичних прикмет української пісні. Пізніше ця проблема набула свого розвитку у дослідженнях М. Костомарова та О.Потебні. У статті "Песнь о полку Игореве" М. Максимович зіставляє засоби образного вираження літературної пам’ятки з аналогічними художніми тропами та синтаксично-стилістичними фігурами українських народних пісень. Метафоризація в широкім сенсі цього слова, базована на прийомі "уподібнення", – це, на думку Максимовича, "головний спосіб вираження..., що складає справжню красу пісні, а не прикрасу" [215;540]. Отже, Максимович ставив питання про аналіз досягнення засобів поетичної краси народної словесності. Так, природу епітета науковець пояснює функціональністю та народними естетичними смаками: "Епітет виникає й існує від бажання позначити предмет найменуванням суттєвої, головної його ознаки і від народного розуміння та смаку" [215;555]. У праці "Начатки русской филологии" вчений визначає принцип, за яким розглядає категорію естетики у фольклорі: "Злиття звука і образу в слові я уподібнюю злиттю світла і тепла у вогні. І як вогонь світить і гріє одночасно, так слово здатне виражати тепло почуттів і світло думки..." [214;29]. Проте зазначений вислів доводить, що фольклор, як явище художньої творчості, не потребує наділення його окремою естетичною функцією. Втілена в різноманітних словесних формах краса сприймається як органічна властивість того, що має виняткову цінність для людини. Естетика поетичного слова випливає із самої потреби народу виражати в ньому реальне буття.