Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Shpory_Papenko.rtf
Скачиваний:
126
Добавлен:
19.03.2015
Размер:
1.75 Mб
Скачать

117. Французькі просвітники хуш ст. Ф.Вольтер, ш.Монтеск’є, ж.-ж.Руссо.

К середине XVIII в. произошел мощный взлет фр. Просв.-широкого идейного движения, отражавшего антифеод. стремления. Просветители. Они сами называли себя «философами», не только творцами идей, но и борцами за них. Слож. под влиянием англ. просвещения и традиций Возрождения. Цель общества - человеческое счастье, а его главным условием — перестройка общ. согласно требованиям разума, осущ. «естественных», т. е. данных природой, «прав человека». Мари Франсуа Вольтер (1694-1778)-философ, писатель, поэт-оптимистическое убежд. в безгран. возм. разума, б-ба против сословного неравенства, воинств. антиклерикализм. Враг феодальных порядков, Вольтер в то же время считал неизбежным соц. неравенство, ополчался против дем. уравн. теорий («философия оборванцев»), а религию считал необх. уздой для народа. Утопические надежды на «философа на троне», преобразования «сверху». Шарль Луи Монтескье (1689—1755)- сторонник компромисса дворянства и буржуазии. Его политические идеалы умеренны. «О духе законов» (1748). Наилучш. гос.устр. для Фр.- огр. конст. монархия английского типа. Автор теории разделения властей, независимость которых он считал гарантией свободы. Жан Жак Руссо (1712-1778) выступал идейным защитником народных масс, представитель мелкобуржуазного миропонимания. Учение Руссо о равенстве - эгалитарная струя в соц. мысли Просвещения. «Рас­суждение о начале и основаниях неравенства между людьми» (1755)- возн.частной собственности явл. главным источником всех общ.зол. Руссо-сторонник сильного дем.гос-ва, несущего соц.ответственность за благосостояние граждан. В трактате «Об общественном договоре» (1762) обосновывал принципы политического равенства, нар. суверените­та, права народа на восстание противтирании. Идеи Рус­со оказали сильное влияние на деятелей революции, особенно на якобинцев.

118.Функціонування «Віденської системи» у 20-40-х рр. Хіх ст.

Творці Священного союзу, організувавши сили реакції в європейському масштабі, обрушували їх на країни, в яких піднімалося революційний рух. Конгреси Священного союзу відбулися в Аахені у 1818 р ., В Троппау і Лайбахе в 1820-1821 рр.., У Вероні в 1822 р . На Аахенському конгресі центральним питанням було питання про Францію.

Наступні конгреси Священного союзу в Троппау і Лайбахе (1820-1821) обговорювали питання про придушення революції в Неаполі та П'ємонті (в Італії). За рішенням конгресу, прийнятому в Троппау, австрійські війська вступили в Неаполь і придушили в березні 1820 р . відбувалася там революцію. На останньому конгресі Священного союзу, що відбувався у Вероні в 1822 р ., Вирішувалося питання про задушенні революції в Іспанії і про придушення повстання в Греції.

Спроба скликати в Петербурзі конгрес Священного союзу для дозволу грецького питання не вдалася, так як ніхто з монархів європейських країн не приїхав. Замість цього в 1824 р . відбулася конференція, яка продовжувала свою роботу в 1825 р . Характерно, що Англія відмовилася в 1825 р . від участі у конференції. На конференції було прийнято пропозицію звернутися до Туреччини з пропозицією про те, щоб вона допустила втручання європейських країн для розгляду питання про «устрій» балканських народів. Це рішення істотної ролі не зіграло, так як турецький султан і після цього, як і раніше винищував греків і розправи турецьких феодалів у Греції і взагалі на Балканах тривали.

У 1820-1830-х роках Османська імперія пережила ряд ударів, які поставили під сумнів саме існування країни. Грецьке повстання, що почалося навесні 1821 року, показало як внутрішньополітичну, так і військову слабкість Туреччини, і призвело до страшних жестокостям з боку турецьких військ.

Втручання європейських держав, таким чином, двічі рятувало Османську імперію від розпаду, але призвело до втрати нею незалежності у зовнішній політиці. У збереженні Османської імперії були зацікавлені Британська імперія та Французька імперія, яким було невигідно поява Росії на Середземному морі. Цього ж побоювалася і Австрія.

Істотною передумовою конфлікту було те, що в Європі (включаючи Грецьке королівство) з 1840-х спостерігалося посилення антиросійських настроїв.

Віденська система почала валитися в 1830-1831, коли повстала Бельгія відокремилася від Нідерландського королівства і здобула незалежність. Остаточний удар їй нанесли австро-франко-сардинськими війна 1859, австро-прусська війна 1866 і франко-прусська війна 1870, в результаті яких виникли єдині Італійське і Німецьке держави.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]