Спеціалізація

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»)

Два підходи до розуміння принципу спеціалізації:

1) у системі судів загальної юрисдикції поряд із загальними судами утворюються і діють спеціалізовані суди (адміністративні, господарські суди, суди у справах неповнолітніх тощо). Такий підхід реалізований у чинному Законі "Про судоустрій України" (стаття 19).

2) суди мають бути організовані з урахуванням особливостей предмета судових справ за відповідною юрисдикцією та зумовленого цими особливостями виду судочинства (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів).

Територіальність

(ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 18, ст. 19, ч. 2-3 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»)

Цей принцип передбачає, що суди мають бути утворені так, щоб їх юрисдикція охоплювала певну територію держави, виходячи з потреби наближення судочинства до людини (розділ III Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Територіальність означає децентралізацію нижчих ланок системи судів загальної юрисдикції (місцевої та апеляційної). Тому кожен місцевий та апеляційний суди мають свою територіальну юрисдикцію (підсудність) - тобто поширення компетенції суду на правовідносини, що виникли чи існують на певній території.

Інстанційність

(ч. 2 ст.6 Закону України «Про судоустрій України»)

Відповідно до цього принципу суди мають бути організовані так, щоб забезпечити право на перегляд судового рішення у суді вищого рівня (розділ НІ Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів). Для забезпечення правосудності судових рішень діють суди вищих інстанцій, зокрема апеляційної та касаційної.

Поєднання обрання суддів і їх призначення

(ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 128, ч. 2 і 4 ст. 148 Конституції України)

В Україні перше призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на п'ять років, а після закінчення цього строку суддю обирає безстроково Верховна Рада України. Суддів Конституційного Суду України призначають Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Незалежність суддів та їх недоторканність

(ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу)від І грудня 2004 року, ст. 14, 15 Закону України «Про судоустрій України», ст. 3, 11-15 Закону України «Про статус суддів», ст. 18 КПК України, Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, Європейська хартія про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендація №(94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 року)

Незалежність суддів проявляється на двох рівнях - інституційному та індивідуальному. На інституційному рівні її необхідно розглядати як незалежність судової влади, тобто спроможність судів здійснювати правосуддя, не піддаючись будь-якому втручанню, насамперед з боку інших гілок влади. Незалежність судової влади від законодавчої і виконавчої гілок влади є проявом дії принципу розподілу влади. Без реальної незалежності навряд чи можна говорити про наявність у державі судової влади як такої. Незалежність суддів на індивідуальному рівні проявляється у тому, що судді вирішують судові справи відповідно до їхньої власної оцінки доказів, права і справедливості без примусу, підкупу, втручання, погроз з боку влади або окремих громадян.

При аналізі вимоги незалежності суддів можна виділити два її аспекти: зовнішній і внутрішній. Зовнішній аспект полягає у такому становищі судів, яке забезпечує здійснення ними правосуддя незалежно від впливу з боку будь-яких державних органів, недержавних інституцій, посадових осіб чи окремих осіб. Внутрішній аспект незалежності суддів зводиться до свободи від втручання у їхню діяльність інституцій судової влади, інших суддів. Особливістю судової влади має бути відсутність відносин підпорядкування, субординації одних суддів іншим. Суддівське переконання при вирішенні судових справ повинно бути вільним від прохання, наказу чи іншого позапроцесуального впливу, який виходить від інших представників судової влади.

Незалежність суддів забезпечується:

1) особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;

2) недоторканністю суддів;

3) незмінюваністю професійних суддів;

4) порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

7) особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11) правом судді на відставку.

Всі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

Судді - недоторканні. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи.