Розділ 7. Аспекти морально-правового почуття юриста

7.1. Моральна культура юриста

Моральна культура юриста - це результат умілого створення власної гармонії: між досягнутим максимальним рівнем вищої моральності і активним використанням моральних норм у правовому регулюванні суспільних відносин.

Принципи: моральні чесноти, ненасильство, безкорисливість, скромність, безадресність, свідомість пробачення, терплячість, дія за власним сумлінням, постійна актуальність і т. ін.

Функції: вироблення поваги до позитивного права, створення механізму правомірної поведінки, формування ступеня усвідомлення своїх помилок і шляхів їх виправлення, подолання суперечностей між вищою моральністю і мораллю, розуміння величі людини та вартості її життя, запобігання порушенню гармонії між душею і тілом, віддача всіх сил, здібностей, таланту й енергії для забезпечення правопорядку, зосередження зусиль на реалізації власних прогресивних поглядів та ін.

Довідка: моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Абсолютні моральні норми (абсолютна мораль) — це ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням всього людства. Вони віддзеркалюють закони Всесвіту, розуміння норм природного права тощо. Ці моральні норми безальтернативні. Суть відносних моральних норм полягає в тому, що вони створюються людиною на основі розуміння кожною конкретною людиною добра і зла, спрямованості і несправедливості, честі, гідності тощо.

Звідси:критерієм моральної оцінки є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Це стосується й якості норм позитивного права.

Примітка:моральність — це дотримання людиною відносних норм моралі, загальнолюдських цінностей, пов’язаних з практичним життям, це переважно почуттєва властивість людини, характеристика її суспільної природи. Існує вища й фактична моральність, між якими постійно відбувається діалог свідомості, почуттів, інтелекту.

Нюанс:мораль творить лише людина, тому моральні норми бувають позитивними і негативними. Негативна мораль — недовговічна.

7.2. Правова культура юриста

Проблеми:філософське дослідження сутності права; правова культура у двох полях: вищому та елементарному; правова культура — друга природа (натура) — плід окультуреного дерева; діалог культур у праві

Правова культура— це ступінь духовно-філософського осмислення ним змісту позитивного права, внаслідок коеволюції всіх його джерел у співвідношенні частини до цілого й раціональної власної професійної діяльності та уміле утримання (регулювання) фахової гармонії у правовому полі;

Компоненти: культура правової коеволюції юриста, знання юристом джерел позитивного права і правової культури, розуміння юристом частинки і цілого у правовій культурі, дія почуттєвого і раціонального у професійній діяльності юриста, дотримання правником гармонії у юридичній практиці.

Принципи:правовий історизм, загальнолюдські правові цінності, націоналізація права, верховенство правової культури, безпека правової життєдіяльності, соціально-правова реабілітація, правовий менеджмент.

Функції: підвищення якості пізнання юристом права та його сутності, удосконалення пошуку істини у позитивному праві, розвиток у юриста соціально-активної професійної поведінки, забезпечення дії свобідної волі у юриста, сприяння юристові об’єктивно вирішувати юридичні конфлікти, запобігання діям правового свавілля, збереження і примноження культурної цінності права, недопущення правових аномалій, сприяння набуттю державою правокультурних ознак, всебічний розвиток фольклорного права, виховання законослухняності у громадян.

Довідка:право — це 1) в об’єктивному смислі система загальнообов’язкових, соціальних норм (правил поведінки), встановлених державою і забезпечуваних силою його примусу (позитивне право) або похідних з самої природи, людського розуму; імператив, який стоїть над державою і законом (природне право); 2) в об’єктивному смислі вид і міра можливої поведінки особи, державного органу, народу, держави чи іншого суб’єкта (юридичне право).

Правова культура особи — це сукупність духовно-практичних здібностей, які дозволяють її вибудувати цивілізовані, які відповідають морально-правовим критеріям відносини з іншими індивідами, структурами громадського суспільства і державними органами. Вища сутність правової культури — це рівень безумовної соціально-правової поведінки, детермінованої не тільки зовнішніми механізмами правового регелювання, але і внутрішніми етичними мотивами.

Звідси:коеволюція — це зв’язок з природою, космосом, без чого існування людини неможливе. Людина — лише мікрочастина природи, а не її володар. Природне право здатне формувати правову культуру як реальну свободу, об’єктивну справедливість, формальну рівність.

Примітка:у юриста повага до права виявляється тоді, коли він усвідомлює його цінність. Перетворити позитивне право у цінність вдається не кожному законодавцю.

Нюанс:правова культура юриста може набувати прогресивного розвитку тільки на засадах діалогу культур.