1.2. Стандарти та процедури внутрішнього аудиту банку

Усі основні питання внутрішнього аудиту пов’язані з положеннями його теорії і практичними стандартами. За визначенням Інституту внутрішніх аудиторів (США) термін “стандарти” у тому розумінні, в якому він використовується в цьому документі, означає критерії, якими оцінюється і визначається якість робочих операцій відділу внутрішнього аудиту. Вони призначені для ознайомлення з такою практикою проведення внутрішнього аудиту, якою вона повинна бути. Стандарти необхідні для надання допомоги внутрішнім аудиторам всіх типів організацій, де б вони не працювали [14].

Стандарти внутрішнього аудиту - це критерії визначення процедур аудиту, за якими здійснюється оцінка діяльності системи внутрішнього контролю.

Є три види стандартів:

16. міжнародні;

17. національні;

18. внутрішні.

Міжнародні стандарти аудиту (International Standards on Auditing – ISAS 2), які розробляє Міжнародна федерація бухгалтерів (International Federation of Accountants - IFAC), а Стандарти з професійної практики проведення внутрішнього аудиту (Standards for the Practice of Internal Auditing - SPIA) – Інститут внутрішніх аудиторів (Institute ) [14].

На основі міжнародних стандартів Національним банком України розроблено та запроваджено національні стандарти внутрішнього аудиту в банках, які знайшли відображення в Методичних вказівках щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України.

Стандарти внутрішнього аудиту впроваджуються в діяльність комерційного банку з метою:

- вдосконалення практики проведення внутрішнього аудиту;

- забезпечення якісного аналізу й оцінки системи внутрішнього контролю;

- здійснення постійного моніторингу банківських ризиків;

- перевірки відповідності здійснених банківських операцій політиці та встановленим процедурам банку, а також чинному законодавству України;

- інформування Правління банку та Ради банку про виникнення певних проблем, розроблення і вживання упереджувальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню ризиків у діяльності банку;

- складання уніфікованих аудиторських висновків і звітів. [16].

Існує 30 міжнародних стандартів внутрішнього аудиту. Постійно міжнародні стандарти доповнюються новими видами. Вони змінюються завдяки змінам у функціонуванні суб’єктів господарської діяльності. Їх короткий аналіз подано в таблиці 1.2.1

Таблиця 1.2.1

Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України

№	Стандарти	Характеристика
1	Стандарт №1 «Керівництво службою внутрішнього аудиту»	У цьому стандарті зазначаються:  об’єкти аудиторського контролю;  сутність, причини появи банківських ризиків та фактори, що на них впливають;  відповідальність та обов’язки керівників служби внутрішнього аудиту;
2	Стандарт №2 «Незалежність»	Визначає статус служби внутрішнього аудиту банку.
3	Стандарт №3 «Професійна компетентність»	Передбачає огляд професійних якостей та норм поведінки внутрішніх аудиторів.
4	Стандарт №4 «Обсяг робіт»	Визначає, що Спостережна рада і Правління банку здійснюють загальне керівництво щодо обсягу робіт та напрямків діяльності банку, які підлягають аудиту. Виходячи із завдань внутрішнього контролю визначається обсяг аудиторської перевірки.
5	Стандарт №5 «Планування і виконання аудиторської перевірки»	Розкривається процес здійснення аудиторської перевірки, вимоги до складання програми перевірки та процес документації. Аудиторська перевірка передбачає планування аудиту, перевірку та оцінку інформації, надання рекомендацій та контроль після перевірки.
6	Стандарт №6 «Складання аудиторського висновку»	Висвітлює процедуру опрацювання висновків та рекомендацій внутрішнього аудиту, яка передбачає проведення їх обговорення з працівниками підрозділу банку, що перевіряється.

Кожен банк на основі національних стандартів може розробити внутрішні стандарти аудиту. Головне призначення внутрішніх стандартів полягає у встановленні єдиних правил проведення аудиторських перевірок у конкретному банку. [18].

Господарські операції аудитори досліджують за допомогою методичних прийомів та відповідних аудиторських процедур. Так, інвентаризація цінностей як методичний прийом передбачає перевірку цінностей у натурі, лічильну та бухгалтерську обробку документів, отримання пояснень від матеріально відповідальних і осіб за результатами інвентаризації, розгляд їх центральною інвентаризаційною комісією, прийняття рішень щодо виявлених нестач і лишків цінностей.

Процедура ( від латинського procedo – проходжу, відбуваюсь) – поняття, яке встановлює виконання певних дій засобами праці над предметами праці з метою пізнання, перетворення або удосконалення їх для досягнення оптимуму.

Аудиторські процедури - це сукупність відповідних дій аудитора щодо перевірки фінансово-господарської діяльності, стану обліку і фінансової звітності юридичних і фізичних осіб, зайнятих підприємництвом. Аудитор спочатку збирає й аналізує інформацію, необхідну для оцінювання достовірності бухгалтерського балансу і фінансової звітності, вивчає статутні документи, виявляє відхилення стану діяльності підприємства від того, який передбачено статутними документами. Відтак він вивчає форму і методику бухгалтерського фінансового обліку, їх відповідність вимогам, що до них висуваються. Потім аналізу підлягають записи у Головній книзі й, зокрема, сумнівні записи, дані яких зіставляють з регістрами аналітичного обліку і первинними документами. Приклад проведення аудиторських процедур наведено у Додатку Б.

Специфічні процедури, які використовуються аудиторської фірмою щодо підбору фахівців, можуть значною мірою відрізнятися від запропонованих тут. Загалом питання незалежності кожного співробітника фірми від клієнта багато в чому залишається на совісті аудитора. У зв'язку з цим, керівникові перевірки треба знати про своїх співробітників трохи більше, ніж просто про колег. Аудитору, відповідальному за проведення аудиту, потрібно перевірити щорічні анкети фахівців і пересвідчитися в тому, що персонал, відібраний для аудиту, справді незалежний від клієнта. [3].

Небажані практично будь-які ділові відносини з близькими родичами, особливо, якщо вони обіймають керівні посади або можуть впливати на зміст фінансових звітів клієнта. Потрібно також вивчити суми, які надходили будь-коли від клієнта на рахунок аудиторської фірми, з тим щоб пересвідчитися, що вони не мають характеру кредиту і не впливають, таким чином, на незалежність фірми.

Якщо для проведення аудиту в якій-небудь його частині залучаються інші аудиторські фірми, потрібно отримати від них письмове підтвердження незалежності від клієнта.

Потрібно передбачити можливість відкликання аудиторського висновку, або обмежити обсяг робіт тільки перевіркою правильності складання балансу. Аудитору потрібно документувати всі процедури, пов'язані з підбором і затвердженням фахівців для кожної перевірки.

Знання бізнесу клієнта. Аудитор повинен мати такий рівень знань про бізнес клієнта, який дасть змогу йому спланувати і провести аудит відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів. Такий рівень знань забезпечить аудитору розуміння подій, що виникають, а отже і якісну перевірку фінансової звітності. Зазвичай рівень знань, що відносять до бізнесу клієнта, значно вищий у керівництва аудиторської фірми, ніж у рядового аудитора, який проводить перевірку. Інформація про бізнес-клієнта сприяє правильному визначенню напрямків аудиту, під час вивчення яких можуть бути потрібні спеціальні дослідження. Це допомагає оцінити умови, в яких відбувається отримання, обробка і зберігання бухгалтерської інформації за завершеними операціями клієнта, а також контроль під час обробки такої інформації. Знання бізнесу клієнта дає можливість визначити обґрунтованість оцінок. Наприклад, оцінку вартості інвестицій, знос, резерви за сумнівними боргами, ступінь виконання довгострокових контрактів та інших не менш важливих сторін діяльності.

Без цих знань неможливо достовірно визначити правильність прийняття управлінських рішень всередині компанії і виробити думку щодо адекватності облікових принципів, які застосовуються клієнтом.

Аудиторські процедури становлять детальний опис проведення аудиторської перевірки. Розрізняють дві групи аудиторських процедур:

19. тестування контролю, яке використовується для оцінки стану внутрішньотехнологічного контролю;

20. аналітичні процедури, які передбачають проведення оцінки правильності бухгалтерського обліку та фінансової звітності на основі опитування, спостереження, перевірки, порівняння, аналізу та використання інших прийомів.

Процедури, тобто технічні прийоми збору та отримання інформації, можуть бути такими, як тестування, аналіз тенденцій, коефіцієнтний аналіз.

Аналіз тенденцій – аналіз порівнюваних даних протягом певного періоду часу для визначення тих періодів, що не підпадають під загальну тенденцію.

Аналіз коефіцієнтів – аналіз взаємозалежності між двома або трьома фінансовими показниками. Наприклад, аналіз залежності затрат на оплату праці від кількості працюючих. Аналіз коефіцієнтів втрачає ефективність, якщо проводиться порівняння за певний період часу (наприклад, за методом аналізу тенденцій). [28].