2.4. Цілі грошово-кредитної політики Національного банку України

Як і для більшості центральних банків світу, основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти та стабільності цін. На виконання цієї функції спрямовано діяльність Національного банку.

Досвід грошово-кредитного регулювання в Україні красномовно свідчить про важливість правильного узгодження стратегічних цілей монетарної та загальнодержавної політики.

У 1991–1993 рр. пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва. їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримання економіки. Неминучим наслідком цього стала гіперінфляція.

Першопричиною гіперінфляційних процесів в Україні на першому етап, економічних реформ (1992–1995 pp.) слід вважати не стільки лібералізацію цін, скільки грошово-кредитну та фіскальну політики, що здійснювались того часу. В цей період вплив Національного банку України на стан грошового ринку та його стабільність був майже непомітний – інструменти грошової політики не працювали.

Залежність механізму ціноутворення від грошово-кредитної політики, що в той чи інший проміжок часу проводиться, очевидна. В Україні грошово-кредитна емісія стала головним чинником інфляційного зростання цін на першому етапі здійснення економічних реформ. В умовах високого інфляційного тиску населення України намагалось якнайшвидше позбутися національної валюти. Внаслідок цього в економічному кругообігу з’явились такі негативні явища як доларизація грошової системи, бартерний обмін.

У 1994–1996 рр. Національний банк, усвідомивши свою відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати свою стратегічну ціль подолання інфляції та стабілізації цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, на словах визнаючи антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва. Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвело до значного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниженню темпів інфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.

Починаючи з 1995 р. в Україні проводилась жорстка грошово-кредитна політика, в результаті якої інфляційний тиск в економіці зменшився, стабілізувався курс національної грошової одиниці. Тобто з боку монетарної політики були створені необхідні умови для економічного зростання.

Проте вибір жорсткої монетарної політики як антиінфляційної – лише перший крок, спрямований на боротьбу з інфляцією. Щоб подолання інфляції було успішним у довготривалому періоді, необхідно, крім зазначеного вище вибору, вдатися до ряду важливих кроків і, зокрема, узгодити жорстку монетарну політику, що здійснюється Національним банком з відповідною фіскальною політикою, яку проводить уряд в особі Міністерства фінансів.

Після успішного проведення грошової реформи у 1996 р. Національний банк мав змогу дещо послабити грошово-кредитну політику, що проявилось у значному зростанні грошової маси в країні.

На сучасному етапі монетарна політика Національного банку вже не є «жорсткою антиінфляційною», а спрямована на створення умов для економічного зростання в державі.

При аналізі цілей грошово-кредитної політики НБУ слід звернути увагу на те, що в Україні на сучасному етапі стабільність цін розглядається як стратегічна ціль Національного банку, для ефективної реалізації якої НБУ необхідно розробити систему проміжних цілей з чітким визначенням інструментарію, за допомогою якого досягатиметься виконання основної функції Національного банку.

Проблема полягає саме в тому, що фактично в Україні відсутнє чітке визначення проміжної цілі монетарної політики НБУ. Юридично це не закріплено в жодному документі чи заяві НБУ.

Фактично з 2000 року проміжною ціллю монетарної політики є таргетування валютного курсу, оскільки Національний банк забезпечує стабілізаційну спрямованість валютно-курсової політики в Україні шляхом здійснення інтервенцій на міжбанківському валютному ринку.

Таргетування (англ. target – мета) – спосіб реалізації господарської політики держави або окремого підприємства, що полягає у виборі певної економічної «мішені», на яку треба впливати, щоб досягти поставленої мети.

Зростання грошової маси в Україні протягом 1999–2005 pp. відбувається в основному через валютний ринок, оскільки НБУ, викуповуючи значний обсяг іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку, випускає додаткові гроші в обіг і суттєво перевищує прогнозні значення монетарної бази та грошових агрегатів.

Недотримання НБУ прогнозних значень зміни основних макроекономічних показників призводить до зниження довіри суспільства до грошово-кредитної політики центрального банку.

Тому на сучасному етапі гостро назріла необхідність чіткого визначення проміжної цілі монетарної політики НБУ, її чітке дотримання.

При виборі проміжної цілі монетарної політики в Україні потрібно враховувати специфіку вітчизняної економіки, а також дієвість інструментів грошово-кредитного регулювання НБУ та можливість його ефективного впливу на ті чи інші показники.

Враховуючи світові тенденції у сфері грошово-кредитного регулювання, а саме послаблення зв’язку між зміною маси грошей в обігу і рівнем інфляції, обсягом ВВП, Національному банку доцільно відмовитися від таргетування грошових агрегатів.

Таргетування валютного курсу фактично показало свою ефективність.

Доцільним також є запровадження таргетування інфляції в Україні, оскільки цей режим дає центральному банку більше можливостей щодо досягнення кінцевої цілі грошово-кредитної політики – стабільності національних грошей у довгостроковому періоді. Таргетування інфляції дозволяє знизити інфляційні очікування суб’єктів господарювання та громадян, підвищити їх довіру до монетарної політики центрального банку держави.

Але вибір таргетування інфляції як проміжної цілі монетарної політики можливий лише за умови, коли вплив політики центрального банку на динаміку цін є істотним. При цьому важливо правильно вибрати показник, що використовуватиметься НБУ як індикатор при проведенні монетарної політики. У більшості країн таким показником служить індекс споживчих цін. Проте в Україні використовувати індекс споживчих цін як показник при інфляційному таргетуванні є передчасним, оскільки він не відображає реальну картину зміни цін у державі. Питома вага продуктів харчування у споживчому кошику є надмірною і складає близько 70%.

Тому для Національного банку важливим є розрахунок стабільного індексу цін, що враховував би основні зміни в ціноутворенні, виключали сезонні коливання цін. Даний показник НБУ повинен розраховувати на основі індексу споживчих цін, індексу роздрібних цін, індексу цін промисловості, цін у сфері послуг, тобто даний показник повинен достовірно відображати зміни цін в економіці.

Враховуючи послаблення позитивного ефекту для розвитку економіки від таргетування обмінного курсу гривні щодо долара США, доцільно обмежити втручання НБУ в діяльність валютного ринку, підвищити роль процентних ставок в економіці через розширення обсягу рефінансування банків з метою створення передумов для підвищення дієвості каналів передавального механізму грошово-кредитної політики. Такі заходи дозволять НБУ створити передумови для переходу до таргетування інфляції як проміжної цій грошово-кредитної політики.