2.2. Цілі грошово-кредитної політики

Цілі грошово-кредитної політики класифікують залежно від їх масштабності та відповідно контрольованості на стратегічні, проміжні та тактичні.

Стратегічними цілями монетарної політики центрального банку мають бути кінцеві цілі економічної політики держави – досягнення такого економічного зростання, при якому буде забезпечуватися висока зайнятість, стабільність цін і курсу національної грошової одиниці. Центральний банк повинен сприяти досягненню вказаних цілей. Щодо стратегічних цілей у нього не повинно бути розбіжностей з урядом.

Досягти одночасно всіх стратегічних цілей неможливо, оскільки деякі з них суперечливі.

Наприклад, фінансування державою заходів щодо підготовки та перепідготовки кадрів для забезпечення «повної зайнятості» може через дефіцит бюджету викликати інфляцію (дестабілізувати ціни).

Протиріччя між стратегічними цілями ставить центральні банки та уряди країн при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою вибору. Залежно від економічної та політичної ситуації в країні, пріоритети можуть надаватися тим чи іншим цілям.

Виникає також проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання.

Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.

Стратегічні цілі формулюються для довготермінового періоду, для їх досягнення центральні банки розробляють проміжні цілі, а інколи – систему проміжних цілей для того, щоб крок за кроком досягти головної мети.

До проміжних цілей слід віднести пожвавлення чи стримування ділової активності на товарних і грошових ринках. Змінюючи рівень процентної ставки та масу грошей в обігу, можна регулювати пропозицію грошей і попит на товари, а через них – рівень цін, обсяги інвестицій тощо.

Вибір проміжних цілей монетарної політики значною мірою залежить від поточних макроекономічних та інституційних умов.

Основні типи проміжних цілей монетарної політики:

– таргетування валютного курсу;

– таргетування грошових агрегатів;

– таргетування інфляції;

– грошово-кредитна політика без номінального якоря.

Таргетування (з англ. targeting) означає встановлення цільових орієнтирів. Суть такого підходу полягає у виборі певної економічної «мішені», на яку треба впливати, щоб досягти запланованих результатів (мети).

Таргетування валютного курсу означає встановлення фіксованого курсу національної валюти щодо валюти країни з низьким рівнем інфляції, або встановлення «коридору», в межах якого обмінний курс національної валюти може вільно коливатися. Основною метою вибору такої проміжної цілі монетарної політики є зниження рівня інфляції у своїй країні до рівня інфляції в країні валюти-якоря, тобто забезпечення стабільності цін і обмінного курсу національних грошей.

Таргетування валютного курсу має ряд переваг і недоліків як для розвинених країн, так і для країн з перехідними економіками. Небезпека таргетування валютного курсу полягає для економіки держави у тому, що цей режим сприяє розвитку затяжних фінансових криз.

Високий рівень «доларизації» економіки країни, недовіра до органів грошово-кредитного регулювання щодо довгострокового утримання номінального курсу національної валюти суттєво підвищують девальвацію очікування у державі та сприяють спекулятивним атакам на національну валюту. Зосередження центрального банку лише на підтримці обмінного курсу національної валюти іноді призводить до погіршення поточного стану грошово-кредитної політики.

Таргетування грошових агрегатів зазвичай здійснюється країнами, економіки яких є достатньо великими або традиційно замкнутими. Цей режим дає можливість центральному банку повною мірою використовувати можливості щодо проведення грошово-кредитної політики відповідно до внутрішніх потреб економіки.

НБУ для планування грошового обігу встановлює такі агрегати:

М₀ = готівкові кошти в обігу (на кінець серпня 2010 р. – 175,10 млрд грн або 31,5% у загальній грошовій масі);

М₁ = М₀ + переказні депозити в національній валюті (на кінець серпня 2010 р. – 271,30 млрд грн або 48,8% у загальній грошовій масі);

До переказних депозитів відносяться депозити, які можуть: за вимогою підлягати обміну на готівкові кошти по номіналу без сплати штрафу або будь-яких обмежень, вільно переводитись за допомогою чеків та іншим способом використовуватися для здійснення платежу (Наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження методологічних положень щодо складання фінансового рахунку» від 16.02.2004 р. № 112).

Переказні депозити – фінансові активи, що за першою вимогою можуть бути обміняні на готівкові кошти за номіналом та безпосередньо використані для здійснення платежу.

М₂ = М₁ + переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити (на кінець серпня 2010 р. – 555,33 млрд грн або 99,8% у загальній грошовій масі);

Інші депозити – не переказні депозити, що в короткий термін можуть бути обміняні на готівкові кошти чи переказні кошти, а саме кошти на вимогу, які безпосередньо не використовуються для здійснення платежу, строкові кошти та ощадні депозити.

М₃ = М₂ + цінні папери, крім акцій (на кінець серпня 2010 р. – 556,18 млрд грн або 100,0%).

Таким чином, кожний наступний агрегат утворюється додаванням до попереднього наступної грошової форми (що має меншу ліквідність).

Для регулювання грошової маси (збільшення чи зменшення кількості грошей в обігу) центральні банки застосовують такі інструменти грошово-кредитної політики:

– встановлення облікової ставки, за допомогою якої центральний банк впливає на «ціну» грошей у країні (якщо вона підвищується, комерційним банкам доводиться більше сплачувати за отримання додаткових кредитних ресурсів, у разі її зменшення залучення в обіг додаткових коштів від центрального банку коштує менше, тобто підвищуються можливості комерційних банків збільшувати грошову масу);

Облікова ставка – виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків. З 10.08.2010 р. облікова ставка НБУ – 7,75% (з квітня 2008 р. поступово зменшується).

– купівля і продаж центральним банком цінних паперів і валютних цінностей у комерційних банків (купуючи цінні папери і валютні цінності, центральний банк збільшує кількість грошей в обігу);

– встановлення мінімальної ставки обов’язкового резервування, тобто певного процента коштів, залучених комерційними банками від клієнтів (збільшуючи процентну ставку обов’язкового резерву, центральний банк «зв’язує» більшу масу грошей, а зменшуючи її, навпаки, вивільняє гроші в обіг).

Проте ефективне таргетування грошових агрегатів досягається лише у випадку виконання таких умов: існує стійкий зв’язок між цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики і динамікою вибраного грошового агрегату, а також динаміка цього агрегату повністю контролюється центральним банком.

Як правило, центральний банк може безпосередньо контролювати вузькі грошові агрегати (M₀ та M₁), тому що динаміка грошової маси (M₂ та M₃) залежить від багатьох суб’єктів господарювання (в першу чергу комерційних банків).

На початку 80-х років минулого століття США, Великобританія і Канада відмовились від таргетування грошових агрегатів, оскільки зв’язок між їх динамікою і зміною макроекономічних показників не був стійким і не забезпечував для цих держав успішного проведення грошово-кредитної політики.

Таргетування інфляції є відносно новим режимом грошово-кредитної політики, що стрімко набуває популярності в світі у зв’язку зі зменшенням ефективності таргетування грошових агрегатів чи через невдалий досвід підтримки фіксованого валютного курсу.

Вперше таргетування інфляції застосував центральний банк Нової Зеландії у 1990 році. Згодом цей режим застосовували Канада, Великобританія, Швеція, Австралія, Іспанія та інші країни. Починаючи з 1999 року інфляційне таргетування як проміжну ціль монетарної політики використовує Європейський центральний банк.

Таргетування інфляції означає вибір певного значення інфляції за цільовий орієнтир і використання операційного інструментарію центрального банку (зазвичай процентних ставок) для досягнення інфляційної цілі.

Перевагою таргетування інфляції є те, що центральний банк має можливість зосередитися на внутрішніх проблемах економіки.

Це дає змогу йому більш гнучко реагувати на зміни макроекономічної ситуації, оскільки не встановлюються чіткі співвідношення між динамікою зміни грошової маси і зміною цін. Встановлення конкретних цифрових прогнозних значень індексу споживчих цін підвищує відповідальність центрального банку за свої дії і допомагає вирішити проблему непослідовності у проведенні грошово-кредитної політики.

Недолік таргетування інфляції полягає у тому, що інфляційні процеси самі по собі не контролюються центральним банком, і у випадку економічних потрясінь немонетарні фактори набувають значної ваги в динаміці інфляції, що призводить до неможливості адекватного реагування на показник інфляції інструментами монетарної політики центрального банку.

Цей недолік особливо важливий для країн з перехідними економіками, оскільки після досягнення середніх і низьких темпів інфляції на ціни суттєво впливає обмінний курс, структурні зміни в економіці та інші фактори.

Грошово-кредитна політика без номінального якоря по суті означає відмову центрального банку від прийняття на себе будь-яких зобов’язань щодо досягнення конкретних значень окремих макроекономічних показників.

Заявляючи про стратегію досягнення довгострокових цілей (підтримка економічного зростання, високої занятості, низьких показників інфляції) центральний банк встановлює для себе проміжні орієнтири, які застосовує залежно від зміни економічної ситуації.

Такий режим грошово-кредитної політики успішно використовується в США, проте має багато застережень: відсутність прозорості грошово-кредитної політики, її значна підпорядкованість діям керівництва центрального банку ставить під сумнів можливість використання цього режиму в країнах з перехідними економіками.

Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.

При виборі тактичних цілей необхідно забезпечити можливості виміру досягнутих результатів, здійснення оперативного контролю й оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Враховуючи вибір стратегічних, проміжних та тактичних цілей, центральний банк країни розробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації.

Для більшості центральних банків основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на низькому рівні. Наприклад, Європейський центральний банк регулює грошовий оборот і кредитне постачання економіки з метою збереження цінової стабільності. Законодавство про Європейський центральний банк перш за все виділяє відповідальність банку за забезпечення стабільності цін.

Отже, цільовою функцією монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, що ототожнюється із стабільністю цін. Така стабільність має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань. Лише за умов стабільних цін економічні агенти (підприємства та громадяни) здатні вести передбачувану й ефективну господарську діяльність.

Ейнарс Репше, керуючи банком Латвії, стверджував: «Не дозволяйте записати що-небудь ще до цілей монетарної політики. Жодних натяків на розвиток народного господарства, жодних натяків на розвиток окремих секторів. Нічого, оскільки на ці натяки завжди знайдеться група інтересів, що будуть використані для тиску на Національний банк в сторону емісії. А необґрунтована емісія – це ціль до інфляції, потім – до гіперінфляції. Це ціль в нікуди».

Чинним законодавством багатьох країн визначається головне завдання монетарної політики. Центральним банкам надається монопольне право управління грошовим обігом та забезпечення його стабільності. Чітко визначена законом основна спрямованість політики центрального банку, її безпосередня орієнтація на забезпечення внутрішньої стабільності грошей допомагає зміцненню його позицій у разі виникнення непорозумінь або конфліктів із урядом.