Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема РЕ 02.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
87.04 Кб
Скачать

8

Тема 2 економічне районування та територіальна організація господарства

2.1. Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів

2.2. Спеціалізація економічних районів та методи її оцінки

2.3. Сутність, закономірності, та принципи економічного районування

2.4. Територіальна організація продуктивних сил України

2.5. Методи аналізу розміщення продуктивних сил та рівня економічного розвитку регіонів

2.1. Територіальний поділ праці як головна умова спеціалізації економічних районів

Територіальний поділ праці – це об’єктивний процес розвитку продуктивних сил, результатом якого є спеціалізація окремих регіонів на виробництві економічно вигідної продукції, що сприяє підвищенню продуктивності суспільної праці.

Процес територіального поділу праці характеризується розвитком спеціалізації виробництва, а також взаємозв’язків між економічними районами за допомогою обміну.

Спеціалізація передбачає розвиток у кожному регіоні тих видів діяльності, які є більш ефективними порівняно до інших.

Поділ праці між районами має особливо важливе значення при прогнозуванні розвитку господарської діяльності. Важливими передумовами територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів виступають природні та економічні умови.

Природні умови є об’єктивними чинниками, що зумовлюють територіальні відмінності різних економічних районів, однак їх реалізація визначається також суспільними умовами виробництва, тому в однакових і тих же природних умовах можливі різні напрями територіальної спеціалізації. Тобто в одному районі може вироблятись декілька основних видів продукції.

Економічні умови визначаються тим, що одна і та сама продукція в різних районах виробляється з неоднаковими витратами, тому перевагу надають тим районам, в яких витрати виробництва будуть найменшими.

В умовах України територіальний поділ праці і спеціалізація економічних районів складаються в результаті сумісної дії природних умов і ресурсів, економіко-географічного положення, забезпеченості трудовими ресурсами, а також економічними умовами виробництва продукції. Тому в районах з найбільш сприятливими природними і економічними умовами виробництво продукції потребує значно менших витрат, що впливає на територіальну спеціалізацію регіонів.

Формування оптимальної структури народного господарства країни – складний процес, який може здійснюватись лише на основі використання закономірностей суспільного поділу праці та поєднанні галузевого і територіального розподілу праці.

Галузевий розподіл праці відбувається як всередині народногосподарського комплексу по галузях народного господарства, так і в межах окремої галузі і виробничого об’єднання або підприємства.

Територіальний розподіл праці відбувається в межах економічного району, адміністративної області та адміністративного району.

В зв’язку з цим визначається і аналогічний рівень територіальної спеціалізації.

2.2. Спеціалізація економічних районів та методи її оцінки

Територіальні відмінності між районами на основі врахування природних умов, ресурсів та соціально-економічних факторів істотно впливають на виробничу спеціалізацію галузей.

Причому спеціалізація господарства економічних районів формується в тісному зв’язку з принципами розміщення продуктивних сил.

Розглядаючи процес територіального поділу праці і спеціалізації економічних районів слід розмежовувати два поняття: «територіальна спеціалізація» та «внутрігалузева спеціалізація». Не дивлячись на те, що в їх основі лежить ефективність організації виробництва продукції з метою підвищення продуктивності праці, вони виступають як різні процеси суспільного поділу праці.

Територіальна спеціалізація вказує на виробничий напрямок господарства в різних економічних районах країни, який формується залежно від масштабів територіального поділу праці і факторів, що впливають на розміщення окремих галузей.

Внутрігалузева спеціалізація характеризує розподіл функцій у межах галузі.

Рівень спеціалізації виробництва можна визначити використовуючи такі показники:

– індекс рівня районної спеціалізації;

– коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі;

– коефіцієнт виробництва продукції галузі на душу населення;

– коефіцієнт міжрайонної товарності продукції даної галузі.

Індекс рівня районної спеціалізації галузі є відношенням питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

Наприклад, якщо питома вага вартості виробництва продукції харчової промисловості в усій промисловості району становить 40%, а частка виробництва такої продукції у країні становить 18%,то індекс спеціалізації даної продукції становить 2,2.

Це свідчить про те, що харчова промисловість має більшу питому вагу і є провідною у промисловості району.

Коефіцієнт концентрації даного виробництва в районі характеризує основний напрямок спеціалізації регіону і визначається співвідношенням суми, на яку вироблено продукції даною галуззю, до загальної вартості виробленої продукції.

Наприклад, галуззю сільського господарства області вироблено продукції на 4,9 млрд грн, при загальній сумі виробництва продукції по області 58,1 млрд грн. Тобто коефіцієнт концентрації сільського господарства в області становить 0,084 – у структурі виробленої продукції в області на продукцію сільського господарства припадає лише 8,4%, отже для області галузь сільського господарства не є провідною.

Крім того, визначають відхилення показників по регіону від аналогічних величин у межах країни за такими параметрами:

– обсяг виробленої продукції;

– обсяг реалізації продукції;

– вартість основних фондів;

– чисельність занятих працівників.

Інформація по кожному з цих показників міститься у відповідних таблицях статистичного щорічника.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.