Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема РЕ 02.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
87.04 Кб
Скачать

2.3. Сутність, закономірності, та принципи економічного районування

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.

Економічний район – це географічно цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв’язки і нерозривно зв’язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці. Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію.

Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національні, побутові, соціально-культурні та ін. особливості населення, географічні умови, засоби зв’язку, шляхи сполучення тощо.

До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста, великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навколишню місцевість, унаслідок забезпечується зв’язок центру з периферією економічного району.

Практичне значення економічного районування полягає в тому, що воно має сприяти більш ефективному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурною сферою на місцях.

Ефективний розвиток економічних районів можливий на основі таких закономірностей.

1) Раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів на території району з мстою максимального підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва.

2) Ефективна спеціалізація господарських комплексів економічних районів на основі внутрішньодержавного територіального поділу праці.

3) Комплексно-пропорційний розвиток господарства в економічних районах в поєднанні з раціональною спеціалізацією.

4) Зближення рівнів економічного і соціального розвитку районів та їх адміністративних одиниць у процесі вдосконалення територіальної організації виробництва.

5) Нерозривний зв’язок між розвитком господарства економічних районів і розміщенням продуктивних сил країни.

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

– економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;

– розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

– економічний район має становити територіальну єдність;

– на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

– при виділенні економічного району має враховуватись економіко-географічне положення території;

– до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи.

1) Принцип економічної доцільності – у виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту.

2) Принцип об’єктивності районоутворення, що означає виділення об’єктивної, суспільно цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв’язками.

3) Принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дає змогу прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності.

4) Принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв’язків і пропорційність між сферами людської діяльності.

5) Принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави.

У процесі розробки нової мережі районоутворення повинні бути враховані всі критерії і принципи економічного районування. Це дасть можливість пов’язати економічне районування з прогнозуванням галузей розвитку народного господарства і розселенням, поліпшенням умов життя населення на території району.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.