3.7. Взаємозв'язок інфляції й безробіття. Крива Філіпса

Аналіз конкретних даних про зміни інфляції дозволив економістам зробити висновок про зв'язок цього явища з рівнями безробіття. Наочне подання про співвідношення безробіття й рівня інфляції дає крива Філіпса. А.У. Філіпс ( 1914-1975) у своїй роботі «Відношення-Між безробіттям і рівнем номінальної заробітної плати у Великобританії, 1861-1957», опублікованій в 1958 р., установив, що збільшення безробіття понад 2,5-3% призводить до різкого вповільнення підвищення цін і заробітної плати. Пізніше американські економісти П. Самуэльсон і Р. Солоу перевели цю залежність у співвідношення рівня безробіття й темпу інфляції.

Крива Філіпса характеризує зворотний зв'язок між процентними змінами заробітної плати (іншими словами, інфляції) й рівнем безробіття.

Рисунок 3.3 ‑ Вихідна крива Філіпса

Крива Філіпса стверджує, що рівень інфляції залежить від трьох факторів:

• очікуваної інфляції;

• циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення;

• шокових змін пропозиції.

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філіпса:

де π  темп інфляції; π^e  інфляційний приріст цін з урахуванням інфляційних очікувань;

и - фактичний рівень безробіття; и¹ - природний рівень безробіття.

Зазначте, що перед показником циклічного безробіття стоїть знак "мінус": за високого рівні безробіття спостерігається тенденція до зменшення темпів інфляції.

Таким чином, у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції. Треба вибрати між:

1) політикою, спрямованою на економічне пожвавлення, з високими темпами приросту ВВП, що швидко знизить безробіття, і

2) політикою пожвавлення, з повільним приростом ВВП, що дає змогу сповільнити інфляцію, але за рахунок тривалого безробіття.

Цей вибір залежатиме від очікуваного рівня інфляції: чим більшим буде цей рівень, тим вище розміщуватиметься крива Філіпса. А це значить, що фактичний рівень інфляції буде вищим для будь-якого рівня безробіття.

Отже, згідно з уявленнями економістів основною потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення націй криві залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливий. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищий.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпа є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

Прихильними теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям. Їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економі5ка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливають на національну економіку та їхнє становище. Якщо наприклад, уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу виробництва і рівня зайнятості не відбудеться.

Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте. Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а в у короткостроковому періоді.

Сума рівнів безробіття й інфляції як головних параметрів макроекономічної нестабільності представляє «індекс убогості». Втрати від інфляції можуть бути значно знижені, якщо уряд буде проводити довгострокову антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика проводиться або методами «шокової терапії», або поступово, шляхом багаторазового зниження темпів зростання грошової маси.

В основі «шокової терапії» лежить використання чисто монетаристських антиінфляційних заходів: тверде обмеження грошової маси, обмеження економічної активності держави, широка лібералізація господарського життя.

Таблиця 4.2  Особливості обрису кривої сукупної пропозиції

Відрізки кривій AS	Характеристика
Кейнсіанський	Кейнсіанство доводить, що крива AS горизонтальна.  Це відповідає економіці в період спаду й недовикористання факторів виробництва. У такій ситуації підвищення реального обсягу виробництва бажано, тому що воно не супроводжується підвищенням рівня цін.
Висхідний (проміжний)	Передбачається, що проміжний відрізок кривої AS описує економіку, в якій збільшення реального обсягу національного виробництва призводить до зростання рівня цін, що відбувається з двох причин: по-перше, нерівномірності розвитку окремих секторів (в одних спостерігатиметься безробіття, в інших − нестача кваліфікованих робітників); по-друге, визначена кількість фірм буде змушена використовувати старе і менш ефективне обладнання й менш кваліфіковану робочу силу. За цих причин витрати на одиницю продукції збільшуються, й фірми змушені підвищувати ціни на товари, щоб виробництво було рентабельним. Тому на проміжному відрізку збільшення реального обсягу національного продукту супроводжується зростанням цін.
Класичний	Класична школа затверджує, що крива AS є вертикальної, тому що економіка працює на повну потужність і за повної зайнятості населення. Хоча за повної зайнятості окремі фірми можуть спробувати розширити вироб­ництво, запропонувавши більш високу ціну за ресурси, ніж інші фірми. Але ресурси та додатковий обсяг продукту, який отримає одна фірма, інша втратить. Унаслідок цього ціни (затрати) на ресурси і ціни на товари зростуть, але реальний обсяг виробництва залишиться незмінним.

Основними ціновими чинниками короткострокової сукупної пропозиції є такі. По-перше, це змінні, що починають діяти, коли національна економіка виходить за межі природного рівня виробництва (використання резервного устаткування з нижчою продуктивністю; залучення додаткової робочої сили з нижчим рівнем кваліфікації; виникнення проблем у виробництві).

По-друге, це структурні та природні умови (неодночасне досяг­нення повної зайнятості в окремих галузях; використання дорогих природних ресурсів, які звичайно не використовуються; збільшення обсягу виробництва на менш ефективних підприємствах та ін.).

По-третє, це зовнішньоекономічні чинники (запровадження мита і квот на товари, що є ресурсами виробництва; розширення збуту на дорогих ринках − віддалених, захищених митом, корумпованих то­що).

По-четверте, це інституційні чинники (екологічні нормативи та санкції; прогресивні тарифи за понаднормове споживання палива та електроенергії; ставки непрямих податків та ін.).

Зі збільшенням обсягу національного виробництва дія всіх цих чинників веде до зростання витрат виробництва на одиницю про­дукції.

До нецінових чинників короткострокової сукупної пропозиції нале­жать ті змінні, які підвищують або знижують витрати на одиницю продукції незалежно від змін обсягу національного виробництва. Нецінові чинники переміщують криву короткострокової сукупної про­позиції вправо або вліво. Економісти поділяють нецінові чинники короткострокової пропозиції на два види — реальні і номінальні.

Реальні змінні впливають на сукупну пропозицію як у коротко­строковому, так і довгостроковому періодах. Основними реальними змінними сукупної пропозиції є

1) обсяг ресурсів та ефективність їхнього застосування. Збільшення обсягу ресурсів і підвищення ефективності їхнього використання переміщує коротко­строкову (і довгострокову) криву АS вправо;

2) інтеграція країни у світову економіку. Зростання рівня відкритості національної економіки забезпечує ефективніше використання ресурсів, і крива АS переміщується вправо (і навпаки);

3) додаткові витрати на підприємницьку діяльність (в резуль­таті і короткострокова, і довгострокова криві АS переміщуються вліво).

Номінальні змінні впливають лише на криву короткострокової сукупної пропозиції, переміщуючи її вліво або вправо, а природний рівень виробництва й довгострокова крива АS не змінюються. Ос­новними номінальними неціновими змінними, що впливають на сукупну пропозицію в короткостроковому періоді, є, по-перше, рівень цін на ресурси, які за зростання переміщують криву коротко­строкової сукупної пропозиції вліво; по-друге, на короткострокову криву АS впливають інституційні чинники, які творять макроекономічне середовище, в якому функ­ціонують ділові одиниці національної економіки; по-третє, на короткострокову сукупну пропозицію впливає струк­тура ринків товарів і послуг. Наприклад, монополізація внутріш­нього ринку вітчизняними фірмами або фірмами інших країн зменшує обсяг національного продукту, й короткострокова крива АS переміщується вліво; по-четверте, очікуваний еко­номічними агентами рівень цін. Якщо, наприклад, агенти очікують ви­щого рівня цін, то вони встановлюватимуть вищу заробітну плату, що зменшуватиме прибутковість виробництва і кількість товарів і послуг, вироблених за кожного рівня цін. Тому короткострокова крива сукуп­ної пропозиції переміщуватиметься вліво. І навпаки, за нижчого очіку­ваного рівня цін вона переміщуватиметься вправо.

Номінальні змінні не впливають на природний обсяг виробниц­тва за умов досконалої конкуренції принаймні тоді, коли в довго­строковому періоді ціни й заробітна плата є абсолютно гнучкими, як у напрямі підвищення, так і в напрямі зниження. Однак негнучкість номінальних змінних у довгостроковому періоді веде до того, що вони можуть впливати на природний рівень виробництва і переміщувати криву довгострокової сукупної пропозиції. Наприклад, перехід на початку 70-х років до системи плаваючих валютних курсів означав, що ціни на імпортні ресурси, зокрема сировину, почали залежати від коливань валютного курсу. Зростання курсу валюти краї­ни в довгостроковому періоді дає змогу продуцентам цієї країни збільшити імпорт ресурсів, бо для них ціни на імпортні ресурси зни­жуються. За таких умов витрати на одиницю продукції для даного обсягу виробництва також знижуються. Обсяг національного проду­кту зростатиме, і крива довгострокової сукупної пропозиції пе­реміщуватиметься вправо. Знецінення валюти країни в довгостро­ковому періоді супроводжується прямо протилежними наслідками.

У реальній економіці діє ще один надзвичайно важливий чинник, який ускладнює ситуацію на класичному і проміжному відрізках. Річ у тім, що багато цін на товари й ресурси є негнучкими щодо зниження. Деякі економісти вбачають у такій властивості ефект храповика (храповик – механізм, який дає змогу крутити колесо тільки вперед).

Більшість економістів це пояснюють так:

• по-перше, заробітна плата, яка, як правило, складає до 75% і більше загальних витрат фірми, не має тенденції до пониження по крайній мірі протягом якогось періоду. Нееластичність заробітної плати пов’язана з діяльністю профспілок з тим, що і підприємці не завжди прагнуть до зниження заробітної плати працівників (погіршення морального стану працівників);

• по-друге, багато промислових фірм володіють достатньою монопольною владою, щоб протистояти зниженню цін в період зниження попиту (в якості альтернатив вибирають більше скорочення виробництва і зайнятості).

Проблема, пов'язана з формою кривої сукупної пропозиції має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Наприклад, ряд російських економістів (Е. Гайдар, Б. Федоров) затверджували, що  виходом із кризи для російської економіки повинно було стати заморожування попиту. Такий підхід ґрунтувався на класичній концепції, що зв'язує попит не зі зміною обсягів виробництва, а з рівнем цін. Прихильники кейнсіанського підходу, навпроти, виступали за стимулювання попиту й заохочення обсягів виробництва. Однак обидві ці концепції не враховували всіх особливостей російської економіки, які були проаналізовані академіком Л. Абалкіним і одержали назву «парадоксу макроаналізу» (рис. 4.6). Його суть полягала у тім, що замість звичної картини, коли під впливом зростання цін попит скорочується, а пропозиція підвищується, складається зовсім інша: криві сукупного попиту та сукупної пропозиції поводяться однозначно, рухаються в одному напрямку. На графіку це виглядає таким чином, що криві AD  і  AS не перетинаються .

Рисунок 4.6  Парадокс макроаналізу

Таке становище пояснюється виникненням інфляційної моделі споживчого попиту, за якої обмежується споживання багатьох коштовних продуктів харчування й багатьох предметів особистого побуту, але здобуваються речі, щоб урятувати гроші, що знецінюються. В умовах фінансової нестабільності й триваючої інфляції рівновага порушена, зв'язок між сукупним попитом та пропозицією розірваний. Тому потрібен певний час і кардинальні зміни в господарській ситуації, щоб вільні ціни спонукали виробництво до розширення й удосконалювання.