вступ

Рівень художності твору значною мірою визначає його цінність, досконалість та якість. На думку багатьох літературознавців, основними складниками художнього твору є його зміст і форма твору, які нерозривно взаємопов’язані. Змістова складова твору має важливе значення, що зумовлено вагомістю показуваних життєвих явищ, фактів, проблем, а також ключовою роллю ідей, які автор прагне донести. Але, як стверджують науковці, читач не зможе належно сприймати зміст без досконалої форми, тобто рецепція ідеї як ядра авторського задуму буде під питанням. Отже, художність твору є його мистецькою якістю, котру він набуває завдяки гармонічному поєднанню цінного змісту та досконалої форми, що відповідно транслює ідеали та переконання письменника.

Високого рівня художності твори Віктора Домонтовича відкривають перед читачем неймовірний світ – задум автора завжди по-справжньому цікавий, а тому й оригінально змальовані у творах життєві події захоплюють. Зазначимо, що досліджуваний нами в даній роботі роман українського автора «Без ґрунту», образно кажучи, схожий на так зване закодоване письмо, що за допомогою асоціацій та алюзій відсилає читача до інших художніх творів. Текст роману є багатовимірним художнім простором, який містить складні пласти смислів, що їх треба розгадувати. Така багатовимірність творить своєрідний полілог, учасниками якого є сам автор, його персонажі, а також майстерно вмонтовані через алюзії голоси попередників та сучасників і, звісно, читачі, котрим належить усе це сприйняти.

Назва роману В. Домонтовича «Без ґрунту» має символічний характер – здається, що письменник одразу пропонує читачам помислити над символічним кодом роману. А означає цей заголовок наступне: герої твору не відчувають зв’язку із тим місцем, де вони народилися та проживають, що викликає у них певний дискомфорт, відчуття загубленості у світі та відчуженості. Рідне місто перетворюється у свідомості персонажів на спрофанований простір існування, де вони тікають самі від себе.

Віктор Домонтович майстерно зображає у своєму романі феномен «безґрунтянства», коли герої, занурені в урбанізований простір, втрачають зв'язок із рідною землею. На особливу увагу заслуговує змалювання психічного настрою й філософської позиції персонажа твору «Без ґрунту» Ростислава Михайловича, консультанта республіканського комітету, який повертається до Дніпропетровська – малої батьківщини – але має з цього приводу амбівалентні відчуття – це і розуміння обов’язку перед рідною землею, і водночас нехіть, відчуження, байдужість. З одного боку, він радіє щасливій нагоді відвідати рідне місто, а з іншого – Ростислав розуміє, що зв'язок з цим місцем майже втрачений. На наш погляд, йдеться про психічну драму героя, котра полягає в його небажанні протистояти обставинам, постійній втечі від важливих рішень.

Для українських літературознавців займатись дослідженням художньої спадщини Віктора Домонтовича – вдячна справа, адже твори письменника багаті на несподіванки й цікавинки. Серед робіт дослідників можна виокремити статті Л.Новиченка, С.Білоконя, С.Павличко, В.Агеєвої, С.Матвієнко, дисертаційні праці Ю.Загоруйко та О.Боярчук, у котрих особливо детально й всебічно проаналізовано різні аспекти творчості письменника. Але треба зазначити, що науковці в більшості праць про роман «Без ґрунту» зосереджуються на дослідженні проблематики твору, його жанрової модифікації, особливостей композиції, у той час як аналіз художньої структури роману не достатньо представлений, що й зумовлює актуальність вибраної нами теми роботи.

На вибір теми даної роботи повпливало кілька причин:

• необхідність комплексної характеристики художньої деталі як літературознавчої категорії;

• важливість аналізу й осмислення функціонування світу речей у художній тканині роману В.Домонтовича «Без ґрунту»;

• потреба вивчення української літературної мови, здійснення літературознавчих розвідок про творчість видатних вітчизняних авторів, зокрема В.Домонтовича.

Об’єктом дослідження є роман В.Домонтовича «Без ґрунту».

Предметом аналізу є «художній світ речей» як літературознавча категорія та її роль у творі В. Домонтовича «Без ґрунту».

Метою даної дипломної роботи є дослідження й розкриття особливостей «художнього світу речей», визначення ролі, функцій та значення предметності в художній системі твору на матеріалі роману В.Домонтовича «Без ґрунту».

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

• з’ясувати основні теоретичні аспекти дослідження художньої деталі в літературному творі;

• дати визначення поняттям «художня деталь», «світ речей», вказати на їхні суттєві характеристики;

• встановити роль художнього предмета у творення образної тканини тексту (на нашу думку, це найбільше стосується зорових образів); дослідити художню предметність як спосіб оприявлення часу та простору у творі;

• визначити особливості зображення «художнього світу речей» у романі Віктора Домонтовича «Без ґрунту».

Відповідно до поставленої мети та конкретних завдань у роботі застосовано різні літературознавчі методи, серед яких описовий метод, метод контекстуального аналізу та метод порівняльного аналізу. Для глибокого вивчення задекларованої проблеми намагалися дотримуватися системного підходу.

Теоретичне значення роботи полягає в систематизації теоретичних положень про функціонування художньої деталі у творі, про її художньо-естетичний потенціал та в спробі повної характеристики картини «художнього світу речей» роману «Без ґрунту».

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані педагогами-практиками, філологами як допоміжні матеріали для вивчення модерністської прози та для ознайомлення із своєрідністю творчої спадщини І. Домонтовича.

Структура роботи зумовлена специфікою дослідницької концепції: вона складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 45 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, представлено її тему й спрямованість, окреслено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання, визначено методи, теоретичне й практичне значення.

Основна частина складається з двох розділів: у першому розділі розглянуто теоретичні аспекти роботи: окреслено термінологічний апарат дослідження предметності в літературному творі; розглянуто особливості використання художніх засобів; охарактеризовано, як художня деталь бере участь у вираженні внутрішнього світу, навколишнього середовища; у практичному розділі розглянуто ідейно-тематичну спрямованість творчості В. Домонтовича взагалі та роману «Без ґрунту» зокрема.

У висновках представлено результати проведеного дослідження.

Наприкінці роботи подано список використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження художньої деталі в літературному творі

1. Художнє мовлення та його складові.

Художня мова - це експресія з установкою на зображення, установкою, що визначає сутнісну відмінність цієї мови від нехудожньої – розмовної взагалі чи просто належної до інших стилів, тому мову художню цілком можна назвати зображенням-процесом, який приводить до зображення-результату. Скажемо, що саме з потужних ресурсів художньої мови черпаються різноманітні зображально-виражальні засоби, що й забезпечують тексту статус мистецького твору.

Текст є художньою системою, де зображально-виражальні засоби використані для найбільш адекватної передачі індивідуальних уявлень автора про навколишній світ. Як результат особистого когнітивного досвіду у свідомості автора тексту формуються концептуальні структури - фрагменти індивідуально-авторського сприйняття світу, які в текстовому просторі знаходять своє адекватне вираження [Заика, с. 87].

Найголовнішою прикметою літературного тексту є його художність, котра полягає в гармонійному поєднанні важливого змісту й відповідної йому досконалої форми. Лише той текст, у якому органічно пов’язані між собою всі його складові, можна назвати високохудожнім. Аналіз тексту - це його осмислення, розгляд його складників, визначення тематики, ідей, мотивів, способу їхнього образного втілення, а також дослідження засобів створення образів. Однією з найважливіших ланок в аналізі тексту є розгляд ідейно-естетичної функції художніх прийомів як засобів створення художніх образів. Майстерно дібране письменником художнє слово розкриває потенційні можливості мови, передає традиційні та нові семантичні, стилістичні, функціонально-експресивні відтінки, відображає авторське бачення світу, бере активну участь у створенні певного колориту Художній текст - це, по-перше, документ тієї епохи, коли він був написаний і мови, яку він репрезентує. По-друге, це певною мірою віддзеркалення мовних і культурних особливостей того часу, коли відбуваються описані в ньому події. По-третє, саме в тексті знаходить вияв творча манера й індивідуальність автора через багатство й різноманітність арсеналу його улюблених художніх засобів. У творі, зазвичай, представлено також і симпатії та антипатії автора через засоби об'єктивної оцінки. Зосередження уваги на всіх цих художніх особливостях тексту значно поглиблює як усвідомлення його проблематики й спрямованості, так і сприйняття особливостей «будівельного матеріалу» літературного твору.

Неможливо уявити, щоб теорія художньої мови обійшлася без таких основоположних понять, як художнє мислення, художні засоби, художній метод, художній світ, художня деталь тощо.

Важливою для розуміння специфіки літературного твору є така літературознавча, чи й мистецька, категорія, як «художнє мислення». У літературознавчому словнику подано таке визначення цього поняття: "Художнє мислення - поширена серед літературознавців назва синтезованого психічного процесу художника, результатом якого є художні твори, що мають естетичну цінність" [ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК, с. 727].

Наступною категорією, на котру обов’язково треба звернути увагу, є поняття зображально-виражальних методів – «сукупності прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети - створює художньо-естетичну цінність» [ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК, С. 428]. Оскільки художник зображує певний світ і виражає до нього своє ставлення, то художні засоби називають ще зображально-виражальними засобами. Це базова основа художнього мовлення, за допомогою якої художник створює нову мистецьку реальність, до котрої застосовні тільки естетичні критерії, а не критерії об’єктивності з реальності навколишнього світу. До художніх засобів, або зображально-виражальних, належать тропи (епітет, порівняння, алегорія, гіпербола, перифраз, символ, оксюморон, літота, метонімія тощо), стилістичні фігури (повтори, градація, паралелізм, інверсія, еліпс тощо), принципи фоніки (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора, епіфора тощо), формотворчі засоби кожного роду літератури (сюжет, композиція, портрет, пейзаж, інтер'єр, монологи, діалоги персонажів, мова оповідача і автора). Художні засоби мають великий діапазон функційного навантаження – від художньої типізації до увиразнення та індивідуалізації. Все залежить від того, на якому рівні структури тексту їх розглядати, з якою метою в конкретному випадку вони вжиті.

Для виявлення особливостей індивідуально-авторського способу сприйняття світу та аналізу концептуального простору тексту необхідним видається розгляд такого поняття, як картина світу і, зокрема, «художня картина світу», а також визначення її «ціннісних домінант». Художній світ – «створена уявою письменника й втілена в тексті твору образна картина, що складається з подій, особистостей, їхніх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо)» [ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК, с. 560]. Художній світ співвідносний з предметною, соціальною та психологічною реальністю, тобто «наділений автором антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований композицією твору відповідно до задуму художника. У цьому сенсі він є духовно-інтенціональним утворенням з власною логікою» [Ковальова, с. 67]. Саме тому художній світ трактується як друга, власне художньо-естетична, реальність, конкретизована насамперед у зв'язку з її суб'єктом (художній світ автора) і формою втілення (текст). Єдність і своєрідність художнього світу забезпечують тема, ідейний пафос, композиція і стилетвірні засоби твору.