85.Колективізація в срср: мотиви, хід здійснення, результати. Наслідки колективізації в Україні

Колективізація — примусове створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний екон. контроль над громадянами, а й значно розширювала її політичне панування над самостійним колись селянством. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі. Драматичними й радикальними були перетворення на селі. Однак тут «друга революція» супроводжувалася такою жорстокістю й страхіттями, що її можна назвати не інакше, як війною режиму проти селянства. По суті, не буде перебільшенням сказати, що колективізація з її спустошливими наслідками стала однією з найжахливіших подій в українській історії. Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів не вселяла надію (до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР). Більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 30% селянських дворів в Україні. Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психо­логії. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і органі­зований голодомор. Внаслідок колективізації в Україні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України не­помірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 1932 р. з'явились симптоми голоду,

В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання "соціалістичної власності". Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спеку­ляцією, який заборонив селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в міс­тах і передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні загони, щоб не допускати сюди голодних селян.

Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. 30 жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро оголосив "зобов'язання" України по хлібо­заготівельному плану(близько 300 млн. пудів), з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій молотовської комісії. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тис. чол. Наступного р. голод набув ще більших розмірів.

Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку і навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки лю­доїдства.

Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 8 млн. осіб, а за деякими даними 10 млн. осіб.