65.Революція 1905-1907 р. І Україна

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби. В Україні у жовтні-грудні 1905 селянські виступи відбулися в 64 повітах (із 94). В Україні було зареєстровано близько 300 випадків розгрому поміщицьких маєтків, з них на Лівобережжі — понад 150, на Півдні — понад 100. На придушення селянських заворушень уряд кинув регулярні військові частини і численні підрозділи поліції. Під час російської революції активізувалась діяльність українських політичних партій. У січні 1905, відколовшись від Революційної української партії, до складу Російської соціал-демократичної робітничої партії на основі окремого статусу, як національна організація, увійшла Укр. соціал-демократична спілка. В процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та нац.-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масами ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії.

66.Українські громади у і та іі російських Думах

Негайного розв’язання потребували українські питання, а саме скасування мовних заборон через ліквідацію Ємського указу 1876 р., право автономії України, аграрна реформа, надання загальних демократичних свобод тощо. Законодавче вирішення цих питань у Державних думах Російської імперії відображене на шпальтах російськомовної української преси кінця ХІХ – початку ХХ ст., а саме в часописах “Киевская старина”, “Украинский вестник” та “Украинская жизнь”, які були своєрідним феноменом політичного життя українців. Питання земельної реформи І Державній Думі вирішити не вдалося у зв’язку з її швидким розпуском. Дума була розпущена через тиск на уряд у питанні швидкої передачі державних, поміщицьких та монастирських земель народу. В ІІ Думі завдяки членам Петербурзької громади партії УДРП українцям вдалося дуже швидко організувати українську фракцію – «Українську Думську Громаду» у складі 47 чоловік. Але, боротьба українського свідомого громадянства за вирішення українських питань не принесла будь-яких зафіксованих на законодавчому рівні позитивних наслідків, не вирішила національне питання, і навіть на йоту не зрушила імперський уряд з його русифікаторських позицій.

67.Геополітичні плани імперіалістичних держав щодо України напередодні та під час і світової війни

Серед загарбницьких планів, плеканих державами-учасницями війни, не останнє місце відводилося Україні. Росія прагнула захопити землі Галичини, Буковини, Закарпаття під прикриттям ідеї «об'єднання всіх руських земель». Австро-Угорщина претендувала на Поділля та Волинь. Найбільш далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина, котра прагнула реалізувати свою давню мету — створення під її зверхністю Пангерманського союзу, в якому Україна мала стати частиною майбутнього німецького протекторату. З початком війни серед українських політиків стався розкол. Більшість західних українців вирішили взяти бік Австро-Угорщини. Розпочалося формування українських військових підрозділів. 2,5 тис. добровольців склали Укр. легіон січових стрільців. Він брав участь у воєнних діях. На початку вересня 1914 р. російська армія окупувала значну частину Сх.ї Галичини. Це був важкий удар по українцях цього краю. Чим далі йшла війна, тим більшими були її жертви — як військові, так і цивільні. Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, вимушені були перебувати по різні боки театру воєнних дій і вбивати одне одного. Чи не єдиним позитивним моментом було те, що війна виснажувала сили воюючих імперій, створюючи таким чином у перспективі нові політичні можливості для поневолених Росією народів. Кривава виснажлива війна викликала повсюдне зростання масового невдоволення. Чимало страйків і заворушень в Російській імперії, де наслідки війни були особливо тяжкими, проходили під гаслом «Геть війну». Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Ці настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати. Посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, падав життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Війна, прорахунки уряду, корумпованість і неефективність влади, зростаюче зубожіння — все це до краю посилювало кризу всього суспільства. Країна опинилася напередодні тотальної катастрофи.