26. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи хіі – першій половині хіv ст.

Галицько-волинське князівство мало тісні культурні взаємозв'язки з країнами Зх.ї Європи, що виявлялися в активній торгівлі, дипломатичних стосунках, різних політичних переговорах та взаємних візитах. Західні князі неодноразово відвідували Володимир, Холм, Галич, а галицькі та волинські князі в свою чергу не раз бували в столицях західних держав. Літопис розповідає про візит Данила до угорського князівства. Між державами відбувався обмін мистецькими цінностями. Для церкви Богородиці в Холмі Данило привіз із угорської землі чашу з багряного мармуру, а Мстислав Данилович подарував Конраду Мазовецькому дорогий одяг та гарних коней з майстерно виготовленою збруєю. Події культурного і політичного життя у Галицько-волинському князівстві знаходили широкий відгук у хроніках західних держав. У той же час в Галицько-волинському літописі розповідається про події в країнах Зх.ї Європи. Взаємовпливи культур формували атмосферу міжнародної довіри та мирних взаємовідносин у жорстоку феодальну епоху воєн і розбою. На заході Галицько-волинська Русь була представником сх.слов'янської духовності. Різні сфери її культури, зокрема такі як освіта, мистецтво, філософія, літ., розвивалися під впливом зх.ї та сх.ї культур.

Через такі культурні центри, як Володимир, Холм, Галич і Львів відбувався своєрідний впив на держави Зх.ї Європи. У той же час Галицько-Волинські землі зазнавали істотних культурних виливів своїх західних сусідів; засвоювали духовні і матеріальні цінності, передавали їх іншим землям Стародавньої Русі. Але основа культури Галицько-волинського князівства була укр., спільна з іншими князівствами Стародавньої Русі.

27.Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств

В процесі приєднання українських земель до Великого князівства Литовського можна виділити кілька періодів. Кожний з яких мав певні особливості.

Перший етап (1340-1362 рр.) - проникнення литовців на українські землі. Для боротьби з Тевтонським орденом розрізнені язичницькі литовські племена в середині XIII ст. під керівництвом князя Міндовга об'єдналися у єдину державу - Велике князівство Литовське. За часів правління Міндовга (1230-1263 рр.) головним об'єктом литовської експансії стали зх.руські (білоруські) землі. У часи його наступника до складу Литовської держави почалося приєднання (у 30-ті роки ХІV ст.) українських земель: Берестейської, Турово-Пінської, Прип’ятської та інших. Внаслідок польсько-угорсько-литовської боротьби за галицько-волинські землі Польща отримує Галичину, Литва - Волинь. Пізніше, у 50-ті роки ХІV ст. скориставшись слабкістю Золотої Орди, литовці починають активно наступати на Придніпров'я. Цей наступ очолив великий князь литовський Ольгерд (1345-1377 рр.), який проголосив, що «вся Русь просто повинна належати литовцям». У 1355-1356 рр. він завоював Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. захопив Київ і всю Київщину. Після того, як влітку 1362 р. військо Ольгерда на р.Сині Води розгромило татарські війська, - Київщина, Поділля і Переяславщина остаточно відійшли до Литви. Велике князівство Литовське стало найбільшою державою в Європі. Майже 90% населення становили русини, тобто українці та білоруси.

Другий етап (1362-1385 рр.) - утвердження литовського правління. В історичній науці існують різні погляди щодо характеру литовської експансії, природи та сутності самої держави. Радянська історіографія розглядала литовську присутність на українських землях як поневолення українського народу. Частина українських істориків вважають литовців визволителями колишніх земель з-під Золотої Орди. Утвердження литовського правління на українських землях відбувалося практично без опору з боку місцевого населення. Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Тут збереглася стара система управління, в якій лише руська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській. Ураховуючи те, що власне литовські землі становили лише приблизно 10% Великого князівства Литовського, а литовці перебували на значно нижчому рівні суспільно-політичного і культурного розвитку порівняно з приєднаними територіями, литовські правителі проводили досить ліберальну політику. Діяли за принципом «старого не змінювати, а нового не впроваджувати». Про це свідчать, зокрема наступні процеси:

- литовці за браком людей для управління своїми величезними завоюваннями дозволяли місцевій українській знаті займати адміністративні посади. При цьому укр. знать, зберігаючи свої володіння й обіймаючи посади відчувала себе співгосподарями у державі.

- руська (укр. й білоруська) мова стала офіційною державною мовою литовської держави, руською мовою велося все діловодство, складалися офіційні документи і писалися літературні твори;

- в основі державної правової системи лежали звичаєві писані норми українського права, тобто «Руської правди» та ті норми, які побутували у традиціях українського народу ще за доби Київської Русі;

- зберігалися міцні позиції руського православ'я у Литовській державі. Зокрема, князь Ольгерд та майже всі (10 із 12) його сини були православними;

- литовці запозичили у русинів досвід військової організації, будування і укріплення фортець, налагодження податкової системи формування структури князівської адміністрації тощо.

Таку ситуацію можна назвати «ослов'янення» литовських правителів. Однак, на практиці самоуправління українських земель обмежувалося господарськими справами, судочинством, опікою над церквою та іншими дрібними місцевими питаннями і не підривало компетенції центральної влади. В той же час, Литва внесла суттєві зміни в устрій українських земель: вона відібрала владу українських князів і передала її своїм намісникам, а невдовзі, починаючи з правління Ягайла (1377-1392 рр.), у литовській державі дедалі більше набирають сили тенденції до централізації влади.

Третій етап (1385-1480 рр.) - посилення централізму у Литовській державі і ліквідація залишків автономії українських земель. Подією, яка докорінно змінила становище південно-західних руських земель, стала Кревська унія (1385 р.).