80.Соц.-економічна та політична криза в радянському суспільстві на початку 1920-х р. Ознаки та шляхи подолання кризи

У перші після жовтневого перевороту роки більшовики сві­домо не приділяли серйозної уваги розвитку господарства. Спочатку вони сподівалися на блискавичне розгортання «все­світньої революції», у результаті якої пролетаріат індустріально розвинених країн Заходу в обмін на «братерську інтернаціо­нальну допомогу» мав постачати їм промислові товари й уста­ткування, а коли революція так і не розпочалася — на конфіскаційні методи «воєнного комунізму». Наприкінці 1920 р. ця грабіжницька політика цілком збанкрутувала. Голод 1921-1922 рр., повстання флоту в Кронштадті, масовий селян­ський повстанський рух в Україні та в самій Росії поставили на порядок денний питання про те, що або більшовики змі­нять свою політику, або їх змете хвиля всенародного повстань. На Х з'їзді РКП(б) у березні 1921 р. під тиском В. Леніна було прийнято рішення про «тимчасовий відступ» і запрова­дження нової політи­ки — НЕПу. Лише з серпня 1921 р. він поступово став проникати у промис­ловість. Було, зокрема, передано в оренду приватним особам й організаціям понад 5 тис. дрібних і середніх підприємств, екон. потенціал яких був незначним. В Україні було ліквідовано затратні главки й створено 78 трестів: 3 союзні, 21 республіканський і 54 губернських. Оскільки більшість під­приємств були нерентабельними, то їх законсервували, а їхнім устаткуванням обладнали потужніші заводи і фабрики. Це дозволило збільшити обсяги промислового виробництва. Держава не кредитувала й не відповідала за наслідки госпо­дарської діяльності трестів, що спонукало їх керівництво вияв­ляти ініціативу й підприємливість у виробництві й збуті продук­ції. У результаті приріст валової продукції у трестах склав до середини 20-х років 40-100 %. Для України особливу вагу мало відродження сільського господарства. Систему кооперації, яка була достатньо розви­неною, за більшовиків було вщент зруйновано. До 1923 р. у селянських господарствах України було зосереджено понад 9 % земельного фонду республіки (31 млн десятин). Цього ж р. було запроваджено єдиний сільського­сподарський податок: заможні господарства сплачували 5,6 % прибутку, середні — 3,5 %, бідняцькі — 1,2 % або ж зовсім не сплачували його. Останнє обумовлювалося не економічною доцільністю, а політичними розрахунками — створити на укра­їнському селі прошарок населення, підданого більшовикам.

81.Процес утворення срср: політичне значення, наслідки для України

Ще влітку 1919 р. під приводом "зміцнення воєнно-політичного союзу" добилися злиття найголовніших народних комісаріатів Росії і національних республік. Після закінчення війни праців­ники центрального партійно-державного апарату посилили намагання включити формально незалежні республіки до складу РФ. В грудні 1920 р. між Росією та Україною було підписано договір про воєнний і господарський союз, що передбачай об'єднання сил нар. комісар. обох держав і входження їх до складу уряду РФ. На V-му Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти цього договору виступили представники опозиційних партій, проте з'їзд ратифікував договір.

Деякий час українському радянському урядові на чолі з X.Раковським вдавалося зберігати певну автономність. Контроль центру над національними республіками забезпечувався двома централізованими силами: Червоною Армією і РКП(б), складовою частиною якої була КП(б)У.

В 1922 р. під приводом необхідності спільної боротьби проти "внутр. контрре­волюції та міжнародного імперіалізму" об'єднання сил в "соціалістичному будівництві", лінія на централізацію управління всіма республіками активізувалась. Комісія ЦК РКП(б) на чолі зі Сталіним розробила проект договору про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками. Передбачалось, що Україна, Білорусія і Закавказька Федерація увійдуть до складу РФ на правах автономних республік. Серед керівництва УСРР не було одностай­ності щодо цього. Так, Д.Мануільський підтримував сталінський план "автономізації", а М.Скрипник, X.Раковський були проти.

Проти "автономізації" виступив Ленін. З його ініціативи на жовтневому пленумі ЦК РКП(б) в 1922 р. було вирішено, що РСФРР, ЗСФРР, Україна та Білорусія утворять на рівних правах нову федерацію.

10 грудня на VІ-му Всеукраїнському з'їзді Рад схвалено Декларацію про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звер­нувся до з'їздів Рад інших республік негайно оформити створення СРСР.

30 грудня 1922 р. у Москві відкрився 1 з'їзд Рад СРСР, який затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Було створено ЦВК СРСР і обрано 4-х голів ЦВК (від України — Г. Петровський). Процес консти­туційного оформлення СРСР продовжувався в 1923 році. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР остаточно затверджено Конституцію СРСР. В травні 1925 р. прийнято новий текст Конституції УСРР.

В процесі створення СРСР, Республіка фактично втратила свою незалежність і поступово перетворилися у звичайні адміністративні одиниці унітарної держави. На багато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союзним урядом та союзними відомствами.