56. Кирило-Мефодіївське братство. Основні ідеї його програмних документів. Історичне значення.

Кирило-Мефодіївське братство — укр.. таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві. Ініціаторами створення братства виступили В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров, П.Куліш. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. К-М братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх нац.ї мови, культури і освіти. К-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму — до революційних методів боротьби. Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій, твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М.Костомаров.В основу документів лягли ідеї українського нац.го відродження.

57.Русифікаторська політика царизму, Валуєвський циркуляр і Емський указ

У характеристиці громадського руху в середині ХІХ ст. немає чітко усвідомлених політичних мотивів «українофільства» і відповідно причин боротьби з ним. Культурницька спрямованість українського нац.го руху була логічним кроком з огляду на те, що переважно неписьменна народна селянська маса є пасивним носієм української ідеї. В той же час царські чиновники добре розуміли, що духовне просвітлення неодмінно веде до розвитку політичної свідомості. Про це говорять проблеми виникнення Валуєвського циркуляру та Емського указу. Вже зміст першого циркуляру свідчив, що заборона української мови була пов’язана не з тим, що її «немає і не може бути». А з тим, що питання «малоросійської літ.» набуло іншого характеру внаслідок певних політичних обставин. Суть цього циркуляру була в тому, що прихильники укр. нар. звернули свою увагу на неосвічене населення. Результатом цього указу стало те, що вперше за декілька сторіч культурний рух прямує зі сходу на захід, адже в Галичині умови українського руху були не такі тяжкі, як на сході. Ємський указ діяв у тому ж напрямку, та закріплював заборону ввозу книжок з-за кордону, проведення сценічних вистав та інших культурно-масових заходів, вивчення української мови та її використання в культурному житті народу.