50.Діяльність української політичної еміграції на початку хvііі ст. Основні положення Конституції Пилипа Орлика

Пилип Орлик – гетьман України в 1710-1742рр. У 1698-1700рр. Орлик служив писарем в канцелярії київського митрополита, а потім у полтавському полку. З 1706 р. Орлик – генеральний писар і найближчий помічник І. Мазепи. У 1708 році брав участь у повстанні проти російської імперії, а після Полтавської битви емігрував в Османські володіння. 5 квітня 1710р. після смерті І. Мазепи П. Орлика Обирають гетьманом України. Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710р. П. Орлик складає «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», укладає зі старшиною та запорожцями угоду, документ, який пізніше дістав назву «Конституція Пилипа Орлика», що на багато років випереджала аналоги політичних документів у інших народів. У тексті документа Україну називають Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники , полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі. Генеральній Раді належало працювати тричі на рік — в січні, квітні і жовтні. На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

За підтримки Карла 12 Орлик вступає в союз з кримськими татарами та оголошує війну Російській імперії. На початку 1711р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. Пилип Орлик не припиняв пошуків підтримки у різних європейських держав (Франції, Англії, Польщі та ін.). Він неодноразово порушував питання про відновлення української державності, продовжував планувати кроки, спрямовані на звільнення Вітчизни від «московського ярма».

51.Поділ Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі правобережних та зх.Українських земель.

Перший поділ:

5 червня 1772, повноважні представники Прусії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі - загальною площею 36 тис. км2 з населенням 580 тис. чол

Австрія – Малопольщу і Галичину з Руським, Бєлзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км2 з 2.650 тис мешканців.

Росія – сх.білоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславом, а, окрім цього – частина Ліфляндії [Латвії], тобто загалом 92 тис. км2 площі з 1.300 тис. населення.

Другий поділ:Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі шматки:до Прусії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;до Росії – українські та білоруські землі;Австрійських вимог до уваги не взяли.

Третій поділ: Річ Посполита припинила державне існування. Результат 3 поділу Польщі призвів до наступного:до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину. До Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь. Прусія отримала частину Підляшшя і Мазовецьких земель з Варшавою.

Інкорпорація зх.українських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника — сусідньої Пруссії. Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії: церква підпорядковувалася державі; змінився статус священиків, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії.