4.Слов’янські племена V-VIII ст., їх господарство, суспільний лад, релігійні вірування

Сх.слов’янські племена, що з них повстав укр. народ: деревляни, що жили поміж Горинню, Прип’яттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпінню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, на нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случчю, в нин. Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нин. Галичині, тиверці — поміж Бугом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Бугом. У нинішній Галичині жили хорвати.

Природно-кліматичні умови сприяли формуванню розвинутого господарства слов'ян. Такі умови відіграли помітну роль в розвитку економіки стародавніх слов'ян. Археологічні розвідки поселень говорять про те, що основним заняттям східних слов'ян в II-V ст. було землеробство. Вони сіяли просо, жито, пшеницю, льон і інші культури. Для обробітку землі застосовувалось рало, мотика, серп, коса. Пізніше з'явився плуг із залізним лемішем. Культура землеробства знала перелогову і підсічну форми обробітку землі. Перелогова система існувала в основному в степових і лісостепових районах. Підсічна система застосовувалась частіше всього в північних лісових районах, де спочатку підрубували (підсікали) дерева, а коли вони висихали, їх спалювали. Але така система вимагала великих затрат фізичної праці людей. Це було під силу тільки родовій общині.

Родова община розміщувалась зазвичай у формі поселення, яке називалось двір (дворище, городище, печище). Це була окрема господарська одиниця з колективною власністю на землю, знаряддями і продуктом праці. Виробництво і споживання всередині родової общини було спільним. Розмір земельних ділянок визначався тим, яку територію міг освоїти кожний член роду. Повсюдне використання плугу і перехід до орного землеробства помітно підвищили культуру землеробства і його продуктивність. Спочатку з'явилось двопілля, а потім і трьохпілля. Коней розводили не тільки з військовою метою, але і як робочу тяглову силу, нарівні з волами. Такі чинники розвитку зумовили розклад родової общини і перехід її в VI — VII ст. до сусідської, сільської общини.

У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., підштовхнули процес державотворення.

Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними. Людина вірила, що все навколо неї живе. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм (віра в надприродні властивості різних предметів або об'єктів), магія(віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину), тотемізм(віра в те, що людина має родинні зв'язки з певним видом тварин), землеробські культи(це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять), шаманство(віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб).

З давніх часів кожне плем'я стародавніх слов'ян поклонялося своєму богові, але з часом склався пантеон слов'янських богів. На перше місце було поставлено Перуна — бога-громовержця, місяця (Хорс), сонця (Дажбог), вітру (Стрибог), охорони посівів (Симаргл) і єдине божество жіночої статі (Мокош) — покровителька домашнього вогнища, любові і розмноження.