4.4 Доцільність обрання певної комбінації методів зниження ступеня ризику

Приймаючи рішення щодо обрання способу управління ризиком, слід враховувати насамперед можливий рівень збитків та ймовірність реалізації певного типу ризику (табл. 1).

Градація  ймовірностей / рівня збитків (грн.)	Близька до нуля	Низька	Невелика	Середня		Велика	Близька до одиниці
Незначні (від 0 до А1)	Прийняття ризику					Прийняття ризику чи створення резервів (запасів)
Малі (від А1 до А2)	Створення резервів, запасів
Помірковані (від А2 до А3)	Створення резервів, запасів		Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику					Уникнення ризику
Середні  (від А3 до А4)	Зовнішнє страхування чи (і) розподіл ризику					Уникнення ризику
Великі (від А4 до А5)	Зовнішнє страхування чи розподіл ризику			Уникнення ризику
Катастрофічні ( >A5 )	Зовнішнє страхування чи (та) розподіл ризику				Уникнення ризику

Класифікуючи ризики на основі ймовірності їх реалізації та обсягів можливих збитків, можна виділити 2 граничних типи:

1. Ризики, які спричинюють окремі незначні збитки, що мають тенденцію повторюватися.

2. Ризики, наслідком яких є катастрофічні за обсягом збитки, ймовірність реалізації яких незначна.

Якщо в першому випадку доцільне прийняття ризику з його оптимізуванням шляхом створення резервів коштів, то другий випадок є класичним прикладом ризику, який доцільно передавати страховику (в окремих випадках доцільно застосовувати розподіл ризику).

Більшість ризиків, які загрожують економічній діяльності, є проміжними варіантами порівняно з наведеними вище. Природно, що кожна компанія може прийняти свою градацію рів нів збитків та імовірностей збитків на підставі досліджень та експертних оцінок і будувати свою таблицю рішень. Підкреслимо, що в реальному житті доцільно використовувати поєднання окремих способів зниження ризику, комбінуючи зовнішні та внутрішні методи оптимізації ризику.

Тема 5. Страхування ризиків в галуззі туризму в Україні

5.1 Страхування як спосіб зниження ризику в туризмі

5.2 Страховий механізм забезпечення туристичного підприємництва

5.3 Внутрішнє страхування ризиків

5.1 Страхування як спосіб зниження ризику в туризмі

Сутність страхування виражається в тому, що підприємець готовий відмовитися від частини своїх доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ступеня ризику до мінімуму.

Весь перелік підприємницьких ризиків суб’єктів туристичної діяльності можна поділити на дві групи: ризики, що безпосередньо не пов’язані зі здійсненням туристичної діяльності (стихійні, природні, техногенні, екологічні тощо); ризики, що безпосередньо пов’язані зі здійсненням туристичної діяльності (економічні, фінансові, валютні тощо). Якщо перша група ризиків активно страхується, то до страхування підприємницьких ризиків страхові компанії підходять вибірково та із значними застереженнями.

Ризики, які страхуються - це такі які страхова компа­нія в принципі може погодитися застрахувати. Ризики, які, не страхуються - у протилежному випадку. Приклад ризиків, які не страхуються – ті, що пов'язані з підприємницькою діяльністю, яка заснова­на на ризику, і говорити про її страхування просто безглуз­до. Тому в даному випадку факт неможливості страхування є позитивним моментом. Він сприяє самоконтролю й усві­домленій відповідальності підприємця за свою діяльність. Однак підприємець у ході реалізації своєї програми може за­страхувати окремі її аспекти.

Застрахувати ж можна такі ризики, що підлягають обчисленню стійкої ціни страхування, причому вона має бути прийнятною для страхувальників. Інакше вся організація страхування є безглуздою.

Ризик, відповідальність за яким у страхуванні передаєть­ся і приймається, повинен мати кількісну оцінку. В теорії еко­номічного ризику існує ціла система кількісних оцінок ри­зику. У страхуванні основними видами її є імовірність і очікувана величина збитку. І та й інша повинні бути, по-пер­ше, досить вагомими для того, щоб у потенційного страху­вальника виникла потреба в страховому захисті, по-друге, досить обмеженими, щоб страхова компанія взяла на себе відповідальність за такими ризиками.

Загалом для того, щоб ризик як страхова подія був таким, що страхується, він має відповідати таким умовам або ознакам страхуванню:

1. Страхова подія повинна мати об'єктивний характер, тоб­то не залежати від волі зацікавлених осіб.

2. Страхова подія повинна бути випадковою, тобто такою, для якої ні страховику, ні страхувальнику заздалегідь не відо­мий ні час виникнення, ні величина збитку.

3. Страхова подія повинна піддаватися статистичному об­ліку, тобто імовірність страхового випадку і величина збитку повинні мати кількісну оцінку.

4. Страхова подія не повинна охоплювати одночасно всіх або великої кількості застрахованих об'єктів (інакше пору­шується принцип розподілу страхових фондів).

5. Збиток у результаті страхової події має бути відчутним для страхувальника, інакше зникне потреба в страховому захисті.

6. Страхова подія не повинна бути вигідною страхувальни­ку чи застрахованому.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Страхування в туризмі здійснюється господарюючими суб'єктами, які страхують своє майно, транспортні засоби, фінансові ризики (ці види страхування в туризмі проводяться в тому ж порядку, що й страхування в інших галузях економіки); об’єктом страхування може виступати сам турист, тоді страхується його життя і здоров'я, та майнові інтереси при настанні страхових випадків.

Страхування буває добровільним і обов'язковим. До обов'язкових видів страхування відповідно до чинних в Україні нормативно-правових актів належать:

• страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів;

• страхування транспортних подорожей;

• страхування туристів (медичне та від нещасного випадку).

Стаття 17 Закону України «Про туризм» передбачає, що «Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) обов'язкове і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на основі угод зі страховими компаніями, які мають право на здійснення такої діяльності».

Суб'єкт туристичної діяльності, який надає туристичні послуги, зобов'язаний забезпечити страхування туристів та осіб, які їх супроводжують. Для цього договір страхування із страховиком можуть укласти самі туристи або суб'єкт туристичної діяльності як агент страхової компанії. У першому випадку перевіряється наявність у туриста страхового полісу і його копія додається до договору про надання туристичних послуг. У другому – договір страхування укладається безпосередньо в туристичному підприємстві агентом страхової компанії, яка має ліцензію на право здійснення діяльності, пов'язаної з організацією медичного страхування і страхування від нещасного випадку.

Решта видів страхування туристів є добровільними.

Страхова сума не повинна перевищувати страхову вартість підприємницького ризику.

Страховою вартістю підприємницького ризику є сума збитків від підприємницької діяльності, які страхувальник поніс би при настанні страхового випадку. Тому в процесі управління ризиками підприємства, пов’язаними з їхнім зовнішнім страхуванням, основна увага повинна бути приділена узгодженню розміру страхових платежів. Цей розмір визначається такими факторами:

• розміром страхової суми, що відшкодовується;

• загальним періодом страхування;

• страховими тарифами (при добровільному страхуванні ці тарифи розробляє страхова компанія).

При укладенні договору страхування страхова сума вибирається відповідно до країни призначення і класифікується залежно від необхідності мінімального покриття, терміну перебування, віку застрахованої особи тощо.