4.3 Внутрішні способи зниження (оптимізації) ступеня ризику в туризмі

Зниження ступеня ризику може здійснюватись за допомогою внутрішніх ресурсів (самострахування), розподілу фінансових, матеріальних коштів з урахуванням принципів лімітування, диверсифікації, тобто внутрішніми засобами. До внутрішніх засобів зниження ризику відносять також здобуття додаткової інформації.

Диверсифікація — представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів виробництва, розширення кількості об'єктів інвестування, асортименту виробів і т.д. 

Диверсифікація є одним з найбільш універсальних способів мінімізації ризику і найбільш “дешевим”. Доки існує можливість розподіляти кошти по різних напрямках діяльності, результативність яких не пов'язана тісно між собою, доти існує можливість певною мірою уникати ризику.

Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Наприклад, придбання інвестором акцій п’яти різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує імовірність одержання ним середнього доходу в п’ять разів і, відповідно, в п’ять разів знижує ступінь ризику.

Диверсифікація є найбільш обґрунтованим і відносно менш витратним способом зниження ступеня економічного ризику.

Можна розглядати диверсифікацію як розсіяння інвестиційного ризику. Однак вона не може звести інвестиційний ризик до нуля. Це пояснюється тим, що на підприємництво й інвестиційну діяльність суб’єкта, який господарює, впливають зовнішні фактори, не пов’язані з вибором конкретних об’єктів вкладення капіталу, і, отже, на них не впливає диверсифікація.

Зовнішні фактори стосуються усього фінансового ринку, тобто вони впливають на фінансову діяльність усіх інвестиційних інститутів, банків, фінансових компаній, а не на окремих підприємців.

До зовнішніх факторів відносяться процеси, що відбуваються в економіці країни в цілому, воєнні дії, цивільні хвилювання, інфляція і дефляція, зміна дисконтної ставки, зміна відсоткових ставок по депозитах, кредитах у комерційних банках і т.д. Ризик, зумовлений цими процесами, не можна зменшити за допомогою диверсифікації.

Напрями диверсифікації ризиків можуть бути наступними:

• диверсифікація різних видів діяльності. Вона передбачає використання альтернативних можливостей одержання доходу і прибутку від різних видів господарських операцій;

• диверсифікація постачальників товарів. Вона, наприклад, передбачає забезпечення розмаїтості комерційних партнерів з надання основних послуг для підприємства;

• диверсифікація асортименту послуг, що надаються.

• диверсифікація портфеля цінних паперів. Вона передбачає розмаїтість цього портфеля за окремими видами і емітентами цінних паперів (не змінюючи при цьому критеріальних цілей формування цього портфеля);

• диверсифікація депозитного портфеля. Вона передбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових активів підприємства на депозитне зберігання в декількох банках (не змінюючи при цьому істотно умови їх розміщення).

Диверсифікованість може здійснюватися в часі і просторі. У часі вона означає додавання зусиль не одночасно до всіх мож­ливих напрямів, а послідовно. Скажімо, запланувати освоєння декількох турів, але розосередити досягнення цього на певно­му відрізку часу і не всі одразу.

У просторі вона означає розосередження зусиль на значній території. Наприклад, створення підрозділів туристичних підприємств, банків, страхових компаній і т.д. у різних населе­них пунктах можна віднести до просторової диверсифікова­ності. Так само розробка туристичних продуктів, що охоплю­ють різні точки країни чи різні країни, означає просторову диверсифікованість.

Розрізняють також концентричну і горизонтальну диверси­фікованості. Концентрична диверсифікованість належить до вже освоєних видів діяльності, горизонтальна - до нового. Так, поповнення асортименту послуг, подібних вже використовува­ним підприємством, є концентричною диверсифікованістю. Освоєння ж нових є концентричною диверсифікованістю.

До будь-якого методу керування ризиком варто підходити творчо і виважено, у тому числі до диверсифікованості. Засто­совуючи диверсифікованість, необхідно враховувати наступне:

• диверсифікованість може не тільки зменшити, а й збільшити ризик. Це можна спостерігати в тому випадку, якщо нові поля діяльності не відомі для підприємства або в яких його професійні знання обмежені;

• не будь-який ризик можна зменшити за допомогою ди­версифікованості. Ризики, пов'язані з очікуванням кри­зи або підйому економіки, рухом банківського відсот­ка, політичний ризик і ряд інших не піддаються диверсифікованості.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних умовних затрат, продажу, кредиту і т.ін.

За такими видами діяльності і господарських операцій, що можуть постійно виходити за встановлені межі припустимого ризику, цей ризик лімітується шляхом установлення відповідних економічних і фінансових нормативів. Система таких нормативів, що забезпечують лімітування економічних ризиків, може включати:

• максимальний обсяг комерційної операції по закупівлі товарів, що укладається з одним контрагентом;

• максимальний розмір сукупних запасів товарів на підприємстві (запасів поточного поповнення, сезонного збереження, цільового призначення);

• максимальний розмір споживчого кредиту, наданого одному покупцю (у рамках диференційованих груп покупців чи груп товарів);

• мінімальний розмір оборотних активів у високоліквідній формі (з виділенням їхньої суми у вигляді готових коштів платежу);

• граничний розмір використання позикових коштів в обороті (чи їхня частка в загальній сумі використовуваного капіталу);

• максимальний розмір депозитного внеску, що розміщується в одному комерційному банку, та ін.

Здобуття додаткової інформації є одним з важливих способів щодо зниження ризику. Під час використання неточних економічних даних виникає питання щодо доцільності їх уточнення. Що стосується планованих заходів, особливо інноваційних проектів (технічних новинок), то постає питання: чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести ще якийсь додатковий експеримент для уточнення економічних показників. З одного боку, додатковий експеримент дозволив би знизити економічний ризик, що обтяжує певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але, з іншого боку, експеримент, в свою чергу, пов’язаний з певними затратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то економічні збитки збільшуються. Вони особливо великі у разі проведення довгострокового експерименту. У цьому випадку впровадження заходів і одержуваний в результаті цього економічний ефект відсуваються. Отже, для оцінки доцільності добування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів. Природно, що коли б у менеджера була  більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз й знизити ступінь ризику. Це робить інформацію товаром, за який менеджери (інвестори) згодні платити великі гроші. А коли так, то вкладення капіталу в інформацію необхідно оцінювати.

Існує такий досить часто застосовуваний метод, як мінімізація втрат шляхом поділу (сегрегації) або об'єднання (комбінації) ризиків.

Поділ ризиків здійснюється, як правило, за рахунок поділу активів фірми. Суть поділу - скорочення максимально можли­вих втрат за одну подію, але збільшення кількості ризикованих подій. Активи можна поділити двома шляхами:

• фізичний поділ самих активів;

• поділ власності.

Приклад першого поділу активів - зберігання їх у різних банках, тобто диверсифікованість. Прикладом другого способу є використання особливих фінансових і правових моментів. Наприклад, власність записується на різних членів родини або на ім'я корпорації і трастових фірм, створених для цих цілей.

Під об'єднанням ризиків розуміється метод зниження ри­зиків, при якому можливий ризик поділяється між суб'єктами економіки. Об'єднання або комбінація ризиків, як і поділ, теж робить втрати більш передбачуваними, тому що зростає кількість одиниць, що піддаються ризику.

Комбінація ризиків може відбуватися шляхом внутрішньо­го зростання, наприклад, освоєння додаткових видів туристич­них продуктів, а також злиття декількох фірм, створення спільних підприємств. Нова підприємницька одиниця матиме більше активів, ніж первісні, і тим самим зможе поглинути більші ризики.

До фінансування вдаються у тому випадку, коли безумов­но володіють певними коштами. Фінансування ризику озна­чає відшкодування можливих збитків і може здійснюватися двома спобами.

По-перше, шляхом прийняття ризику. Це принципова зго­да на відшкодування збитків за рахунок власних коштів. При цьому деякі ризики приймаються тому, що вони неминучі, інші тому, що мають потенціал можливого прибутку. При прийнятті ризику необхідно враховувати такий момент: втрати, які легко передбачити і прорахувати (дрібні крадіжки, помилки персона лу і т.д.), варто враховувати як оперативні витрати, а не як зби­ток внаслідок дії ризику.

Прийняття ризику може бути двох видів: заплановане і незаплановане.

У запланованому випадку втрати покриваються з поточно­го доходу, якщо в цілому вони незначні. У такому разі часто вдаються до так званого самострахування,тобто створення власних резервних фондів (фондів самострахування або фондів ризику) для покриття можливих збитків шляхом нагромаджен­ня засобів. Самострахування доцільне, якщо:

• вартість майна, яке залишається на свій ризик, невелика порівняно з майновими і фінансовими критеріями всьо­го бізнесу,

• ймовірність збитків дуже незначна.

За кордоном при визначенні розмірів страхових резервних фондів фірма виходить із середньозважених компонентів: ре­сурсів, поточних активів, основного капіталу. Одні компанії формують фонди самострахування в розмірі 1% від вартості активів, інші - 1-5% від обсягу продажів, треті - 3-5% від річного фонду виплат акціонерам.

Для діючих підприємств можна рекомендувати такий спосіб розрахунку оптимальної величини резервів: середню суму втрат за минулі три роки варто поділити на середньорічні суми до­ходів, скоритувавши їх на середньорічні темпи інфляції. Ця сума береться за основу і переглядається за необхідності.

При незапланованому прийнятті ризику фірмі доводиться покривати втрати з будь-яких ресурсів, що полишилися. Якщо вони великі, можливі скорочення і навіть припинення діяль­ності туристичного підприємства.

Прийняття ризику не завжди означає відмову від будь-яких дій, спрямованих на скорочення збитку. До заходів, що здійсню­ються при збереженні ризику, належать: одержання кредитів і державних дотацій, випуск акцій та інші заходи, необхідні для компенсації збитків.