Трудове виховання.

1. Поняття про трудове виховання. Завдання трудового виховання.

2. Трудове виховання - основа народної педагогіки. Традиції і звичаї трудового виховання в історії українського народу.

3. Видатні педагоги минулого про трудове виховання.

- Досвід трудового виховання у педагогічній праці та роботах С.Т.Шацького, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського.

- Досвід трудового виховання у педагогічній праці зарубіжних педагогів ХІХ-ХХст. (Ж.Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, Роберт Оуен, Джон Дьюі,).

4. Система трудового виховання:

а) трудове навчання;

б) різноманітні види дитячої праці, умови її ефективності;

в) профорієнтація.

5. Шляхи трудового виховання:

а) привчання до праці в процесі навчання;

б) позакласна робота;

в) праця в сім'ї.

6. Економічне виховання, його зв'язок з трудовим вихованням.

Література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навч. Закладів.-К.:Академія,2001.- с.118-121.

2. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. – Житомир, 2003.- с.353-365.

3. Кузьмінський А.І. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес,2003.- с.261-277.

4. Мойсеюк Н.Є.Педагогіка: Навч.посібник.-К - 2007.- с.435-439.

5. Педагогіка:Хрестоматія/Уклад.:А.І.Кузьмінський В.Л.Омельяненко.-К.:Знання,2003.- с.545-554.

6. Фіцула М.М.Педагогіка.-К.:Академія,2000.-с.284-290.

7. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. — К.: Рад. шк., 1985. — С. 176—186.

8. Ушинський К.Д. Праця в її психічному й виховному значенні. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. І. — С. 106.

Людина народжена для праці.

Праця є її земним щастям.

К.Д.Ушинський.

Трудове виховання в Україні завжди ґрунтувалось на трудовому характері сім'ї та виробництві, на образі життя ідеальної працелюбної людини. Народ України був завжди впевнений у тому, що тільки праця є основою добробуту і благочестя. Ще за часів Володимира Мономаха фізична і розумова праця не протистояли, а перша розглядалась як необхідна передумова для успіху другої. Розумова праця була ніби облагородженням фізичної, робила людину сильною і впевненою в собі.

Тому, виходячи з Державних документів освіти України, трудове й економічне виховання школярів мають особливе значення в сучасній національній школі. Ще на початку 60-х років минулого століття в сучасній педагогіці з'явився термін "трудова підготовка", тобто підготовка до певного виду праці, до набуття певної професії. У процесі трудової підготовки у школярів розвиваються, збагачуються інтелектуальні сили, формуються моральні риси, пізнається радість творчості, краса зробленого своїми руками. Праця сприяє розумовому та фізичному розвитку дитини. Передові представники філософської та педагогічної думки бачили в праці велику силу, що забезпечує прогресивний розвиток як суспільства в цілому, так і кожної окремої людини.

Труд - це свідома цілеспрямована діяльність людей, яка направлена на задоволення життєвих потреб, необхідна умова існування і розвитку суспільства, основа життєдіяльності людини.

Трудове виховання - одна із сторін виховання. Воно націлене на осмислення дітьми цінностей трудового життя. Учні повинні усвідомити, що без праці людина неодмінно деградує, що праця - як фізична, так і розумова має велику цінність у житті, що лише праця дає можливість реалізувати себе як особистість, формує власну гідність людини і повагу до неї оточуючих.

Трудове виховання (укр.пед.словник) - система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і юнацтва з метою їх загального розвитку до трудової діяльності.

Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання.

Завдання трудового виховання.

1. Усвідомлення школярами ролі праці в житті суспільства, поваги до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності.

2. Формування працелюбної особистості, яка бажає сумлінно та відповідально працювати, усвідомлює працю як обов’язок та духовну потребу.

3. Вироблення трудових умінь і навичок.

4. Виховання бережливого ставлення до результатів праці, суспільної і приватної власності та природних багатств.

5. Підготовка до свідомого вибору професії.

б. Виховання конкурентноспроможної в майбутньому особистості, здатної на гідний, соціальнозначущий трудовий шлях, цивілізованого господаря; готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин.

Трудове виховання - основа народної педагогіки. Уся народна педагогіка ґрунтується на праці - це першооснова життя суспільства, це головний засіб створення матеріальної і духовної культури.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці можна умовно поділити на 3 етапи:

1) Вступний або ігровий (2-6,7 р )

На першому етапі, протягом другого й третього років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предмета­ми та елементарні норми поведінки. І, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова "праця", "працювати" в основно­му через такі ефективні виховні засоби, як

колискові пісні, пестушки, різні заклички

казки

загадки

ігри ( готують їжу, печуть хліб...)

У 7 років у селі хлопчики надівали штани і він ставав погоничем, пас телят овець. Дівчині пов’язували запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти.

2) Помічний або визначальний ( 7-15 р )

Активні помічники батьків. Праця хлопчиків і дівчаток дедалі розмежовується, стає розгалуженішою.

Дорослі дбали про навчання дітей ткацтву, столярству, ковальству, малярству.

3) Основний (15-20)

Завершальний етап. Коли юнак або дівчина може розпочати цілком самостійну трудову діяльність.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж всієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей.

Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів’ях як своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися – будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину праця", "Без трудів не їстимеш пирогів").

Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці.

"Без труда нема плода", " Будеш трудитися - будиш кормитися".

Праця як могутній чинник родинного виховання червоною ниткою проходить також через усі жанри й види українсько­го фольклору. Зокрема їй приділено дуже велику увагу в народ­них казках. Змальовані тут працьовиті персонажі завжди розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі, а ледарі — тупі, хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. Герої казок за чесну, сумлінну працю одер­жують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання. Гультяям і неробам народ часто виносить смертний вирок. Так, в україн­ській народній казці "Дідова дочка і бабина дочка" показано, що дідова дочка виросла в праці. Праця зробила її лагідною, людя­ною. Вона не цуралася будь-якої роботи, за що одержала щедру нагороду. Гоноровита ж бабина пестунка-нероба цуралася чорної роботи, бо не хотіла "руки каляти", за що була тяжко покарана.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудо­вий процес людини, господарський реманент, знаряддя і резуль­тат праці — провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані на майдані, куди гляне — трава в'яне" (Коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Внизу роги, а наверсі хвіст" (Вила), "Загадаю загадку, закину на грядку, нехай моя за­гадка до літа лежить" (Озимий хліб, посіяний у полі), "Б'ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, за те мене отак гублять, бо всі мене дуже люблять" (Хліб). Подібні загадки спонукають дитину за­мислюватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний, фізичний, розумовий і моральний розвиток. " У праці - краса людини", "Без діла, слабіє сила". Праця відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця.

У народі застерігають: якщо хочеш мати у своїй сім'ї виродка, дай синові чи донці все, що вони хочуть і позбав їх можливості працювати. "Де труд, там і щастя"," Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається". "Від неробства до злочину - один крок".

Праця згуртовувала.

Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Любов до праці, уміння працювати, є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Навіть на запитання про вік сина селянин відповідав : " Та вже пастушок, погонич, робітничок, косар".

Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити у дітей як психологічний так і морально постійний потяг до праці. Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок працю­вати, а й втілювала його на практиці.

1. У трудових родинах працюють усі без винятку. За розпорядком господарських робіт в українсько-селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня , та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день. Робочий день розпочинається рано, 4-5 влітку, 5-6-взимку.

2. Трудове виховання здійснювалось через залучення дітей до праці батьків. Вже з перших кроків бать­ки залучають дітей до посильної праці у різних її видах, пов'яза­них із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потреба­ми, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до тру­дової діяльності. Оскільки тут найбільше місця займає дитяча гра, цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв'я­зок праці з грою виявляється по-різному: гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі, ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтво­рюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, на­приклад, "господарюють": готують їжу, мелють, сіють, косять, зби­рають урожай, місять тісто й печуть хліб (з глини, звичайно), бу­дують хатинки з піску, місточки через уявну річку тощо. Відоб­ражаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов'ю до їхньої праці.

Як бачимо, народна педагогіка послідовно обстоює потребу ран­нього залучення дитини до посильної праці. Чим раніше дитина вступить у трудову діяльність, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягу людини щось робити, діяти. Гасити цей при­родний потяг не слід, навпаки, його треба всіляко підтримувати. Побоювання, що раннє залучення до праці перевантажує дітей, безпідставне, а формула "малий іще, підросте, тоді й напрацюєть­ся" надумана, нежиттєва, протиприродна, шкідлива. З приводу муд­рої традиції родинної етнопедагогіки залучення до праці змалку В.О. Сухомлинський писав: "Народна педагогіка знає, що дитині посильне і що непосильне, знає, бо в ній органічно поєднуються Життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту й мозолів".

3. Праця відповідала віковим особливостям та статті дітей.

Коли дитині виповнювалося 7 років, у селі на хлопчика наді­вали штани, і він ставав погоничем-поганяв воли під час оран­ки, пас телят, овець, свиней і допомагав по господарству. Дівчині ж пов'язували поверх сорочки запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти. Дівчата няньчили малят, пасли телят, овець, гусей, взимку пряли, допомагали матері в хатній роботі, хлопчики - батьку по господарству.

4) Потім наступав другий, помічний, етап у родинному трудово­му вихованні, коли діти ставали активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток розмежовується дедалі більше, стає розгалуженішою, бо охоплює ширше коло виробничих галузей. Моральна підготовка до самостійної праці теж набирає нового нюансу. Вона узгоджується з підлітковим віком, з притаманними йому психологічними властивостями. Наприклад, народна педаго­гіка націлює на те, щоб підлітки були помічниками дорослих не тільки в праці, а й разом з ними готувалися і відзначали трудові громадські і родинні свята, які супроводжуються барвистими на­родними обрядами, захоплюючими іграми, піснями, славлять пра­цю та її результати, звеличують трударя, демонструють його кра­су. Цінних знахідок тут чимало. Педагогічне значення громад­ських і родинних трудових свят велике. Згадаємо хоч би багатю­щу скарбницю української обрядової поезії. Саме під час участі в трудових святах і обрядах кожна людина відчуває особливу підне­сеність, бурхливий приплив свіжих сил і енергії, дістає багато позитивних вражень. Після тривалої наполегливої праці трудо­ве свято для людини є завжди бажаним. А діти й підлітки, з їхніми загостреними емоціями, сприймають трудове свято особливо. Та й не тільки свято, а й підготовку до нього з його неодмінним елементом очікування. Участь у підготовці до свята, як і саме святкування, має чималий виховний вплив. А тому народна педагогіка розглядає трудові свята й обряди як одну з основних форм системи трудового виховання.

4. Велика увага - результатам праці.

Про це свідчить культ хліба в народному світогляді. Хліб увійшов в життя як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Хліб супроводжував різні обряди.

6) Народна педагогіка прищеплювала дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею.

7. Толока, яка була формою трудової взаємодопомоги у виконанні термінових або трудомістких робіт. Толока була добровільною справою, приходили цілими родинами, іноді навіть забували про колишні кривди та образи. Господар не платив за роботу, а лише частував помічників обрядовою вечерею.

8. Промисли: рибальство, гончарство, обробка шкіри, мисливство, лісові промисли (гриби, ягоди, смола, жолуді, лікарські рослини ).

Праця — природний стан людини. Не можна жити не працю­ючи. Наш народ-трудівник до лінощів ставиться з особливим осудом і суворістю.

Народна педагогіка наголошує, що найкращою спадщиною, яку залишає кожна людина, є діла. І найкращий пам'ятник — трудовий. У наших селах і містах, існує прекрасна традиція називати імена­ми людей те добре, що вони виплекали своїми руками: "Степанів сад", "Василева криниця", "Солдатський міст".

Педагоги минулого про трудове виховання.

Ж.Ж. Руссо (1722-1778).

Праця - обов'язок кожної людини. Існування людей повинно підтримуватись особистою працею. Без праці не може бути нормального людського життя. Вільною являється та людина, яка живе своєю працею. За думкою Руссо завдання заключається в тому, щоб виховати таку людину, яка б ні від кого не залежала, жила б результатами своєї праці, цінувала б свою свободу і вміла б її захищати. Та людина, яка цінує свою свободу, навчиться поважати і свободу інших, засновану на праці.

У своєму романі-трактаті "Еміль або про виховання" Руссо показав шлях виховання нової людини. Головний герой – Еміль - виходець із знатної сім'ї. В результаті виховання стає вільнодумцем і живе власною працею. В першу чергу Еміль навчається столярному ремеслу, живе життям ремісника, поважає людей праці, саму працю, спілкування під час праці. Він їсть хліб, який сам зробив.

Отже, праця за Ж.Ж.Руссо-суспільний обов'язок вільної людини,а також засіб виховання.

Й.Г.Песталоцці (1746-1827)

Одним із найважливішим засобів виховання і розвитку людини, за Песталоцці, являється праця, яка розвиває не тільки фізичні сили, але і розум, формує моральні якості.

Він був прихильником зв’язку навчання з виробничою працею. Відкрив "Заклад для бідних ", в якому було до 50 сиріт і безпритульних дітей. Вихованці працювали на полі ( біля школи були участки землі і кожна дитина обробляла свої грядки ), на ткацьких та прядильних станках. Сам Песталоцці навчав дітей читати, писати, рахувати, займався їх вихованням, а ремісники вчили їх прясти і ткати.

Все це він описав в романі "Лінгард і Гертруда"

Роберт Оуен ( 1771 - 1858 )

Трудовому вихованню - великого значення, але категорично забороняв працю на фабриці до 10 років. ( В його час на фабриці широко використовували дитячу працю, навіть в 6 - 7 років).

З дитинства діти бачили працю дорослих, а в школі Оуена самі набували деяких трудових навичок. Хлопчики оволодівали найпростішими прийомами ремісничої праці, займались садівництвом, а дівчатка навчались кроїти, шити готувати \ їжу. З 10 років діти відвідували вечірню школу, а вдень працювали на фабриці. Р.Оуен здійснив поєднання навчання з виробничою працею.

К. Д. Ушинський. ( 1824 - 1870 )

Необхідною умовою правильного розвитку дитини є праця. В статті "Праця в її психічному і виховному значенні" він відмічав, що праця є головним фактором створення матеріальних цінностей і необхідна для фізичного, розумового і морального вдосконалення людини, для того, щоб людина відчувала себе вільною і щасливою.

За словами Ушинського, "виховання, якщо воно бажає щастя людині, повинне виховувати її не для щастя, а готувати до праці". Виховання повинне розвивати в людині любов і звичку до праці. К. Д. Ушинський помітив закономірність, що будь-які спроби уникнути продуктивної праці закінчуються неприємністю як для особистості, так і для суспільства " Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняла б всяку працю, то самий розвиток люд­ства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство. Тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності і щастя". ( К.Д.Ушинський "Праця у її психічному й виховному значенні " )

Г.С.Сковорода. (1722-1794)

Розумове і моральне виховання просвітитель розглядав у нерозривному зв’язку з працею людини. Оспівуючи працю і людей праці, він говорив, що виховання необхідно будувати у відповідності з природними особливостями дітей, їх інтересами, здібностями, а не відповідно соціального положення.

Вважав, що поважати потрібно будь-яку професію, будь-яку роботу, аби вона відповідала прагненню людини, її здібностям і приносила користь суспільству. Важлива думка його проте, гідність людини визначається її справами, результатами її праці.

С. Т. Шацький. ( 1878 – 1934)

" Мій ідеал - мозолі на руках і висока культура. Фізична праця необхідна для загального розвитку. Школу я розумію як школу життя". Керівник колонії ("Бадьоре життя" (1911 р), керівник першої дослідної станції по народній освіті.

Велику увагу-трудовому вихованню,поєднанню навчання з працею, з суспільно-корисною діяльністю. В основу життя колоністів він поклав працю, життєво необхідну, посильну.

А. С. Макаренко. ( 1888 – 1939)

Необхідним фактором виховання у педагогічній системі А.С. Макаренка є праця. У Лекціях про виховання дітей він говорив "Правильне виховання неможливо собі уявити як виховання нетрудове». Він писав, що діти наше майбутнє і наскільки вони будуть підготовлені до праці і приймати участь в ній, наскільки буде їх цінність.

Макаренко вважав, що працьовитість не дана людині від природи, а виховується в неї. Праця - творча, радісна, свідома, за допомогою якої виявляється особистість, її можливості. В праці виховуються моральні риси:взаємодопомога, підтримка,повага до людей, товариськість.

В. О. Сухомлинський. (1918 – 1970)

Трудове виховання має великі виховні можливості. Він вважав одним із найважливіших завдань учителів дбати, щоб праця увійшла в духовне життя їх вихованців, у життя колективу, щоб захоплення працею ще в шкільні роки стало однією з найважливіших якостей молодої людини. Уже в ранньому віці дитина повинна усвідомити, що джерелом матеріальних і духовних благ є праця.

" Необхідно, щоб через працю, як через широку стежку, дитина входила в суспільне життя, пізнавала людей і самого себе. За допомогою праці дитина дорослішає".

В праці народ бачить найважливіший засіб для самовираження, самоствердження. " Можна багато - правильно і красномовно - говорити дитині про необхідність і красу праці. Вона добре буде знати істини, що стосуються трудового обов’язку перед суспільством, але якщо вона власними руками не створила хліба, не окропила землю потом, не пережила тривожних дум про долю рослини - наші слова будуть відскакувати наче горох від стіни . Дитина, яка на власному досвіді пізнала, що хліб - це праця, ніколи не підніме руку на цінності, створені іншими людьми ". Вихователю потрібно виховувати у дітей бажання присвятити себе праці на все життя.

Досвід і рекомендації Павлиського добротворця - вчителя, вченого, мислителя В.О.Сухомлинського допоможуть виховати у дітей трудові вміння і навички, розвивати творчість, майстерність, естетичну досконалість праці.

Джон Дьюі (1858-1952)

Американський педагог, психолог, філософ.

Д. Дьюі критикував американську школу за відрив від практики, за схоластичний абстрактний характер навчання. Він пропонував трудову школу, в якій праця є фундаментом всієї навчальної роботи. Він вимагав, щоб всі знання діти отримували, виходячи з практичної діяльності і особистого досвіду. Метою його виховання було формування особистості, що якнайкраще буде пристосована до життя і практичної діяльності. Діти в процесі навчання виконують різноманітні види праці і паралельно ( під час навчання ) одержують необхідні для трудової діяльності знання і тим самим готуються до життя (метод проектів).

Наприклад, при виготовлені глобуса із жесті діти знайомляться з деякими фізико-хімічними властивостями металів, вчаться застосовувати математичні знання (розмітка шару на меридіани і паралелі ), розширяють запас своїх відомостей з географії. Вивчення хімії для дівчаток здійснюється на кухні при виготовленні їжі.

В школі виховується майбутній робітник. Необхідно переконувати дітей, що робітник є важливою і необхідною ланкою у великому механізмі суспільного господарства, де всі

працюють в міру своїх сил, потреб і можливостей.

Педагогічні ідеї трудової школи Д.Дьюі надали йому великої популярності.

СИСТЕМА ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ.

• трудове навчання (з елементами політехнічної освіти );

• різноманітні види дитячої праці;

• профорієнтація.