14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.

НАУКА - це форма духовної діяльності людей, яка виробляє знання про природу, суспільство і про самому пізнанні. Її безпосередньою метою є осягнення істини і відкриття об'єктивних законів розвитку світу. Тому наука в цілому утворює єдину, взаємопов'язану, розвивати систему ЗНАНЬ про такі закони.

ОСНОВНІ ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ:

1. виявлення об'єктивних законів дійсності - природних, соціальних (громадських), законів самого пізнання, мислення та ін

2. Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання - об'єктивна істина, осягається переважно раціональними засобами і методами, але, зрозуміло, не без участі живого споглядання. Активність суб'єкта - найважливіша умова і передумова наукового пізнання. Але пріоритет в ньому віддається об'єктивності.

3. Орієнтація на практичне втілення

4. Наукове пізнання в гносеологічному плані - це складний, суперечливий процес відтворення знань, які утворюють цілісну розвивається систему понять, теорій, гіпотез, законів та інших ідеальних форм, закріплених у мові - природній або, що більш характерно, - штучного (математична символіка, хімічні формули і т. п.). Процес безперервного самооновлення наукою свого концептуального арсеналу - важливий показник науковості.

5. У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби, як прилади, інструменти, інше т. н. «Наукове обладнання»

6. Науковому пізнанню притаманні сувора доказовість, обгрунтованість отриманих результатів, достовірність висновків.

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання. Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання.

Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.

Елементами структури теоретичного наукового пізнання є його форми.

Головні з них: проблема, гіпотеза, теорія.

ПРОБЛЕМА - форма знання, змістом якої є те, що ще не пізнано людиною, але що потрібно пізнати. Інакше кажучи, це знання про незнання, питання, яке виникло в ході пізнання і вимагає відповіді. Проблема не є застигла форма знання, а процес, що включає два основних моменти (етапу руху пізнання) - її постановку і рішення. Правильне виведення проблемного знання з попередніх фактів і узагальнень, уміння вірно поставити проблему - необхідна передумова її успішного вирішення.

Наукові проблеми слід відрізняти від ненаукових (псевдопроблем), наприклад, проблема створення вічного двигуна. Рішення будь-якої конкретної проблеми є істотний момент розвитку знання, в ході якого виникають нові проблеми, а також висуваються нові проблеми, ті чи інші концептуальні ідеї, в т. ч. і гіпотези.

ГІПОТЕЗА - форма знання, яка містить припущення, сформульоване на основі ряду фактів, справжнє значення якого невизначено і потребує доказу. Гіпотетичне знання носить ймовірний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обгрунтування. У ході докази висунутих гіпотез одні з них стають справжньою теорією, інші видозмінюються, уточнюються і конкретизуються, перетворюються в оману, якщо перевірка дає негативний результат.

ТЕОРІЯ - найбільш розвинена форма наукового знання, що дає цілісне відображення закономірних та суттєвих зв'язків певної області дійсності.

Конце́пція, також Концепт (лат. conceptio — розуміння) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Ідея (грец. εἶδος (ейдос); ιδέα — початок, принцип) — форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення.

За своєю логічною будовою ідея є формою мислення, різновид поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об`єктивне знання про наявну дійсність, так і суб`єктивну мету, спрямований на її перетворення. Вона органічно поєднує в собі теоретичні та практичні аспекти відношення людини до світу. Ідея береться за основу того чи іншого процесу людської творчості. Ідея може бути істинною або хибною.