43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.

Школа логічного позитивізму. Ідейним і організаційним ядром її став «Віденський гурток», до якого потім долучилася подібна за поглядами Львівсько-варшавська школа в логіці, очолювана К. Айдукевич (1890 - 1963) і А. Тарський (1902 - 1983).

Неопозитивізм (або третій позитивізм) виник у 20-х роках XX ст. і розвивався як течія, що претендувала на аналіз філософсько-методологічних проблем, висунутих у ході науково-технічної революції. Неопозитивізм як напрямок включає в себе різноманітні логіко-філософські школи.

Львівсько-Варшавська школа — одна із шкіл аналітичної філософії, представлена такими мислителями, як К.Айдукевич (1890- 1963), Я.Лукасєвич (1878-1956), А.Тарський (1902-1984), Т.Котарбиньський (1886—1981) та ін. Для цієї школи характерне різко негативне ставлення до ірраціоналізму, прагнення до зближення філософських і наукових досліджень, надання філософським міркуванням логічно точного статусу.

Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні логічні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. Лукасєвич, Айдукевич та інші представники Львівсько-Варшавської школи були прибічниками раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії. Це, на думку прибічників даної течії, сприяло усуненню неточностей та двозначностей, якими живляться ірраціоналістичні філософські концепції. Але водночас їхні філософські погляди не були однорідними й послідовними, а іноді навіть і суперечили неопозитивізму.

Окремі представники розвивали філософію матеріалістичного номіналізму (Т. Котарбиньський), феноменологічну теорію пізнання (Р.Інгарден), конвенціоналістську концепцію наукових теорій (К.Айдукевич). В цілому Львівсько-Варшавська школа зробила значний внесок до теорії множин, логічної семантики, до розробки неокласичних систем математичної логіки.

44. Наука і науково-пізнавальний процес у тлумаченні першого позитивізму.

В енциклопедії. Як особливий напрямок філософія науки представлена вперше в працях О. Конта, Г. Спенсера, Дж. С. Милля. У. Уэвелла у формі позитивізму (від латинського positivus – позитивний). У центрі уваги їхнього досліджень виявилися по перевазі проблеми, пов'язані з вивченням індуктивно-логічних і психологічних процедур досвідченого пізнання. Основоположник позитивізму Огюст Конт (1798-1857) затверджував, що наука повинна обмежиться описом зовнішніх сторін об'єкта, їхніх явищ і відкинути умогляд як засіб одержання знань. Проблеми, твердження, поняття, які не можуть бути ні дозволені, ні перевірені за допомогою досвіду, позитивізм оголосив помилковими або позбавленими змісту. Звідси – заперечення пізнавальної цінності філософських досліджень і твердженні, що завдання філософії є систематизація й узагальнення соціально-наукового емпіричного знання. У цей час були закладені основні ідеї позитивістського напрямку у філософії. які по суті визначали його розвиток на різних історичних етапах. До цих вихідних ідей ставляться: гносеологічний феноменалізм – відомість наукових знань і сукупності почуттєвих даних і повна усунення “неспостережливого” з науки; методологічний емпіризм – прагнення вирішувати долю теоретичних знань виходячи з результатів його досвідченої перевірки; дескриптивізм – відомість всіх функцій науки до опису, але не поясненню; повна елімінація традиційних філософських проблем.

По лекціям. Загально прийнято, що родоначальник ФН – О. Конт. 17 ст. – перші спроби осмислення філософського значення науки (виникали нові завдання; постала наука) – Ф. Бекон („Новий органон”), Декарт „Міркування про метод”. Завдання, яке філософія виконала в 17 ст., -- розробка наукової картини світу. Актуальне завдання залишалось – озброїти науку новими ефективними методами пізнання. Важливі етапи у формуванні майбутньої філософії науки – Кант „Критика чистого розуму”, Гегель „Наука логіки”, Фіхте „Науковчення”.

О. Конт – 6 ст. „Курс поз. філософії” (1-й том – 1830, 6-й -- 1842) – 3 закони

1) закон трьох стадій;

2) закон енциклопедичності;

закон підпорядкування уявлень спостереженням.

Основні ідеї: людство у 19 ст – в нову інтелектуальну епоху, що вимагає нової позиції науки і позиції філософії, вважали, що людство у своєму інтелектуальному розвитку проходить 3 стадії:

• духовну (теологічна стадія);

• світоглядну (метафізична стадія);

• інтелектуальний розвиток (позитивна стадія).

Становлення науки проходить теж три стадії:

На першій наука зароджується, вона невпевнена у своїх силах, науковці вимушені мати надійний рубіж (погляди, принципи, від яких відштовхуються) – на цій стадії цим рубежем виступає релігія; в цей період вваж., що світ впорядковується Богом і наука повинна цей порядок пізнавати, наука підпорядковується теології.

На другій – наука виривається з полону релігії, але ще не стоїть на власних ногах. Є певні рубежі, що встановлюються поза нею – метафізика (Конт розумів під нею філософію – утвердилося в 16-18 ст. : вироблялися грандіозні філософські концепції).

На третій – наука міцно стала на власні ноги. Їй не потрібні „філософські милиці”, вона може рухатись самостійно. Перед філософією постала проблема – або піти на службу науці, або перестати існувати. Конт: філософія в її класичному варіанті науці не потрібна, оскільки філософія за багато століть розглядала багато тем, питань, які в науковому пізнанні не відіграють ніякої ролі, але філософія науці потрібна – нова філософія. Наукові дослідження все більше розгалужуються, прийде час і науковці перестануть розуміти один одного. Отже потрібно систематизувати. Узагальнююча галузь – філософія (перше завдання нової філософії).

Друге завдання – філософія повинна виступати в ролі (виконувати функцію) логіки наукових досліджень.

Третє – методологічна функція (нова філософія покликана розробляти методи роботи розуму).

Щоб нова позитивна філософія допомагала науці, вона повинна істотно звузити власний предмет, позбутись тих тем, що не мають наукового змісту (їх бездіяльність). Наприклад, суперечка між матеріалізмом і ідеалізмом.

Закон енциклопедичності: наука постійно прагне самосистематизуватись. Конт пропонує класифікацію наук (див. вище).

Закон підпорядкування: предмет науки – факти, основа пізнання фактів – спостереження, тому вирішальна функція науки за Контом – описувальна (описання фактів дає найточніше знання). Одне із завдань науки – позбавлення уявлень (чим більше в знанні уявлень, тим менше фактуальності). Уявлення переважають у класичній філософії (філософію називають знанням про уявні сутності). Вона (філософія) далека від справжньої науки.

Друга функція науки (за Контом) – передбачення (щоб вдало передбачати, треба спочатку як слід побачити – споч. описання).

Ідеї Конта були продовжені в Англії – Міль і Спенсер.

Мілль першим почав досліджувати науку як логіку науки.