50.Філософія науки Франкфуртської школи

Одним з напрямів філософії та науки, що осмислював соціально-гуманітарну проблематику сучасного суспільства, виступила соціальна філософія і філософія культури, репрезентована передусім напрацюваннями представників Франкфуртської школи. Франкфуртська школа виникла в Німеччині в 30-х pp. XX ст. (М.Хоркхаймер,Т.Адорно, Е.Фромм, Г.Маркузе, Ю.Габермас) і фактично розпалась в 70-х pp. XX ст.

Філософсько-соціологічна концепція її представників - „критична теорія суспільства" (Хоркхаймер, Маркузе. Фромм), поєднувала ідеї марксизму та фрейдизму при поясненні соціальних зрушень в історичному поступі людства. Зокрема Еріх Фромм, (1900-1980) розробляючи концепцію особистості, досліджував механізми взаємодії соціальних і психологічних чинників при її соціалізації. Він висловлює припущення, що соціальний характер формується на основі страху. Страх подавляє і витісняє в позасвідому сферу людської психіки риси характеру, які не підтримуються спільнотою за конкретно-історичних часів. Типи соціального характеру обумовлюються різними історичними типами відчуження людини, а саме: накопичувальним, експлуататорським, „рецептивним", „ринковим". Макс Хоркхаймер (1895-1973) досліджував соціальний характер, як усталену систему реакцій особистості на соціальні чинники, і підкреслив значення сім'ї як первинного провідника суспільного авторитету і водночас джерела можливої опозиції йому (у випадку авторитаризму чи деспотії батьків). Теодор Візенгрунд-Адорно (1903-1969) досліджував засади формування авторитарної особистості. Він дійшов думки, що розвиток „масової культури" з її „стандартизацією" відношень не сприяє формуванню демократичної особистості. Ідеалом сучасного суспільства стає авторитарна особистість. За Юргеном Габермасом (1929 р.н.), громадський контроль над владою є суттєвим чинником становлення модернового суспільства і легітимізації його інститутів. Він має відбуватись передусім завдяки „комінітивній дії"'. Сучасні кризові явища в суспільстві він пов'язує зі зведенням комунікативної раціональності до цілераціональності. Це призводить до зведення „життєвого світу" людини до ..ідеологізації" науки і техніки, а також деполітизації ..громадськості".

Філософсько-культурологічні ідеї представників даної школи (передусім Адорно. Габермаса. Хоркхаймера) ґрунтувались на уявленні про раціоналізацію життя людини з часів Нового часу як причину цивілізаційної кризи сучасності. За Просвітництва, на їх погляд, виникає уявлення про цінність саме раціонального опанування природою, що викликає формування в новітній період „масової культури" та суспільства „масового споживання". За Хоркхаймером, регресування „індустріального суспільства" обумовлене його тенденцією до тотального управління і зникнення внаслідок цього вільної ініціативи. Тоталітаризм не сприяє розвиткові культурного різноманіття, а, отже, прогресивному розвитку суспільства. На думку Адорно, технічний прогрес веде до екологічної катастрофи сучасної цивілізації чи навіть загибелі людства внаслідок духовної деградації. Така позиція засвідчує технофобію як песимістичну оцінку перспектив розвитку сучасного людства, яке широко застосовує технізацію різноманітних сфер свого буття. Завдяки напрацюванням представників даної школи в філософії науки набуває популярності, крім того, й антисцієнтизм як оцінка культурологічного потенціалу науки як чинника існування сучасної цивілізації.