• Принцип зобов’язань країн співробітничати одна з другою

Принцип співробітництва країн був закладений в основу діяльності ООН і закріплений в її Статуті в якості одного з основних принципів сучасного МП. Так, у п.3 ст.1 Статуту проголошується, що однією із цілей ООН є “міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру”.

В Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх стосунків і співробітництва між державами у відповідності із Статутом ООН, 1970 р. нормативний зміст принципу співробітництва країн розкритий наступним чином: “Держави зобов’язані співробітничати одна з однією, незалежно від відмінностей їх політичних, економічних і соціальних систем в різноманітних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру та безпеки, загальному добробуту народів і міжнародному співробітництву, позбавленому дискримінації,…”.

Як бачимо, обов’язок співробітничати у всіх сферах міжнародного спілкування існує незалежно від відмінностей у політичних, економічних і соціальних системах держав.

Суттєвий вклад у кодифікацію і подальший розвиток принципу співробітництва держав внесла Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Заключний акт Наради 1975 р. в числі 10 основних міжнародно-правових принципів взаємостосунків країн-учасниць включає і принцип ІХ – “Співробітництво між державами”.

Принцип співробітництва не потрібно розуміти буквально. Його потрібно розглядати в контексті із принципом державного суверенітету, в силу якого кожна держава є вільною у виборі форм своїх стосунків з іншими країнами. Але ця діяльність повинна здійснюватися в рамках МП і перш за все при неухильному дотриманні приписів інших основних принципів МП.

• Принцип суверенної рівності держав

Держави приймають участь у взаємних стосунках і у багатосторонньому міжнародному спілкуванні, володіючи суверенітетом як політико-правовою властивістю, що виражає верховенство кожного з них у середині країни і його самостійність та незалежність у зовнішніх справах. Наявність у держав однієї і тієї ж властивості суверенності, їх участь у міжнародному спілкуванні в однаковій якості суб’єктів МП закономірно зрівнюють їх у правовому положенні, створюють об’єктивну основу для рівноправ’я. Щоби бути рівноправними, держави повинні бути суверенними; щоби бути суверенними, вони повинні бути рівноправними. Цей органічний взаємозв’язок суверенітету і рівноправ’я складають сутність принципу суверенної рівності країн як одного з загальновизнаних принципів МП.

При характеристиці змісту принципу суверенної рівності держав у Декларації 1970 р. вказується, що країни мають однакові права і обов’язки і є рівноправними членами міжнародного співтовариства, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру.

У відповідності з Декларацією, концепція суверенної рівності включає, зокрема, наступні елементи: 1. всі країни юридично рівні, або, як точніше сказано у Хартії економічних прав та обов’язків держав, яка була прийнята ООН у 1974 р., “юридично рівноправні”; 2. кожна держава користується правами, які “притаманні повному суверенітету” (Суверенітет /від франц.souveraineté – верховна влада/ - верховенство і незалежність влади. Суверенітет держави – це повнота законодавчої, виконавчої і судової влади держави на її території, а також незалежність у зовнішніх справах, тобто непокора держави владі іноземних держав у сфері міжнародного спілкування); 3. кожна держава зобов’язана поважати правосуб’єктність інших держав; 4. територіальна цілісність і політична незалежність країн недоторкана; 5. кожна держава має право вільно вибирати та розвивати свою політичну, соціальну, економічну і культурну систему; 6. кожна держава зобов’язана виконувати повністю і добросовісно свої міжнародні зобов’язання та жити в мирі з іншими державами.

Заключний акт ОБСЄ 1975 р. пов’язує принцип суверенної рівності держав з їх зобов’язанням поважати “також всі права, притаманні їх суверенітету і тих, що охоплюються ними”, до числа яких віднесені як перераховані у Декларації 1970 р. елементи, так і ряд інших, таких як право кожної країни на свободу і політичну незалежність, право встановлювати свої закони і адміністративні правила, право визначати і здійснювати на свій розсуд стосунки з іншими країнами у відповідності з МП.

За сутністю Декларації 1970 р. і Заключного акту 1975 р. кожна держава має право на забезпечення своєї безпеки, не завдаючи при цьому шкоди безпеці іншим країнам. Проявом суверенітету і суверенної рівності держав є імунітет кожної з них від юрисдикції іншої держави (par in parem non habet imperium).

Контрольні питання:

1. Що входить у нормативний зміст принципу незастосування сили чи загрози силою?

2. Яке значення принципу вирішення спорів мирними засобами?

3. Розкажіть про принцип співробітництва у міжнародних відносинах?

4. Як ви розумієте зміст принципу рівноправ’я та самовизначення народів?

5. У чому специфіка принципу суверенної рівності держав?

6. Як потрібно розуміти добросовісність у справі дотримання міжнародних зобов’язань?

7. У чому подібні і відмінні принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності країн?

8. Яке значення принципу поваги прав та основних свобод людини у сучасному міжнародному праві?