• Принцип вирішення міжнародних спорів мирними засобами

Принцип незастосування сили і загрози силою тісно пов’язаний із системою підтримання міжнародного миру і безпеки, будучи її центральною ланкою. Принцип вирішення міжнародних спорів мирними засобами – один з найважливіших основних принципів сучасного МП. Як імперативний цей принцип склався у міжнародному праві лише у ХХ ст. Його становлення проходило паралельно із становленням принципу незастосування сили і загрози силою.

Вперше у міжнародно-правове поле цей принцип увійшов після його нормативного закріплення в актах Гаазьких конференцій миру 1899 і 1907 рр. Як відомо, на Конференції миру в Гаазі 5 (18) жовтня 1907 р. були підписані 13 конвенцій, декларація і Заключний акт. У першій із прийнятих на конференції конвенцій, зокрема, зазначалося, що "“ метою запобігти в міру можливості застосуванню сили у відносинах між Державами, Держави, які домовляються, погоджуються докладати усіх своїх зусиль до того, щоб забезпечити мирне розв’язання міжнародних незгод” (ст.1)

Згідно ст.12 Статуту Ліги Націй, члени Ліги погоджувалися, що якщо поміж ними виникає суперечка, яка може призвести до розриву стосунків, то вони піддадуть її або третейському обговоренню (разбирательству), або судовому вирішенню, або розгляду на Раді.

Проте, тільки у Паризькому договорі про відмову від війни як знаряддя національної політики 1928 р. (пакт Бріана – Келлога), який проголосив агресивну війну забороненою з точки зору МП, було закріплено зобов’язання держав вирішувати свої спори виключно мирними засобами.

Це положення було розширене і закріплене у Статуті ООН. Держави зобов’язувалися вирішувати всі свої спори виключно мирними засобами, не вдаючись до сили або до загрози її застосування. Статут ООН у Главі VI дав розгорнуту відповідь на питання, які засоби відносяться до категорії мирних засобів вирішення міжнародних спорів та конкретизував процедуру їх застосування. У ст. 33 Статуту ООН зазначено перелік засобів, пов’язаних з мирним розв’язанням спорів. Це передбачено здійснювати “шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів чи угод або іншим мирними засобами на свій вибір”.

Для кращого зрозуміння нормативного змісту принципу вирішення міжнародних спорів мирними засобами потрібно уточнити поняття “міжнародний спір”. Хоча загальноприйнятого визначення такого поняття у МП немає, більшість як зарубіжних, так і вітчизняних юристів вважають, що під міжнародним спором потрібно розуміти наявність між суб’єктами міжнародного права неврегульованих питань, розбіжностей з самих різноманітних проблем міжнародних відносин, а також розходжень у тлумаченні міжнародних договорів. При цьому міжнародний спір передбачує чітко визначений предмет спору і взаємні претензії.

Кваліфікація того чи іншого питання в якості спору або ситуації є компетенцією Ради Безпеки ООН. В його практиці так і не було вироблено будь-яких чітких критеріїв і кожен раз ця проблема вирішується з врахуванням конкретних обставин.

Держави повинні прагнути до скорішого і справедливого вирішення своїх міжнародних спорів. У Заключному акті НБСЄ 1975 р. застосовується навіть термін “в короткий строк”. Але МП не встановлює будь-яких обмежень в часі, по закінченню яких спір можна було би не вирішувати, а застосувати вже силу. Тобто, держави не повинні залишати спір не вирішеним, а повинні його вирішити в будь-який час.

Міжнародні спори вирішуються на засадах принципу суверенної рівності держав і у відповідності з принципом вибору засобів мирного вирішення спорів.