9.8. Технічні бар'єри

Невід'ємною складовою засобів нетарифного регулювання зов­нішньоекономічних відносин є технічні бар'єри, які являють собою спеціальні вимоги щодо товарів. Встановлення подібних технічних бар'єрів, як визначає Угода щодо технічних бар'єрів в торгівлі, підписана в рамках СОТ, здійснюється для гаранту­вання якості імпортованих товарів або для захисту життя чи здоров'я людей, тварин чи рослин, навколишнього середовища, чи для запобігання дій, які вводять в оману¹. У цій угоді також підкреслюється, що жодна країна не може бути застережена від прийняття подібних технічних заходів на тому рівні, який ця країна вважає відповідним для забезпечення вищеназваних зав­дань. Технічні бар'єри являють собою комплекс міжнародних, національних та регіональних технічних вимог та стандартів щодо технічної, екологічної безпеки товарів, санітарно-гігієнічних, ветеринарних норм, вимог щодо пакування та мар­кування товарів, систем та органів сертифікації та контролю за якістю товарів.

Національне законодавство, на жаль, не дає чіткої класифі­кації поняття технічних бар'єрів як елементів нетарифного ре-

¹ Див.: Agreement on Technical Barriers to Trade / The Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations. — Geneva, 1994.

202

203

рулювання. Але подібні поняття широко вживані в світовій практиці. Угода щодо технічних бар'єрів в торгівлі в Додат­ку 1 містить тлумачення цих термінів, зокрема в рамках техніч­них бар'єрів окремо виділяють технічні вимоги та стандарти (са­нітарні та фітосанітарні вимоги винесено за рамки цієї угоди)¹.

Технічна вимога (Technical regulation) представляє собою до­кумент який встановлює характеристики продукту або визначає зв'язані з ним процеси та виробничі методи, включаючи відповідні адміністративні норми, застосування яких обов'яз­кове. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів та виробничих методів. Тобто, головними ознаками технічних вимог є їх імперативність, нормативність і забезпе­чення їх виконання примусовою силою держави. Звідси — подібні технічні вимоги встановлюються компетентними орга­нами державної влади і їх виконання забезпечується відповід­ними контрольними органами (лабораторіями, сертифікаційни­ми, контрольними та експертними установами).

В якості інструменту нетарифного регулювання технічні об­меження можуть використовуватися в декількох формах. По-перше, це заборони або обмеження щодо імпорту товарів, які є небезпечними або шкідливими щодо навколишнього середови­ща, в тому числі в процесі їх утилізації. По-друге це, згадувані нами, технічні обмеження щодо "пов'язаних з товаром процесів та виробничих методів", які включають вимоги щодо промисло-..вого устаткування, транспортних засобів або інших товарів, що можуть завдавати шкоди навколишньому середовищу в про­цесі їх експлуатації. І, по-третє, це технічні вимоги щодо відпо­відної якості товарів які безпосередньо спрямовані на захист прав споживачів. Такі технічні вимоги покликані захищати споживача від можливих ризиків і шкоди при вживання або

використанні цих товарів. Вони включають різноманітні технічні правила та стандарти щодо відповідних груп товарів, які регла­ментують їх споживчі якості та безпеку, наприклад вимоги щодо побутової електроніки, безпеки автотранспортних засобів, якості та незастосування шкідливих для здоров'я компонентів для харчових товарів тощо. До цієї ж групи можна віднести більшість вимог щодо пакування, маркування та етикеток, на­дання необхідної інформації про товар, у тому числі про мож­ливі ризики його вживання.

Особливості національних технічних вимог та стандартів ши­роко та цілеспрямовано застосовуються державами в якості протекціоністських засобів для створення нетарифних бар'єрів для імпортних товарів. "Подібний захід охоплює біля третини товарів світової торгівлі. Зустрічаються досить специфічні і своєрідні — наприклад, вимоги часткової участі національних виробників у виробництві товару, що імпортується. СІЛА зобов'я­зують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплек­туючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг в сфері реклами"¹.

З іншого боку, стандарт (Standard), згідно з Угодою щодо тех­нічних бар'єрів у торгівлі, являє собою документ, який схвалено визнаним (компетентним) органом, що встановлює для звичай­ного та багаторазового використання правила, інструкції або характеристики для продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів, застосування яких не є обов'язковим. Вони також можуть включати або визначати виключно вимоги щодо термінології, символів, пакування, маркування та етикеток, які застосовуються щодо продукту, пов'язаних з ним процесів або виробничих методів.

Таким чином, стандарт в цьому розумінні не є імперативним, і суб'єктом встановлення подібних стандартів можуть бути як

¹ Agreement on Technical Barriers to Trade / The Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations. — Geneva, 1994.

¹ Шишаев А. И. Регулирование международной торговли това­рами. — Москва: Центр экономики и маркетинга, 1998. — С. 75.

204

205

державні так і недержавні та міжнародні організації. Для при­кладу можна привести стандарти розроблені Міжнародною організацією стандартизації (ISO), Міжнародною електротехніч­ною комісією (ІЕС) і які є загальновизнаними в світі. Значна кількість міжнародних стандартів розроблена на основі відпо­відних стандартів Європейського Союзу. Головною метою зас­тосування міжнародних стандартів є уніфікація національних та регіональних стандартів та технічних вимог, розробка єди­них вимог щодо технічних характеристик та якості товарів, ви­дання рекомендацій відповідним національним органам. Все це в результаті веде до спрощення митних процедур та видатків на сертифікацію товарів, сприяє зростанню міжнародного това­рообміну.

Необхідно зазначити, що на відміну від більшості інших не-тарифних засобів регулювання, технічні бар'єри є засобом, який безпосередньо спрямований на захист інтересів споживача. Якщо взяти для прикладу такий засіб як кількісні обмеження, то вони, як ми вже згадували, обмежують доступ певного виду товару на внутрішній ринок, тим самим обмежуючи право споживача вільно обирати необхідний йому товар, а технічні вимоги обме­жують доступ на внутрішній ринок лише товарів невідповідної якості або товарів, які можуть спричинити шкоду життю та здоров'ю людей, навколишньому середовищу тощо. Тим самим технічні бар'єри, навпаки, стоять на захисті відповідних прав споживача.

Елементами застосування технічних бар'єрів, як правило, є адміністративні вимоги щодо сертифікації товарів та інших предметів, які ввозяться на митну територію України та про­ходження ними окрім загального митного контролю певних додаткових видів контролю, як то екологічний, санітарний, вете­ринарний і т. ін.

Оскільки технічні бар'єри є дуже чисельними, різними за ха­рактером, та стосуються цілого комплексу характеристик това­ру, то і встановлюються вони багатьма нормативними актами

різних суб'єктів державної влади. Так, наприклад, головною нор­мативною основою застосування технічних бар'єрів ми можемо вважати частину 1 ст. 18 Закону України "Про зовнішньоеко­номічну діяльність", яка встановлює, що "На територію Украї­ни дозволяється імпорт лише тих товарів, які за своїми техніч­ними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветери­нарними та екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України"¹. Конкретні технічні параметри та стандар­ти встановлюються відповідними відомчими актами галузевих міністерств та відомств. Виконання цих умов забезпечується вимогою наявності сертифікату відповідності товару що імпор­тується. На жаль, згідно з українським законодавством, серти­фікати, видані в іноземних країнах, приймаються лише у випад­ках, коли це передбачається відповідними міжнародно-право­вими актами, а на практиці практично в усіх випадках вима­гається наявність українського сертифікату, хоча в світовій прак­тиці, наприклад, в рамках тієї ж COT визнаються міжнародні сертифікати ISO.

Закон України "Про державне регулювання імпорту сільсько­господарської продукції"² містить в собі аналогічні вимоги щодо сертифікації та контролю, крім того в ст. 4 цього Закону став­ляться інші вимоги, згідно з якими пропуск товарів відповід­них груп Товарної номенклатури ЗЕД на митну територію Ук­раїни дозволяється лише за умови наявності на тарі (коробах, упаковках, розфасовках), а у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, безпосередньо на продукті, відомостей про назву продукту, масу (об'єм), склад, із зазначенням переліку

¹ Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 21 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

² Закон України "Про державне регулювання імпорту сільсько­ господарської продукції" від 17 липня 1997 р.// Відомості Вер­ ховної Ради України. — 1997. — № 44. — Ст. 281.

206

207

використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчу­вання, харчових добавок (консервантів), барвників тощо, вмісту хімічних речовин або сполук, а також сертифіката походження таких продуктів. Окремо наводяться відомості про енер-гомісткість, дату граничного строку використання, побічні ефекти споживання або про їх відсутність, назву харчових добавок (кон­сервантів) за їх наявності, місце виготовлення, найменування й адресу виробника таких продуктів та посилання на власника торгової марки за його наявності, а по віднесених до підакциз­них товарів — відомості зазначаються згідно із законами Ук­раїни. Зазначені відомості мають бути виконані українською мовою, за винятком торгової марки, логотипу компанії чи її назви або власної назви продукту, що можуть виконуватися іно­земними мовами.

Подібні заходи, як зазначається в Законі Про державне регу­лювання імпорту сільськогосподарської продукції, спрямовані на захист вітчизняних виробників сільськогосподарської про­дукції. Але ч. З ст. 18 Закону про зовнішньоекономічну діяльність прямо передбачає, що Технічні, фармакологічні, сані­тарні, фітосанітарні, ветеринарні та екологічні стандарти та ви­моги, а також процедури їх застосування не можуть використо­вуватись з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснен­ня зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами цієї діяльності. Звісно, подібна постановка питання відповідає вимогам ГАТТ/СОТ, але необхідно розуміти, що більшість країн застосо­вує подібні бар'єри. Це зайвий раз вказує на певну ейфорію, якою перейнявся наш законодавець, приймаючі цей, та і не тільки цей закон на початку 90-х з приводу застосування принципів вільної торгівлі та вільної конкуренції на міжнародному рин­ку. Як виявилося насправді, Україну з її товарами ніхто на заході не чекав, і українські товари відразу стали мішенню не­тарифних обмежень, антидемпінгових та антисубсидиційних за­ходів. Причому, умови для застосування подібних заходів ство­рювалися саме урядами відповідних країн, які ставили українські

товари у несприятливі умови. Для прикладу можна навести відмови урядів західних країн у наданні Україні статусу країни з перехідною економікою, що обумовлювало несправедливі і первісне негативні для українських товаровиробників процеду­ри та результати антидемпінгових та антисубсидиційних розс­лідувань¹.