6.3. Структура шститущоналыюго механізму митної політики

Конституція України містить дві правові норми, які безпосе­редньо регулюють питання побудови інституціонального меха­нізму митної політики нашої держави, визначаючи місце і роль у цьому механізмі центральних органів державної влади. Пункт 9, ч. 1 ст. 92 Конституції України встановлює, що вик­лючно законами України регулюються засади зовнішніх зно­син, зовнішньоекономічної діяльності та митної справи, закріп­люючи тим самим за Верховною Радою функцію правового забезпечення в інституціональному механізмі митної політи­ки. Пункт 1 ст. 116 Конституції встановлює, що Кабінет міністрів України організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономіч­ної діяльності України, митної справи¹.

Вищеназвані конституційні норми конкретизуються інши­ми, галузевими законодавчими актами. Частина 1 ст. 8 МКУ² визначає, що регулювання митною справою, тобто формування та реалізацію митної політики України, здійснюють найвищі органи державної влади та управління України. Розмежування функцій цих органів відбувається відповідно до закріпленого в Конституції України (ст. 6) принципу розподілу влади на зако­нодавчу, виконавчу та судову.

Найбільш детально суб'єктний склад інституціонального ме­ханізму митної політики визначається в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (ст. ст. 9,10)³. Зокрема, з цент­ральних органів державної влади до складу цього механізму

¹ Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО — Ст. 141.

² Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 16. — Ст. 203.

³ Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 21 липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 29. — Ст. 377.

входять Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Національний Банк, Міністерство економіки, Державна митна служба, Антимонополь-ний комітет України, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зов­нішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. Голов­ною функцією Верховної Ради є визначення основних стратегіч­них напрямів митної політики України та її законодавче забез­печення, що включає: прийняття, зміну та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затверджен­ня головних напрямів зовнішньоекономічної політики Украї­ни; розгляд, затвердження та зміна структури органів держав­ного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; ратифіка­ція міжнародних договорів України; затвердження ставок та умов оподаткування, митного тарифу, мит та митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; вста­новлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України.

Кабінет Міністрів України: вживає заходів щодо здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; здійснює координацію діяльності міністерств, держав­них комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньо­економічної діяльності; координує роботу торговельних пред­ставництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; проводить перего­вори і укладає міжурядові договори України з питань зовніш­ньоекономічної діяльності; відповідно до своєї компетенції, виз­наченої законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комі­тетів і відомств — органів оперативного державного регулю­вання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів Ук­раїни, які вона має згідно із законами України; забезпечує скла­дання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

118

119

здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використан­ня коштів Державного валютного фонду України.

Національний Банк України здійснює зберігання і викорис­тання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України; представляє інтереси України у відносинах з центральними бан­ками інших держав, міжнародними банками та іншими фінан­сово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по нада­них і одержаних державних кредитах і позиках, провадить опе­рації з централізованими валютними ресурсами, які виділяють­ся з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України.

Міністерство економіки України: забезпечує проведення єди­ної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює конт­роль за додержанням всіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних дого­ворів України; здійснює заходи нетарифного регулювання зов­нішньоекономічної діяльності, зокрема реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом; проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, виз­наченому законами України.

Державна митна служба України здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за до­держанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності анти­монопольного законодавства.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі: здійснює опера­тивне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України; приймає рішен-

ня про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсиди-ційних або спеціальних розслідувань та застосування відповід­но антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Аналізуючи повноваження різних гілок влади щодо форму­вання та реалізації митної політики неважко помітити, що до відома законодавчої влади віднесено лише встановлення засад митної політики, а формування її конкретного змісту і процес безпосередньої реалізації митної політики значною мірою відбу­ваються в рамках виконання державними органами своїх вико­навчо-розпорядницьких та управлінських функцій. Подібна ситуація обумовлюється специфікою суспільних відносин, що є об'єктом митної політики і зокрема діалектичним характером самої політики як суспільного явища. Така практика спрямо­вана, в першу чергу, на забезпечення ефективності державного впливу в цій сфері і можливості оперативного реагування на зміни об'єктивних факторів внутрішнього і зовнішнього харак­теру.

Слід відзначити значну роль органів виконавчої влади у схемі формування і реалізації митної політики, що в принципі є ха­рактерним для більшості держав світу. Це обумовлюється на­самперед необхідністю оперативного реагування на зміни в структурі і характері зовнішньоекономічних відносин. Так, А. Н. Козирів відзначає, що в більшості держав світу: "Лише при винесенні рішень з кардинальних, найбільш важливих пи­тань митної політики вимагається згода парламенту. В інших випадках повноваження щодо зміни митного режиму переда­ються уряду. Подібна практика відома в фінансово-правовій науці як "закон висячого замка". Делеговане законодавство за­безпечує еластичність правової бази митної політики. Довгі пар­ламентські дебати з приводу внесення поправок до діючого за­конодавства зробили б неефективним захист національної еко­номіки за допомогою митного регулювання"¹.

¹ Козырин А. Н. Государственно-правовой механизм таможен­ной политики зарубежных стран. — Москва: Спарк, 1994. — С. 66.

120

121

Як ми вже відзначали, будь-який перелік суб'єктів прове­дення митної політики не може бути вичерпним. Ті або інші завдання щодо формування або реалізації митної політики мо­жуть вирішуватися багатьма як державними, так і недержавни­ми установами. Окремо необхідно згадати так звану "дозвільну систему", яка забезпечується діяльністю системи органів дер­жавної влади, до компетенції яких входить видання дозволів на здійснення тих чи інших зовнішньоекономічних операцій. Зокрема це: органи МВС України, Міністерства зв'язку, закла­ди Міністерства культури і мистецтв, Міністерства охорони здо­ров'я України, комісія за нової медичної техніки Міністерства охорони здоров'я України тощо.¹

Не можна не відзначити роль в механізмі митної політики так званих "силових" органів, як-от: Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Прокуратура, Прикордонні війська, взаємодія яких з митними органами зокрема передба­чається ст. 17 МКУ. Крім того представники МВС та СБУ бе­руть участь у роботі Державної Служби Експортного Контролю, прийнятті ряду рішень Міністерством економіки, Кабінетом Мінстрів, Радою національної безпеки і оборони України. Але головним суб'єктом проведення в життя митної політики, бе­зумовно є система митних органів — Державна митна служба.

Безумовно, значну роль у процесі реалізації митної політики відіграють судові органи, особливо в контексті забезпечення прав та законних інтересів окремих фізичних і юридичних осіб — суб'єктів митно-правових відносин. Зокрема, у відповідності до ст. 55 Конституції України, яка передбачає право на оскаржен­ня в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і судових осіб, важ­ливим також є передбачене цією ж статтею право після вико-

¹ Наказ Державного митного комітету України "Тимчасове по­ложення про порядок пропуску товарів, майна, транспортних за­собів та інших предметів через митний кордон України" від ЗО груд­ня 1991 р. № 7.

ристання всіх національних засобів правового захисту зверта­тися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнарод­них судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. На галузе­вому рівні подібні права закріплено в ст.ст. 150-152 МКУ. При­родно, судові органи розглядають справи щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності по справах про порушення митних правил або контрабанду, інших пору­шень митного законодавства або законодавства в сфері економі­ки. Важливу роль відіграють також арбітражні суди з питань вирішення спорів, пов'язаних з виконанням зовнішньоекономіч­них угод, стягнення митних платежів, оскарження окремих дій суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування тощо.

Певний комплекс питань, пов'язаних з проведенням митної політики вирішується також і на місцевому рівні.

До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю Закон України Про зовнішньоекономічну діяльність відносить:

• місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

• територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України. (На­ приклад, відділи зовнішньоекономічних зв'язків облдержадмі­ ністрацій).

Компетенція місцевих Рад та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом України "Про місцеве самовря­дування". Нормативні акти місцевих Рад та підпорядкованих їм виконавчих органів стосовно регулювання зовнішньоеконо­мічної діяльності приймаються тільки у випадках, прямо пе­редбачених законами України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяль­ності України можуть створювати свої територіальні підрозді­ли (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визна­чається законами України та положеннями про ці органи. Дії

122

123

ж

зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нор­мативним актам місцевих Рад, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або випливають із законів України.

Наприклад, у рамках компетенції облдержадміністрацій та органів місцевого самоврядування — ініціатива щодо створен­ня вільних економних зон, співробітництво з митними устано­вами на місцях, відведення земельних ділянок та приміщень під розташування митних установ, складів. Відділи зовнішньо­економічних зв'язків облдержадміністрацій здійснюють реєст­рацію зовнішньоекономічних угод тощо.