- •#1. Правова природа права власності в мпп
- •#2. Об’єкти права власності іноземців в Україні
- •#3. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •Колізійні питання права власності за законодавством України
- •#4. Поняття, види та джерела правового регулювання іноземних інвестицій в Україні
- •Правове регулювання іноземних інвестицій
- •#6. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій
- •#7. Правовий статус іноземних інвестицій у вільних економічних зонах
- •Стаття 25. Регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах
#6. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій
Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам, то зрозуміло, що їх кількість та ступінь га- рантованості іноземних інвестицій залежить від загальної політики держави у цій сфері. Проте, саме ці гарантії суттєво впливають на пропозиції, які можуть надаватися відповідній державі на міжнародному ринку інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, які пов’язані із здійсненням інвестиційної діяльності - націоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Наприклад, згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 р. у випадку подальшої зміни гарантій захисту іноземних інвестицій, протягом десяти років з дня набуття чинності відповідного законодавства на вимогу іноземного інвестора будуть застосовуватись ті гарантії, що встановлені зазначеним Законом (ст. 8)2. Або, відповідно до ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Державні органи мають право реквізувати іноземні інвестиції лише при здійсненні рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій і епізоотій, причому - з обов’язковою компенсацією збитків, яка повинна бути швидкою, адекватною й ефективною.
На думку К. Хобера, головним принципом міжнародного права стосовно охорони іноземної власності є так званий «мінімальний міжнародний стандарт», який зводиться до дотримання трьох принципів, а саме:
націоналізація, єкспроприація або реквізиція іноземних інвестицій повинні грунтуватися на підставах чи причинах публічної необхідності, безпеки або національного інтересу;
заходи, що застосовуються державою, що приймає інвестиції, не можуть бути дискримінаційними стосовно іноземців;
швидка, адекватна та ефективна компенсація повинна бути сплаченою у всіх випадках експропріації, націоналізації або реквізиції.
Причому, останній із зазначених принципів тлумачиться таким чином: «швидка» означає негайну сплату, «адекватна» - компенсація повинна відповідати ринковій вартості конфіскованої власності, а «ефективна» означає, що компенсація повинна бути сіє /асіо здійснена іноземному інвестору у розмірі ринкової вартості.
Що стосується гарантій інвестицій з боку держави-експор- тера, то головною з них є можливість укладання гарантійного договору між інвестором і відповідною організацією своєї держави на підставі свого ж законодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від національної страхової організації за рахунок державної казни обумовлене договором відшкодування. Після цього, за принципом суброгації, держава-експортер вживає заходів на міжнародному рівні щодо повернення їй суми компенсації дер- жавою-імпортером2.
До речі, зазначена гарантія можлива лише тоді, коли між відповідними державами укладено двосторонню угоду про взаємне заохочення та захист або про взаємний захист інвестицій, і нині всі розвинені держави світу укладають такі договори з державами, що розвиваються, або тими, які здійснюють перехід до ринкової економіки. За підрахунками спеціалістів, подібних договорів на кінець минулого тисячоріччя було укладено близько 1,5 тис/ Зазначається, що їх структура майже однакова. Починаються ці договори з попередньої заяви про мету договору, якою є взаємне заохочення та захист інвестицій, що походять з відповідних держав. Після цього йде визначення виду власності, що охороняється, та стандарт компенсації на випадок її конфіскації. Нарешті, майже всі чинні сьогодні договори містять положення стосовно порядку вирішення спорів, котрі держави, що домовляються, або держава та інвестор з іншої договірної держави, не змогли врегулювати.
Зцього робиться висновок, за яким зібрання двосторонніх договорів, що містять однаковий стандарт поведінки, перетворюють цей стандарт у принцип звичайного міжнародного права. Зазначу, щоУкраїною тільки за період з 23 10 1992 р по 24 07 1997 р було укладено 40 таких договорів, після чого їх кількість значно збільшилась