Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pravo_vlasnosti.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
71.89 Кб
Скачать

#6. Державні гарантії захисту іноземних інвестицій

Що стосується гарантій, які надаються державою-імпортером іноземним інвесторам, то зрозуміло, що їх кількість та ступінь га- рантованості іноземних інвестицій залежить від загальної політики держави у цій сфері. Проте, саме ці гарантії суттєво впливають на пропозиції, які можуть надаватися відповідній державі на міжна­родному ринку інвестицій. При цьому слід мати на увазі, що в державі-імпортері гарантуються лише так звані «некомерційні» ризики, які пов’язані із здійсненням інвестиційної діяльності - на­ціоналізація, війна, революція, зміна національного законодавства тощо. Наприклад, згідно із Законом України «Про режим інозем­ного інвестування» від 19.03.1996 р. у випадку подальшої зміни гарантій захисту іноземних інвестицій, протягом десяти років з дня набуття чинності відповідного законодавства на вимогу іно­земного інвестора будуть застосовуватись ті гарантії, що встанов­лені зазначеним Законом (ст. 8)2. Або, відповідно до ст. 9 цього Закону, іноземні інвестиції не підлягають націоналізації. Державні органи мають право реквізувати іноземні інвестиції лише при здійсненні рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епіде­мій і епізоотій, причому - з обов’язковою компенсацією збитків, яка повинна бути швидкою, адекватною й ефективною.

На думку К. Хобера, головним принципом міжнародного права стосовно охорони іноземної власності є так званий «мінімальний міжнародний стандарт», який зводиться до дотримання трьох принципів, а саме:

  • націоналізація, єкспроприація або реквізиція іноземних інве­стицій повинні грунтуватися на підставах чи причинах публічної необхідності, безпеки або національного інтересу;

  • заходи, що застосовуються державою, що приймає інвести­ції, не можуть бути дискримінаційними стосовно іноземців;

  • швидка, адекватна та ефективна компенсація повинна бути спла­ченою у всіх випадках експропріації, націоналізації або реквізиції.

Причому, останній із зазначених принципів тлумачиться таким чином: «швидка» означає негайну сплату, «адекватна» - компен­сація повинна відповідати ринковій вартості конфіскованої влас­ності, а «ефективна» означає, що компенсація повинна бути сіє /асіо здійснена іноземному інвестору у розмірі ринкової вартості.

Що стосується гарантій інвестицій з боку держави-експор- тера, то головною з них є можливість укладання гарантійного до­говору між інвестором і відповідною організацією своєї держави на підставі свого ж законодавства. У такому договорі, зазвичай, перелічуються страхові випадки, настання яких надає інвестору право отримати від національної страхової організації за рахунок державної казни обумовлене договором відшкодування. Після цього, за принципом суброгації, держава-експортер вживає заходів на міжнародному рівні щодо повернення їй суми компенсації дер- жавою-імпортером2.

До речі, зазначена гарантія можлива лише тоді, коли між відпо­відними державами укладено двосторонню угоду про взаємне за­охочення та захист або про взаємний захист інвестицій, і нині всі розвинені держави світу укладають такі договори з державами, що розвиваються, або тими, які здійснюють перехід до ринкової еко­номіки. За підрахунками спеціалістів, подібних договорів на кінець минулого тисячоріччя було укладено близько 1,5 тис/ За­значається, що їх структура майже однакова. Починаються ці до­говори з попередньої заяви про мету договору, якою є взаємне за­охочення та захист інвестицій, що походять з відповідних держав. Після цього йде визначення виду власності, що охороняється, та стандарт компенсації на випадок її конфіскації. Нарешті, майже всі чинні сьогодні договори містять положення стосовно порядку ви­рішення спорів, котрі держави, що домовляються, або держава та інвестор з іншої договірної держави, не змогли врегулювати.

Зцього робиться висновок, за яким зібрання двосторонніх догово­рів, що містять однаковий стандарт поведінки, перетворюють цей стандарт у принцип звичайного міжнародного права. Зазначу, щоУкраїною тільки за період з 23 10 1992 р по 24 07 1997 р було укладено 40 таких договорів, після чого їх кількість значно збіль­шилась