§ 19. Срср у 20—30-х рр.

1. Індустріалізація в СРСР

Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової та громадянської воєн, поставила перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Всім було зрозуміло, що країна потребує модернізації, яка вивела б її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити.

 

Складові радянської модернізації

Радянська модернізація

	Індустріалізація			Колективізація		Масові репресії		“Культурна революція”

 

 

 

 

 

 

 

 

На ХІV з’їзді ВКП (б) у грудні 1925 р. було схвалено стратегію прискореного розвитку промисловості‚ здійснення імпортозамінної індустріалізації.

Започаткування проведення політики індустріалізації почалося здійсненням плану ГОЕЛРО (1920 р.) — плану електрифікації країни. Остаточно цю політику було схвалено після затвердження директив першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства на 1928/29-1932/33 рр.

Селянин з цікавістю розглядає електричну лампочку („Лампочка Ілліча”)

 

Основою дискусії, що розгорілася в партійному керівництві, було питання про темпи й масштаби промислового будівництва в СРСР. Вирішальним у цьому став ідеологічний чинник і зростаючий культ особи Сталіна. У зв’язку з цим у партійному керівництві були дві основні позиції:

·   О.Риков‚ голова Раднаркому, виступав за збалансований розвиток сільського господарства і промисловості;

·   Л.Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі темпи розвитку промисловості в найкоротші строки).

Агітаційний плакат кінця 1920-х років

 

Більшість членів ЦК ВКП (б) підтримала Рикова, але з 1928 р. Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула й на вироблення завдань першого п’ятирічного плану. Із двох пропонованих варіантів — мінімального, який передбачав 18% зростання темпів економічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20-22% зростання, було схвалено останній, що його згодом коригували в напрямку різкого підвищення показників розвитку галузей важкої промисловості (Корегований план передбачав зростання вже на 37% щорічно).

Будівничий Дніпрогресу

 

Перша п’ятирічка виконувалась у складних економічних і політичних умовах. Завищення планових показників розвитку економіки спричинило диспропорції та привело до зриву виконання завдань. Офіційна пропаганда вирішила не знайомити радянський народ з таким провалом і, повторюючи слова з промов Сталіна, твердила про дострокове виконання завдань першої п’ятирічки за 4 роки і 3 місяці. Реальні темпи зростання становили близько 16%. Але і вони були феноменальними для розвитку економіки. А заплановані показники першої п`ятирічки з випуску деяких груп товарів були досягнуті лише в середині 1950-х років.

 

Для реалізації таких грандіозних зрушень необхідні були значні ресурси. Основними джерелами індустріалізації були:

·    використання доходів державного сектора економіки;    

·   націоналізація промисловості;

·   збільшення прямих і непрямих податків;

·   використання трудового ентузіазму трудящих і дармової праці політичних в’язнів;

·   примусова колективізація сільського господарства та інше.

"Надіндустріалізація" призвела до падіння продуктивності праці, зменшення кількості споживчих товарів, посилення грошової емісії (червінець перестав бути конвертованим), інфляції, погіршення матеріального становища народу і як наслідок — запровадження карткової системи і падіння життєвого рівня населення.

У другій п’ятирічці (1933-1937 рр.) сталінське керівництво перейшло до більш-менш збалансованої політики щодо темпів економічного розвитку господарства країни. І хоча результатом розвитку її економіки стало виконання планових завдань по 10 показниках, в цілому ж завдань п’ятирічного розвитку, попри офіційні заяви, теж не бу­ло виконано.

Підсумки індустріалізації в оцінці сучасних іс­ториків залишаються досить неоднозначними.

З одного боку, СРСР із країни, що ввозила машини, перетворився на країну, що почала самостійно забезпечувати себе машинами і обладнанням. В економіці було створено нові галузі: літакобудування, автомобілебудування, хімічна промисловість, сільськогосподарське машинобудування, енергетична промисловість та ін., а за обсягами промислового виробництва радянська країна вийшла на друге місце у світі. СРСР перетворився з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. З іншого боку, ціна індустріалізації виявилась занадто високою: в СРСР було підір­вано сільськогосподарське виробництво, скоротилося виробництво в легкій і переробній галузях промисловості вкупі з різким зниженням якості товарів, сталась ізоляція радянської економіки від світової, відбулося загальне одержавлення засобів виробництва, посилилася централізація в управлінні економікою, утвердилися командно-адміністративні методи управління. Найнегативніший аспект індустріалізації — її проведення не було спрямоване на піднесення життєвого рівня населення. Інтереси і потреби людини цілковито ігнорувалися‚ а її особистість нівелювалась. Крім того були і чисельні людські жертви

2. Колективізація в СРСР

Одним із джерел індустріалізації була колективізація, яка заразом мала забезпечити контроль з боку ВКП (б) над селянством і придушити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалася за рішенням XV з’їзду партії більшовиків (1927 р.); вона стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з постачанням хліба. За умов зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати державі хліб за нижчими цінами. Становище можна було легко скорегувати зміною цінової політики — зниженням цін на промислові товари й підвищенням закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Порушуючи рішення XV з’їзду ВКП (б) про збалансований розвиток галузей економіки, політбюро ЦК ВКП (б) у січні 1928 р. винесло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків і необхідність форсованої колективізації сіль­ського господарства. Група членів ЦК ВКП (б) під проводом М.Бухаріна виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки. Перемогли прихильники точки зору Сталіна, які наполягали на необхід­ності проведення суцільної колективізації, тобто суцільного насадження системи колгоспів.

Селяни подають заяви про вступ до колгоспу (1930 р.)

 

Демонстрація селянам переваг нової техніки

 

Суцільна колективізація почала здійснюватись уже в 1929 р., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів, спонукувані "високим керівництвом", змагалися, хто першим прозвітує про завершення колективізації. З’явилася сила-силенна абсолютно нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни почали масовий забій худоби, аби тільки вона не потрапила до колгоспу. Було багато повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селянські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної.

2 березня 1930 р. у "Правді" з’явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій зазначалися серйозні помилки на селі, а саме: порушення принципу добровільності вступу до колгоспів‚ відмова від урахування різноманітності умов у різних регіонах. У помилках "вождь народів" нахабно звинуватив лише місцевих партійних керівників.

Стаття й опублікована після неї постанова ЦК ВКП (б) були не чим іншим, як тактичним кроком сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові настанови як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав із 58 до 24%. Але після XVІ з’їзду ВКП (б) почалася нова хвиля колективізації.

Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації було поділено на три категорії:

·   до першої категорії віднесено зернові райони Північного Кавказу й Поволжя. Тут колективізація мала завершитися весною 1932 р.;

·   до другої категорії — Україну та Білорусію (весна 1933 р.);

·   до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.).

Селян-одноосібників обкладали нестерпними податками.

Головним методом проведення колективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства.

Передбачалося перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну.

Демонстрація селяе проти куркулів

 

Розкуркулення

 

Розкуркулені

 

Соціальний склад селянства напередодні колективізації відзначався неоднорідністю, і ставлення його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Незаможних ("бід­няцькі") та "пролетарські" категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі під час проведення колективізації. Щодо "середняка" радянська влада впродовж деякого часу виявляла толерантність.

Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів" (заможніх селян), яких передбачалося "знищити, як буржуазний клас"  хоча куркулі 20-х років, те ті селяни, що повіривши радянській владі, воювавши за неї, своєю працею досягли відносного благополуччя. Ця верства селянства стала головним противником со­ціалістичного експерименту на селі.

 

Радянські агітаційні плакати

 

З осені 1929 р. радянська влада розпочала активний наступ проти "куркульських" господарств. Попервах наступ здійснювався методом адміністративного тиску — встановленням підвищеного зерноподатку, забороною оренди землі та вступу до колгоспів. У грудні 1929 р. радянська влада перейшла до політики відкритого террору. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі".

Відповідно до категорії визначалися міра покарання та чисельність "ворогів".

Конкретні цифри "розкуркулення" передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сімей, до другої (активні саботажники колгоспного бу­дівництва) — 150 тис. Поступово політика "розкуркулення" перетворилася на засіб боротьби проти всіх селянських господарств, які чинили опір колективізації. Вона поширилася на господарства середняків, навіть на бідняків. Усього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, а адміністративно вислано 20% селян.

Здача зерна державі

 

У 1935 р. набрав чинності закон про охорону соціалістичної власності на селі‚ прозваний у народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністію було заборонено. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, а 55 тис. ув’язнено в таборах.

Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів’я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів’я не змогли відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено най­більш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників. 1Голодомор 1932-1933 рр. у зернових районах тільки в Україні оцінками деяких спеціалістів забрав життя понад 7 млн осіб, у Казахстані — 2 млн.

Голодуюча селянська родина

 

Проведення колективізації забезпечило об’єднання в колгоспи на 1940 р. 97% селянських індивідуальних господарств.

3. Суспільно-політична ситуація. Масові репресії

Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 і 1924 рр. проголошували "диктатуру пролетаріату").

Наприкінці 20 — у першій половині 30-х рр. репресії було спрямовано здебільшого проти "класово ворожих" верств суспільства: „буржуазних спеціалістів”, „непманів”, „куркулів”. Найбільш гучними процесами того періоду були "Шахтинська справа" (1928 р.), процес "Трудової селянської партії" (1929 р.), "Промпартії" (1930 р.), процеси над антипартійними групами.

Оголошення вироку по „шахтинській справі”

 

Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську і піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, "куркулями", заохочувалися навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь в індустріалізації країни і колективізації сільського господарства, зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.

У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які постачалися продуктами харчування централізовано.

Було принято закон, згідно з яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, з подальшим виселенням його сім’ї з квартири.

З 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Кількість ув’язнених у цих таборах за 10 років зросла до 4 млн. Відновлено каторгу та смертну кару.

Праця у ГУЛАГу

 

Від середини 30-х рр. репресії набули масового характеру і досягли апогею в 1937-1938 рр.

Приводом до посилення репресій у партії та країні стали події 1934 р., коли на XVІІ з’їзді ВКП (б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Ним би міг стати секретар Ленінградського обкому ВКП (б) С.Кіров. На з’їзді Сталін і його оточення (головно Каганович) фальсифікували підсумки таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С.Кірова, обставини якого залишилися не до кінця з’ясованими, хоча, поза сумнівом, ініціатором його був Сталін. Убивство дало поштовх до масових репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-1938 рр. репресували до 10 млн осіб, із яких 2-3 млн знищили фізично.

Й.Сталін та інші керівники СРСР на похоронах С.Кірова

 

Для спрощення системи винесення вироків створювалися позасудові органи — "трійки". Розгляд справ був досить формальним, а виправдовувальних рішень майже не було.

Масові репресії 30-х рр. знекровили інтелектуальну силу радянського суспільства в політиці, армії, науці. Це — один із найбільших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.

Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Всі ці виступи жорстоко придушувалися. Прийняття нової, "сталінської", конституції 5 грудня 1936 р. не змінило сутності тоталітарної системи в СРСР, хоча було формально проголошено демократичні права і свободи.

Олексій Стаханов – за одну зміну виконав 14,5 норми видобутку вугілля

 

 

Радянські методи стимулювання до кращої праці

 

Масові репресії не становили основного змісту життя суспільства. Народ, долаючи повсякденні труднощі, прагнув до щастя. Кожен влаштовував його як міг. Багатьом були невідомі ті жахливі злочини режими. Дехто з тих, хто знав або здогадувався вважав, що так і потрібно. Народ під впливом заклинань «про світле майбутнє» здійснював трудові подвиги (О.Стаханов, М.Ізотов, П.Ангеліна та ін.), радів з кожних успіхів країни: чи то будівництва чергової новобудову, чи то з успіхів радянських льотчиків (Чкалов та інші), чи з успіхів дослідників півночі (Папанін та ін.) тощо. Радіючи він вірив, що казав їх вождь (Сталін), що «Жити стало краще, жити стало веселіше».

Г. Байдуков, В.Чкалов О.Бєляков – після перельоту через Північний полюс

 

Документи, матеріали

З резолюції ХІV з’їзду ВКП (б). 23 грудня 1925 р.

…Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб СРСР із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СРСР в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був самостійною економічною організацією…

…поставити задачу повного забезпечення перемоги соціа­лістичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості та залучення під її керівництво і за допомогою кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва…

 

Запитання до документа

1. За текстом документу з’ясуйте мету індустріалізації в СРСР.

2. Які ще цілі індустріалізації ви можете назвати?

3. Чи було досягнуто цілей індустріалізації? Відповідь аргументуйте.

 

Про виселення "куркулів"

У 1930 р. було виселено 115 231 сімей, а 1931 р. — 265 795 сімей. За два роки, відповідно, було виселено на Північ, до Сибіру і Казахстану 381 тис. сімей. Деяка частина "куркульських" сімей (200-250 тис.) "саморозкуркулилася", тобто ліквідувала майно і виїхала головно до міст і на промислове будівництво. Приблизно 400-500 тис. сімей "куркулів" було розселено у віддалені поселення в межах країв та областей попереднього мешкання. У 1932-1938 рр. широка кампанія "розкуркулення" не проводилася. Загальне число ліквідованих у ці роки "куркульських" господарств не перевищувало 100 тис.

 

Питання до документа

1. Спираючись на наведені в документі цифри, з’ясуйте масштаби і наслідки "розкуркулення".

2. Підрахуйте, яку кількість людей безпосередньо заторкнув процес "розкуркулення".

 

З "Відкритого листа Сталіну" повноважного представника СРСР у Болгарії Ф.Ф.Розкольникова

Сталін, ви оголосили мене "поза законом". Цим актом ви зрівняли мене у правах — точніше, в безправ’ї, — з усіма радянськими громадянами,   які під вашим владарюванням живуть поза законом.

Зі свого боку, відповідаю повною взаємністю: повертаю вам вхідний білет у побудоване вами "царство соціалізму" і пориваю з вашим режимом.

Ваш "соціалізм",  за панування  якого його будівникам знайшлося місце лише за ґратами, так само далекий від справжнього соціалізму,   як свавілля вашої особистої диктатури не має нічого спільного з диктатурою пролетаріату…

Ніхто в Радянському Союзі не почуває себе у безпеці. Правий, винуватий, герой Жовтня і ворог революції, старий більшовик та безпартійний, колгоспник і повпред, народний комісар і робітник, інтелігент і Маршал Радянського Союзу — всіх рів­ною мірою піддано ударам вашого батога, все обертається в диявольській кривавій каруселі…

Ви розпочали криваві розправи з колишніми троцькістами, зинов’євцями та бухарінцями, потім перейшли до винищення старих більшовиків, згодом знищили партійні та безпартійні кадри,  що виросли під час громадянської війни,   які винесли на своїх плечах будівництво перших п’ятирічок, і організували побиття комсомолу… З жорстокістю садиста ви знищуєте кадри корисні й потрібні країні: вони здаються вам небезпечними під кутом зору вашої особистої диктатури.

Напередодні війни ви знищуєте Червону Армію, любов і гор­дість країни, оплот її могутності…

У створеній вами гнилій атмосфері підозрілості, взаємної недовіри, загального розшуку і всемогутності наркому внут­рішніх справ,   якому ви віддали на розправу Червону Армію і всю країну, будь-якому "перехопленому" документу вірять — або прикидаються,  що вірять,  як незаперечному доказові…

Слідом за Гітлером ви воскресили середньовічне спалювання книг. Я бачив на власні очі великі списки книг,   які розсилаються радянським бібліотекам, що їх належить негайно та безумовно знищити.

…Ви повністю зруйнували весь апарат Народного коміса­ріату закордонних справ.

Знищуючи скрізь і всюди золотий фонд країни, її молоді кадри, ви винищили у розквіті літ талановитих і багатообіцяючих дипломатів.

 

Запитання до документа

1. З яких позицій Ф.Розкольников викривав диктатуру Сталіна?

2. Які злочини Сталіна викриває у своєму листі Ф.Розкольников?

 

Запитання і завдання

1. З якою метою проводилась індустріалізація в СРСР?

2. Визначте позитивні й негативні підсумки індустріалізації в СРСР. Якими методами вона проводилась?

3. З’ясуйте мету проведення колективізації в СРСР. Якими методами проводилася колективізація?

4. Охарактеризуйте основні наслідки колективізації.

5. Що сприяло встановленню режиму одноосібної влади в СРСР?

6. Яка мета масових репресій? До яких наслідків призвели масові репресії в СРСР?

7. Поміркуйте, у чому виявлялися суперечності суспільно-політичного розвитку радянського суспільства у 20-30-х рр.?

 

Запам’ятайте дати:

1925 р. ­ Рішення XІV з’їзду ВКП(б) про індустріалізацію.

1927 р. ­ Рішення XV з’їзду ВКП(б) про колективізацію.

1929 р. ­ Початок суцільної колективізації. "Рік великого перелому".

1932­1933 рр. ­ Голодомор у країні.

5 грудня 1936 р. ­ Прийняття другої конституції СРСР („Сталінська конституція”)..

 

§ 20. Італія

1. Наслідки Першої світової війни

Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. інвалідів, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства. Після поразки біля Капоретто у жовтні 1917 р. вона опинилася на межі повної катастрофи, і тільки допомога військ союзників врятувала Італію від цього.

Економічне становище країни було вкрай критичним: не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Міліони людей, що прийшли в місто до заводів і були мобілізовані до армії опинились зайвими. У країні нараховувалося понад 2 млн безробітних. За роки війни зовнішній борг країни зріс у 4,5 рази, який не було чим віддавати.

Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не ви­правдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій)‚ даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала "переможеною серед переможців".

Тяжке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо покращання життя населення. Довіра до нього і до конституційного ладу впала. Післявоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми і привели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Страйки робітників супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Формувались загони Червоної гвардії. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни і увійшов в історію під назвою „червоне дворіччя”.

Робітники на захопленому заводі ФІАТ

 

Таке становище в країні призвело до втрати популярності традиційних партій. Всі прошарки суспільства вимагали змін. До змін закликала навіть католицька церква. Найбільшою популярністю користувалися соціалісти. Але розкол в їх рядах на прихильників більшовизму (згодом утворили Комуністичну партію Італії на чолі з Тольятті) і соціал-демократії не дали їм змоги захопити владу або хочаб закріпити здобутки робітничого руху.

Робітнича дружина

 

2. Виникнення фашизму

Виклик праву власності налаштував проти робітничого руху дрібних господарів (ремісників, торгівців і т. д.) і селянство, які до того ж не довіряли існуючій владі.

Настрої цих прошарків населення відбились у фашистському русі, що виник 1919 р. Він поєднував у собі ідеї реваншизму, антикомунізму і соціальної демагогії. Фашисти сповідували ідеї підпорядкування всіх інтересів країни державі та нації. Вони вважали, що соціальні виступи, що розколювали і послаблювали націю слід нещадно придушувати.

У 1919-1920 рр. фашисти не становили серйозної небезпеки. На виборах 1919 р. вони не отримали жодного мандата.

Ідеолог італійського фашизму Габріеле д`Анунціо веде розмову з Б.Муссоліні

 

Зростанню їхнього впливу сприяли реваншистські настрої, що охопили всі прошарки італійського суспільства. На цій хвилі фашисти вдалися до силових дій, захоплюючи ті території, що їх обіцяла, але не дала Антанта. Так, восени 1919 р. загін фашистів на чолі з поетом Габріеле Д’Аннунціо захопив порт Фіуме. Це сприяло виникненню навколо фашистів ореола патріотів.

 

Габріеле д`Анунціо вїжджає у Фіуме (1919 р.)

 

Весною 1921 р. загони фашистів під гаслами відновлення порядку і збереження "великої нації" почали погроми робітничих організацій. У відповідь робітники організували загони "народних сміливців", які вступали у справжні бої з чорносорочечниками. Італія стала ареною масового насильства, а уряд не зміг вивести країну з цього стану і відновити законність. У листопаді 1921 р. фашисти об’єднались і утворили Національну фашистську партію, на чолі якої став Б.Муссоліні (дуче — вождь). На виборах вона здобула 32 депутатських міста. Наступ фашистів спричинив опір з боку робітників. У 1922 р. був організований антифашистський страйк. Та його слабка організація призвела до поразки.

Загін чорносорочечників

 

 

3. Прихід фашистів до влади

У таких умовах Муссоліні, підтримуваний великими промисловцями, заручившись "нейтралітетом" Ватикану, співчуттям короля Віктора-Еммануїла ІІІ, висунув вимогу передати фашистам владу. Прихильників збереження старих порядків, які не гарантували порядку й законності, виявилось обмаль, і король доручив Муссоліні сформувати уряд.

Зустріч Муссоліні з королем Віктором-Емануїлом ІІІ

 

30 жовтня 1922 р. Муссоліні на чолі загонів чорносорочечників вступив до Рима та очолив уряд ("похід на Рим"). Так в Італії було відкрито шлях до ліквідації ліберальної демократії та встановлення фашистської диктатури.

„Похід на Рим” (30 жовтня 1922 р.)

 

Спочатку влада Муссоліні була обмеженою. Уряду, який він очолив, що складався з представників старих правих партій, було надано надзвичайні повноваження на один рік для впорядкування фінансів і наведення порядку. Уряд Муссоліні передав у приватне володіння нерентабельні державні підприємства, зменшив дефіцит бюджету. Придушив страйковий рух. Щоб закріпити успіх фашисти починають створювати напівпартійні напівдержавні органи, які починають перебирати на себе державні функції. Так, при голові уряду було створена Велика фашистська рада, поряд з поліцією (карабінерами) створювалась Добровільна міліція національної безпеки, що формувалася з чорносорочечників.

Прихід фашистів до влади збігся з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 р. до 1928 р. на 60%. Італія перетворилася в індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, перевагу мала військова промисловість. До того ж південні райони країни залишалися відсталими.

4. Фашизація країни

Перші успіхи фашистів забезпечили їм симпатії більшості населення. Муссоліні поспішив це закріпити на виборах. Був прийнятий новий виборчий закон, за яким партія, що набирає 50% + 1 голосів отримує 2/3 місць у парламенті. Та успіх фашистів на виборах 1924 р. було поставлено під сумнів опозиційними партіями (комуністична, соціалістична, частина лібералів), які утворили “Авентинський блок”. Щоб розчистити шлях до одноосібної влади Муссоліні вдався до рішучих дій. Поштовхом до фашизації країни стала "справа Маттеоті". Один з лідерів опозиції Джакомо Маттеоті 1 червня 1924 р. виступив у парламенті з промовою, в якій звинуватив фашистів у фальсифікації виборів і зажадав анулювання мандатів депутатів-фашистів. Через 10 днів його було викрадено і вбито. Але король не усунув Муссоліні від влади‚ як того вимагала більшість населення.

Джакомо Маттеоті

 

Джакомо Маттеоті

 

«Авентинський блок» на знак протеста залишив парламен, сподіваючись, що таким чином буде паралізовано роботу парламенту і будуть призначені нові вибори. Але цього не сталося. Муссоліні оголосив, що піднімається друга хвиля «фашизму» і висунув гасло: "Вся влада фашистам!". По країні почались погроми опозиції. За відсутності опозиції Муссоліні провів через парламент низку законів, які обмежували демократичні права. Дуче був звільнений від відповідальності перед парламентом і отримав право одноосібно видавати декрети. Місцеві органи замінялися префектами, яких призначав дуче. Заборонялися всі профспілки і партії, крім фашистських. Створювалися трибунал і таємна поліція. Вводилася смертна кара. Почалися масові арешти (за один день було заарештовано 12 тис. комуністів). У 1926 р. в країні була встановлена однопартійна система. Політичне життя завмерло

Для управління економікою у 1927 р. створювалася корпоративна система (у 1934 р. існувало 22 корпорації в усіх галузях господарства). Кожна корпорація об’єднувала представників промисловців, фашистських профспілок і функціонерів фашистської партії. Було ліквідовано безробіття. Уряд було замінено Великою фашистською радою, а парламент — палатою корпорацій.

Важливим елементом у структурі державного регулювання економіки став Інститут промислової реконструкції (ІРІ), під контроль якого перейшло декілька великих банків і корпорацій.

Поза владою дуче залишалась лише церква, на конфлікт з якою дуче не наважувався, бо більшість італійців були ревними католиками. У 1929 р. Муссоліні уклав договір із папою римським (конкордат), згідно з яким утворювалася держава Ватикан; католицька церква отримала ряд привілеїв.

Підписання Латеранської угоди (конкордату) між Папою Римським і Б.Муссоліні

 

Фашистам здавалось, що вони створили ідеальну модель держави. Та у 1929 р. до Італії докотилась економічна криза. На 1932 р. більшись компаній виявились збитковими, безробіття складало 1 млн осіб, реальна заробітна плата скоротилась на третину. Найбільші банки опинились на межі банкрутства. Щоб подолати кризу Муссоліні вдався до ще більшого одержавлення всіх сторін життя суспільства. ІРІ було безпосередньо підпорядковано 30% промисловості, а опосередковано ще 49%. Населення мобілізовувалось на масові «битви за хліб», коли всі італійці, разом з дуче («перший тракторист») – на кіноекрані – працювали на полях. За успіхи в цій «битві» давали бойові ордени. Розгорнулись масові роботи по міліорації долини річки По, по будівництво сотен кіломентрів шосе, плотин тощо. Почалась масова перебудова Риму, проводились грандіозні розкопки. Але, незважаючи на всі зусилля, відчувалась нестача фінансів, стрімко зростав державний борг, податки росли, скорочувався золотий запас. Внутрішні резерви країни були вичерпані. Муссоліні залишалось покластися лише на успіхи в зовнішній експансії. «Війна для чоловіків теж, що і материнство для жінок», - заявляв Муссоліні.

 

Фашистська мода

 

5. Експансіоністські претензії Італії. Створення імперії

Доступившись до влади, фашисти прагнули відродити Римську імперію і перетворити Середземне море у "mare nostrum" ("наше море", як його називали давні римляни). Реалізація цих завойовницьких планів — прямий шлях до війни. Фашисти, поряд із ліквідацією демократичних інститутів, почали процес мілітаризації економіки і всіх аспектів життя суспільства. Ресурси країни мобілізувалися для майбутніх заво­йовницьких війн.

Італійські війська направляються в Абессінію (Ефіопію)

 

Першою жертвою агресивних дій Італії стала Ефіопія, яку італійські війська захопили в 1935-1936 рр. Агресія проти Ефіопії була засуджена провідними країнами світу (Англія, Франція, США та ін.), проти Італії було запроваджено економічну блокаду. Блокада була повною несподіванкою для Муссоліні, який напередодні агресії виторгував право на окупацію Ефіопії у Англії та Франції (Римський пакт 1935 р.). У відповідь Муссоліні проголосив політику автархії (самозабезпечення). Населення підтримало дуче. Був обмежений імпорт. Купувати іноземні товари вважалось недостойним. Поступово Італія досягла позитивного сальдо у зовнішній торгівлі. Фашистська пропаганда активно поширювала тезіс Муссоліні про «пролетарські нації», які повинні бороться за своє існування під сонцем з «багатими та егоїстичними» (Англією та Францією).

Проголошення Італії імперією

 

На хвилі патріотичного піднесення 9 травня 936 р. Італія була проголошена імперією. Дуче вимагав «підняти на імперський рівень все національне життя країни». Почалось масове воєнно-спортивне виховання навіть дітей з чотирьох років. Для виховання молоді у фашистському дусі створювалися масові молодіжні організації. Прищеплювався культ сили і волі. Насаджувався культ особи Муссоліні. Скрізь вісіли гасла: «Дуче завжди правий!». Почалась шалена підготовка до війни: армія збільшувалась чисельно, нарощувався випуск озброєнь. Створена з напруженням всіх зусиль країни армія виявилась недостатньо озброєною новими видами зброї і слабо підготовленою до ведення сучасної війни. Імперські устремління вкрай виснажили економіку Італії. Стало зрозумілим, що фашистська модернізація країни провалилась. Становище в країні не покращувалось. Остаточний крах італійського фашизму відтянув союз Німеччиною, яка надавала значної економічної допомоги, і насування Другої світової війни.

 

Італійська карикатура на санкції європейських держав проти Італії

 

6. Союз із Німеччиною

Прагнення до переділу світу швидко привело Італію до зближення з фашистською Німеччиною та Японією, незважаючи на деякі суперечки щодо Австрії та Балкан. До того ж, будучи першим фашистом, Муссоліні не хотів поступатися цією роллю "вискочці" Гітлеру.

Але вже перша агресія проти Ефіопії довела, що без Німеччини Італія нездатна здійснити жодної серйозної акції. А втім, суперництво між двома фашистськими лідерами тривало аж до 1940 р., доки Муссоліні не змирився зі статусом молодшого партнера Німеччини.

У 1937 р. Італія приєдналася до Антикомінтернівського пакту, а 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "Сталевий пакт".

Гітлер і Муссоліні після укладення „Сталевого пакту”

 

Першою спільною акцією Німеччини та Італії стала підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 рр. Італія відправила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї.

У квітні 1939 р. Італія захопила Албанію‚ а 1940 р. вступила у Другу світову війну на боці Німеччини. Вступ у війну прискорив крах фашизму в Італії.

 

Документи, матеріали

Із заяви Муссоліні після призначення його головою уряду Італії

"Те,  чого до цього часу не було,  є — уряд. Це я. І всі,  слухай­те мене добре, всі італійці повинні і будуть коритися. Італійці до цього часу нікому не корилися. Жоден уряд не мав в Італії реальної влади. Італійці повинні бути керовані… завжди, в усіх сферах життя".

 

Запитання до документа

1. Як ви оцінюєте заяву Муссоліні?

2. Чим було зумовлено такий зухвалий виступ дуче? На які сили він спирався?

 

Реформа політичного представництва 17 травня 1928 р.

(Витяг)

Стаття 1. Кількість депутатів для всього Королівства встановлюється в 400 осіб…

Стаття 2. Вибори депутатів проводяться наступним чином:

а) репрезентація кандидатів у депутати організаціями, вказаними в статтях 3 і 4;

б) призначення депутатів Великою Національною радою фашистів;

в) схвалення депутатів виборцями.

Стаття 3. Право висування кандидатів у депутати належить насамперед офіційно визнаним національним Конфедераціям профспілок…

Стаття 4. Крім того, висувати кандидатів у депутати мають право офіційно визнані організації виховного, культурного, освітнього, пропагандистського і доброчинного характеру, які мають загальнонаціональне значення…

Стаття 5. Секретаріат і Велика рада фашистів, отримавши пропозицію, створюють єдиний список кандидатів в алфавітному порядку, вказуючи проти кожного назву організації, що висувала… Велика рада фашистів складає список призначених депутатів способом вільного вибору зі списку кандидатів, а також,  якщо це необхідно,  через призначення осіб,  які не увійшли до списку, але відзначилися в царині науки, літератури, мистецтва, політики і військової справи. Міністерство внут­рішніх справ зобов’язане негайно опублікувати список.

Стаття 6. Голосування з метою схвалення списку призначених депутатів повинно відбутися на третій тиждень після його опублікування в "Gazzetta uffіcіale". Голосування здійс­нюється бюлетенями… за формулою: "Чи схвалюєте ви список депутатів, призначених Великою Національною радою фаши­стів?"

Голосування відповідями "так" або "ні"…

Стаття 10. Право брати участь у виборах мають іта­лійські громадяни старші 21 року і ті з громадян,   які у віці від 18 до 21 року одружені та мають дітей, до того ж і ті, і ті мають відповідати одній із таких умов:

а) сплачувати профспілкові внески відповідно до закону… чи бути адміністратором або членом одного з товариств, або якої-небудь іншої організації,   якій вони сплачували б внески згідно з тим же законом; в акціонерних і анонімних товариствах тільки члени записаних не менше року отримають виборче право;

b) сплачувати не менш як 100 лір річних податків державі, провінції, комуні або ж не менше року бути утримувачем державних цінних паперів, або ж утримувачем банківських паперів, випущених провінціями або комунами на суму 500 лір;

с) отримувати стипендію, заробітну плату або пенсію чи інше постійне жалування за рахунок бюджету держави, про­вінції або комуни чи від інших організацій, затверджених законом про опіку й опікунство держави, провінції або комуни;

d) бути членом католицького кліру …

 

Запитання до документа

1.  Яким мав бути представницький орган, обраний за таким законом?

2. Наведіть приклади з документа, що свідчать про тоталітарний характер фашистського режиму.

3. Використовуючи матеріал параграфа і документ, складіть схему органів державної влади Італії.

 

Запитання і завдання

1. Якими були наслідки Першої світової війни для економічного і соціально-політичного розвитку Італії?

2. Вкажіть території, приєднані до Італії після Першої світової війни.

3. Які причини виникнення фашизму в Італії? Хто став на чолі фашистського руху в Італії?

4. З’ясуйте етапи фашизації Італії. Проаналізуйте структуру управління державою, що була створена фашистами.

5. Що спільного та відмінного в рисах фашистських режимів Італії та Німеччини?

6. Яку зовнішню політику проводили фашисти?

7. Чому Італія стала молодшим партнером Німеччини?

8. Які особливості італійського фашизму?

 

Запам’ятайте дати:

1920-1921 рр. – „Червоне дворіччя”

1922 р. ­ Прихід фашистів до влади в Італії.

1929 р. ­ Утворення держави Ватикан.

1935­1936 рр. ­ італо-ефіопська війна.

9 травня 1936 р. – проголошення італії імперією.

1939 р. ­ "Сталевий пакт" між Італією та Німеччиною.