§ 39. Мистецтво
1. Основні ідеї та напрямки в розвитку мистецтва
У міжвоєнний період у мистецтві з’явилися нові течії та напрямки‚ розвивалися старі. До Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Світ тоді уявлявся гідним його реалістичного зображення. Особистість художника‚ його смаки та вподобання могли виявитись у виборі жанру‚ композиції‚ в перевазі форми чи кольору.
Перша світова війна і післявоєнна нестабільність призвели до того‚ що світ утратив гармонійність і раціональність в очах художників‚ його реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Сталася зміна в розумінні художника. Вона полягала не в адекватному відображенні світу‚ а у виявленні художником його бачення світу. А таке розуміння світу могло звестися‚ наприклад‚ до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Такий вид живопису отримав назву абстракціонізму. Засновником його був російський художник Василь Кандинський. Сюрреалісти на чолі з Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах‚ на відміну від картин абстракціоністів‚ присутні предмети‚ що їх можна пізнати‚ але інколи вони дивно виглядають і знаходяться в незвичайних композиціях‚ як у сновидіннях.
Модернізм — основний напрям мистецтва 20-30-х рр.‚ що характеризувався розривом з ідейними та художніми принципами класичного мистецтва. Зародився тоді ж‚ охопив усі види творчості. Художники-модерністи Е.Кірхнер‚ Д.Енсор‚ Е.Мунк‚ Е.Нольде‚ В.Кандинський‚ П.Клес‚ О.Кокошка пропонували інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі — використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору, відмову від ілюзій простору‚ деформацію предметів у зображенні‚ символів, суб’єктивізм у змісті.
Одним із нових напрямків у літературі та мистецтві був авангардизм, що виник на ґрунті анархічного‚ суб’єктивного світорозуміння. Звідси — розрив із попередньою реалістичною традицією‚ формалістичні пошуки нових засобів художнього вираження. Попередниками авангардизму були модерністські напрями першої третини ХХ ст. — фовізм‚ кубізм‚ футуризм‚ сюрреалізм і додекафонія в музиці. Серед представників авангардизму і неоавангардизму — художники П.Мондріан‚ С.Далі‚ письменники Р.Деснос‚ А.Арто‚ С.Беккет‚ композитори С.Буссоті‚ Дж.Кейдогс.
В той же час реалізм не здавав своїх позицій. Її представниками були, зокрема, художники Ф.Мазерель (Бельгія)‚ Фужерон і Таслицький (Франція)‚ Р.Гуттузо (Італія)‚ Г.Ерні (Швейцарія).
2. Театр
Вагомих успіхів було досягнуто в царині театрального мистецтва і кіномистецтва. Це стосується насамперед країн Західної Європи та США. У США було засновано театри, в яких працювали режисери Г.Клерман‚ Е.Казан‚ Л.Старсберг‚ Р.Мамулян‚ актори К.Корнелл‚ Дж.Баррімор‚ Х.Хейс‚ Е.Ле Гальєнн. У репертуарі були п’єси молодих американських драматургів К.Одетса‚ Ю.О’Ніла‚ Дж. Лоусона‚ А.Мальци та ін.
3. Кіно
Починаючи з 20-х років кіноматограф довів, що він є своєрідним мистецтвом. Він поєднав у собі переваги майже всіх традиційних мистецтв. А поява звуку і кольру збагатило кіноматограф елементами літератури, музики, живопису. У перші роки існування кіноматографу глядачів приманювали примітивні мелодраматичні сюжети або екцентрична гра талановитих акторів, таких як Чарлі Чаплін. Але у 20-30-ті роки кінематограх виробив належний тільки йому набір прийомів, які дозволяли особливим чином впливати на почуття глядачів. Кіно урізноманітнилося: з`явилися історичні, пригодницькі картини, документальне кіно.Кіноматограф перетворився у справжню індустрію. Світовим лідером кіновиробництво поступово стає Голлівуд (у 1908 р.).
Ч.Чаплін
Найвидатніша постать американського кіно в ті роки — режисер Д.-У.Гріффіт‚ який у своїх історичних фільмах заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.-Х.Інса‚ який започаткував фільми-вестерни‚ та М.Сеннетта‚ позначена високою професійною культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Чарлі Чаплін. Найпопулярніші зірки 20-30-х рр. — М.Пікфорд‚ Д.Фербенкс‚ Р.Валентіно‚ Г.Гарбо‚ Л.Гірш‚ Б.Кітон‚ К.Гейбл‚ Ф.Астор‚ Г.Купер‚ Х.Богарт. У той час У.Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму. Слід зазначити‚ що серед фільмів були й такі‚ що піднімали інтелектуальні проблеми‚ наприклад‚ "Громадянин Кейн" (1941 р.‚ режисер О.Уеллес).
Міккі Маус – витвір У.Діснея, улюблений герой мультфільмів
У ряді країн склалися власні режисерські і акторські школи зі своїми особливими традиціями (США, СРСР, Франція, Індія та ін.).
У СРСР розвиток кіномистецтва відбувався в тому самому напрямку‚ що й в інших країнах‚ але мав особливості‚ пов’язані з існуванням тоталітарної держави. У 20-30-х рр. було знято фільми "Панцерник "Потьомкін"‚ "Чапаєв", творили видатні режисери Ейзенштейн‚ О.Довженко та ін. Фільм О.Довженка "Земля", що відбивав своєрідність українського народного життя і оспівував українську природу, визнано одним з найкращих фільмів усіх часів і народів.
О.Довженко
Кіноматограф мав величезну пропагандистську роль. Ніякі маніфести і гасла не могли зрівнятися з яскравим кінобразом. Артист, що грав улюбленого кіногероя перетворювався на справжнього ідола. Ця особливість кіно стала активно використовуватися тоталітарними режимами для пропаганди та агітації. Могутньою пропагандистською силою стало документальне кіно, яке здавалось є об`єктивним і безпрестрастним. Умілий монтаж кадрів, звуку, сюжет та інші професійні прийоми давали можливість вбивати у свідомість людей певну ідею, ідеологію. Кіно також стало могутнім засобом пропаганди нового способу життя, моди, поведінки тощо.
4. Архітектура
У мистецтві 20-30-х років тривав інтенсивний пошук відповіді на питання про роль і місце людини в суспільстві, про принципи її взаємодії з навколишнім середовищем і про майбутнє людства. В архітектурі найбільш популярними були модерніські течії. Одним з найвидатніших архітекторів тієї доби був Вальтер Гріппіус, який у 1919 р. у веймарі заснував вищу школу будівництва і художнього конструювання «Баухауз». Зведена за його проектом будівля школи з одноіменною назвою стала символом довершеності нового стилю – функціоналізму або конструктивізму. У руслі цієї школи розроблялися естетика функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі та дизайні, принципи формування матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва. творчість представників «Баухауза» справило значний вплив на мистецтво та архитектуру Європи, Америки, Азії. Спадок школи включає пам`ятки сучасної архітектури, зразки класичного дизайну, скульптури, сценічні постановки, плакати, фотографії, зразки оформлення книг тощо.
Будівництво хмарочосу (США)
Французький архітектор Ле Корбюзьє розглядав архітектуру як складову частину суспільного прогресу і віддавав перевагу розробці зручних житлових будинків і комплексів, підтримував необхідність серійного проектування та індустріалізації будівництва. За допомогою архітектури зодчі намагались ліквідувати існуючу несправедливість, удосконалити суспільство. З’явилася ідея розосередити населення великих міст у містах-супутниках, створити "місто-сад". Подібні проекти здійснювали в Англії, Франції, Голландії. У різних формах ідею гармонічного поєднання людського житла і природи реалізували у США, Фінляндії, Чехо-Словаччині, Швеції та інших країнах. Її підхопили в СРСР, але при цьому вихолостили сутність, звівши до пропагандистських лозунгів. "Я знаю — город будет, я знаю — саду цвесть, когда такие люди в стране советской есть!" — писав поет В.Маяковський у 1929 р. про розбудову міста Кузнецька. Однак і досі там переважає видобувна і металургійна промисловість, а суспільна інфраструктура залишається слабкою.
У країнах із тоталітарним режимом мистецтву прагнули накинути ідеї переваги одного суспільного устрою над іншим, прищепити символи вічності й непорушності існуючої влади, яка піклується про добробут народу і його духовну чистоту. В архітектурі й скульптурі Німеччини та Італії втілювались ідеї беззаперечної покори, національної та расової зверхності, культивувались сила і грубість. В СРСР підтримували тих митців, які зуміли виразніше і переконливіше показати пафос соціалістичного будівництва і заслуги в ньому більшовицької партії та її вождів. Видатним явищем інтернаціональної художньої культури тут упродовж тривалого часу називали скульптурну групу В.Мухіної "Робітник і колгоспниця", створену спеціально для радянського павільон Всесвітньої виставки 1937 р. в Парижі.
Скульптурна група В.Мухіної "Робітник і колгоспниця"
5. Олімпійський рух. Розвиток спорту у міжвоєнні роки
Завдяки барону Пьеру де Кубертенунаприкінці ХІХ ст. було відновлено проведення Олімпійських ігор. Перші олімпійські ігри в новітній історії відбулись 1896 р. в Афінах. Перша світова війна перервала цю традицію. Після її завершення олімпійський рух відновився і дедалі став набирати популярності. За міжвоєнний період відбулось п`ять літніх ігор та чотири зимових.
Таб. Олімпійські ігри у міжвоєнний період
1920 р.
VІІ літні Олімпійські ігри – Атверпен (Бельгія).
1924 р.
VІІІ літні Олімпійські ігри – Париж (Франція).
І зимові Олімпійські ігри – Шамон (Франція).
1928 р.
ІХ літні Олімпійські ігри – Амстердам (Голландія).
ІІ зимові Олімпійські ігри – Сент-Моріц(Голландія).
1932 р.
Х літні Олімпійські ігри – Лос-Анджелес (США).
ІІІ зимові Олімпійські ігри – Лейк-плесид (США).
1936 р.
ХІ літні Олімпійські ігри – Берлін (Німеччина).
ІV зимові Олімпійські ігри – Гарміш-Паркенкірхен (Німеччина).
У 1932 олімпійському році стався випадок коли один спортсмен став одночасно чемпіоном в літніх (бокс) і зимніх (бобслей) іграх. Ним став американець Едвард Іген. .
Найбільшого резонансу, зумовленого могутньою пропагандою, мали Олімпійськи ігри в Німеччині (1936 р.). Нацистський режим намагався використати їх як могутню пропаганду переваги арійської нації над іншими. Та перемога чорношкіроко американського бігуна Джессі Оуенса (він завоював 4 золоті медалі) перекреслила ці плани нацистів, незважаючи на загальнокомандну перемогу німецької збірної.
Джессі Оуенс на п`єдесталі пошани
Хоча українська команда на Олімпійських іграх у міжвоєнні роки не була представлена (СРСР не брала участь в Олімпійському русі до 1952 р.) українські спортсмени приймали в них участь у складі команд Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США, Канади. Серед українців, що здобули олімпійське золото були кіннотник Адам Круликевич, шабліст Тадей Фрідріх.
Олімпійські ігри дали могутній поштовх розвитку спорту. У 20-30-ті роки спорт став загальним захопленням. У тоталітарних державах (Італії, Німеччині, СРСР) він став своєрідним культом, формою вираження могутності нації, режиму.
Німецька футбольна команда
У 20-ті роки стрімко набирає популярність футбол, на тепер найбільш популярний вид спорту. З 1930 р. починають регулярно провводитися чемпіонати світу. Перший відбувся в Уругваї, де місцева команда і стала першим чемпіоном. Наступні чемпіонати (1934, 1938 рр.) кубок чемпіонів вибороли футболісти Італії.
Особливістю розвитку спорту у міжвоєнні роки стало те, що він починає ставати пофесійним. У 1917 р. в канаді виникає перша професійна спортивна організація – Національна хокейна ліга (НХЛ).
Запитання і завдання
1. З’ясуйте особливості розвитку мистецтва у 20-30-х рр.
2. Який вплив мала Перша світова війна на суспільну свідомість?
3. Які напрямки й течії домінували в мистецтві 20-30-х рр. і чому?
4. Розкрийте поняття: авангардизм, модернізм, реалізм.
5. Охарактеризуйте розвиток кінематографу й театру у 20-30-х рр. ХХ ст.
6. Який вплив кіноматографу на суспільство?
7. Як розвивався спорт у міжвоєнний період? Який вплив політики на розвиток спорту? Наведіть приклади.
Тема ІХ
Міжнародні відносини
§ 40–41. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо
1. Вплив світової економічної кризи на міжнародні відносини
Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня Першої світової війни‚ у 30-ті роки лише незначна кількість держав прагнула до війни. Таке становище робило реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства. Звичайно, розвиток міжнародних відносин 30-х років не слід розглядати як єдину тенденцію, направлену на підготовку нової війни, проте загальна тенденція розвитку Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин була саме такою. По мірі посилення і поглиблення конфліктів, які щоразу спалахували у 30-ті роки, зростало прагнення учасників вирішувати їх не шляхом компромісів, а нав`язуванням силою своєї волі.
Безсумнівно, що на початку 30-х років, незважаючи на всю гостроту кризи, навряд чи хто з тогочасних політиків наважився б стверджувати, що до кінця десятиліття може спалахнути нова, ще більш масштабніша світова війна. На той час політиків непокоїли питання, якими зовнішньополітичним кроками можливо хоча б пом`якшити нслідки кризи.
Першим випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед всіма країнами завдання скоординувати свої зусилля для її подолання.
Реальними кроками на цьому шляху тогочасні провідні політики вбачали у зменшенні воєнних витрат (це передбачалося шляхом скорочення озброєнь і армій або створення такої системи міжнародної безпеки, яка б зробила непотрібними значні воєнні витрати) і полегшення фінансового тягаря репарацій і боргів.
У січні 1930 р. у Лндоні відкрилась міжнародна конференція з обмеження морських озбрєнь. На ній була здійснена спроба поширити умови «Договору п`яти» на інші класи бойових кораблів: крейсера, есмінці, підводні човни. У повному обсязі це питання розв`язати не вдалося: Франція та Італія відмовилися підписати угоду. США, Англія, Японія – договорилися щодо крейсерів та есмінців дотримувати співідношення 5 : 5 : 3. Щодо підводних човнів, то запроваджувався принцип рівності флотів.
У лютому 1932 р. після тривалої підготовчої роботи у Женеві нарешті відкрилась конференція по розброєнню. З самого початку з`ясувалося, що між видучими державами існували серйозні розбіжності у підходах до цієї проблеми. Так, Франція вважала, що вирішенню питання про розброєння повинно передувати створення міжнародної армії під зверхністю Ліги Націй. Її основний опонент Німеччина вимагала ліквідації всіх обмежень Версальського договору. Англію насамперед цікавили проблеми ліквідації підводних човнів і хімічної зброї. США з виступали за скорочення сухопутних сил. СРСР вимагав поставити на порядок денний конференції питання про загальне розброєння або пропорційно поступове. Італія, пропонувала для початку на рік ввести мораторій на нарощування озброєння. Японія як попередньою умовою вимагала визнання її особливої ролі на Далекому Сході і в басейні Тихого океану. Таким чином, кожна з великих держав думала не стільки про вирішення завдань конференції, а насамперед отримати односторонні вигоди. Це зумовило результат конференції: вона закінчилась нічим.
Німецький плакат, який мав довести беззахісність Німеччини
Здійснювалися і спроби впорядкувати справи у сфері міжнародних фінансів.
США у 1931 р. запропонували оголосити мораторій на один рік по виплаті боргів і репарацій. Ця пропозиція була прийнята. У 1932 р. було прийнято рішення взагалі ліквідувати репараційні зобов’язання Німеччини. Країни-боржники, з свого боку, просто перестали сплачувати борги США.
Здавалося, що був створений прецедент колективних дій перед лицем спільної загрози.
Але майже одночасно США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який би сприяв експорту англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні і валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.
У 1933 р. в Лондоні була скликана світова економічна конференція. На ній обговорювались проблеми стабілізації валют і розроблення шляхів пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилась безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. У результаті зросло економічне суперництво і зменшилась можливість чинити спільний опір перед загрозою війни.
Тим часом як йшли жваві дискусії на різноманітних міжнародних форумах, з`явилися держави, які були готові йти на злам існуючої системи міжнародних відносин і встановлення своєї гегемонії у світі.
2. Вогнище війни на Далекому Сході
Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем’єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході і знищення могутності США у Тихому океані.
Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії – важливу в стратегічному й економічному відношенні частину Китаю.
Напад на Маньчжурію стався після провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена, влаштованого японцями 18 вересня 1931 р. Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. чол., тим часом як китайської – 100 тис. чол. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй.
На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-Го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І.
Імператор Маньчжоу-Го Пу І
Виправдовуючи агресію‚ Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР в цей регіон і як приклад наводила китайсько-радянський конфлікт 1929 р.і підримку Радянським Союзом китайських комуністів.
Такі дії Японії спонукали світове товариство вжити відповідних заходів. Ліга Націй на прохання Китаю створила спеціальну комісію для вивчення проблеми. Комісія рекомендувала вивести японські війська і передати Маньчжурію під міжнародний контроль. Але Японія не була засуджена як агресор. Ліга Націй заявила, що Маньчжурія є невід’ємною частиною Китаю і не визнала Маньчжоу-Го. У відповідь Японія в 1933 р. демонстративно вийшла з Ліги Націй. Передбачені на цей випадок санкції проти Японії так і не були запроваджені. США та Англія домоглися укладення між Японією і Китаєм компромісного миру: Японія виводить свої війська з Шанхаю, а Китай – визнає Манчжоу-Го. З’явився перший прецедент безкарності агресії.
Заява японського представника про вихід з Ліги Націй
3. Агресія Італії проти Ефіопії
У 1935 р. цим прецедентом скористалась Італія. Вона вважала себе обділеною результатами Першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів‚ до яких входили і наміри завоювання Ефіопії.
Більшість членів Ліги Націй навіть не побажали слухати виступ імператора Ефіопії Хайле Селассія
З жовтня 1935 р. 250-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй оголосила Італію агресором і зобов’язала всіх членів організації застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовились постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Тим самим жертва і агресор були поставлені на один щабель.
Італійська армія вступає в Абіссінію
У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Вона була об’єднана з Ерітреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилась звільненням країни з допомогою англійців у 1941 р.
4. Агресивність Німеччини. Ліквідація Версальської системи
Після приходу до влади Гітлера Німеччина приєдналась до групи агресивних держав. До 1933 р. становище Німеччини у межах Версальської системи було значно полегшено. Вона перестала сплачувати репарації. На переговорах про роззброєння 1932 р. їй було обіцяно рівноправність в озброєнні. На офіційному рівні навіть обговорювалось питання про повернення Німеччині колоній. Важливим кроком на шляху подальшої ліквідації Версальської системи стало підписання у липні 1933 р. за пропозицією Муссоліні "Пакту згоди і співробітництва" між Англією, Францією, Італією і Німеччиною. Цей пакт передбачав широке співробітництво держав з питань перегляду Версальської системи і юридично закріплював рівність Німеччини в озброєнні. Однак ратифікацію цього договору було зірвано.
Для Гітлера перегляд умов Версальського договору був лише першим кроком на шляху світового панування. Другим кроком повинно було стати об’єднання всіх німців в одній державі, а це передбачало приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі і Литви. Третім кроком повинно було стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Заволодівши сировинними і аграрними ресурсами Східної Європи, Німеччина, на думку Гітлера, зможе перемогти у боротьбі за світове панування.
Таким чином, кожний з визначених Гітлером кроків означав вже не просто перегляд Версальської системи, а шлях до її повної ліквідації і докорінної зміни міжнародних відносин‚ що склалися. Це був шлях до війни.
Свідченням рішучих намірів Гітлера став вихід Німеччини з Ліги Націй у жовтні 1933 р.
У 1934 р. була здійснена спроба приєднати Австрію. На шляху приєднання стала Італія, яка загрожувала прямим воєнним втручанням. Гітлер тимчасово відступив.
1935 рік став переломним. Після виплати Франції компенсації за вугільні шахти земля Саар внаслідок плебісциту відійшла до Німеччини. Німеччина відмовилась від статей Версальського договору, які забороняли їй мати військову авіацію, оголосила про запровадження загальної військової повинності й формування армії з 36 дивізій.
Населення Саару радіє з приєднання до Німеччини (1935 р.)
Між Великобританією і Німеччиною у 1935 р. було укладено військово-морську угоду. За цією угодою Німеччині дозволялось збільшити тоннаж німецького флоту у 5,5 разів і будувати підводні човни. Тим самим Німеччині дозволялось мати флот більший, ніж французький. Угода була вже двостороннім порушенням Версальської системи.
Підписання радянсько-французького договору (1935 р.)
Підписання радянсько-чехословацької угоди (1935 р.)
Такий поворот подій став турбувати найблищих сусідів Німеччини. Європейська дипломатія почала активно обговорювати ідею створення системи колективної безпеки. У 1934 р. СРСР була прийнята до Ліги Націй. У травні 1935 р. СРСР і Франція уклали угоду про взаємодопомогу. Аналогічний договір був укладений між СРСР і ЧСР. За договорами сторони зобов`язані надавати взаємну допомогу. Проте ратифікація цього договору Франція відкладала, використовуючи сам факт підписання договору, як засіб тиску на Німеччину. На Заході ще були досить стійкі антирадянські настрої. Зрозумівши це, Гітлер відважився на рішучіші дії: у березні 1936 р. німецькі війська були введені у Рейнську демілітаризовану зону. Ні Англія, ні Франція не застосували передбачені в цьому випадку заходи.
Вступ німецької армії у Рейнську демілітаризовану зону (1936 р.)
У Німеччині йшло нарощування виробництва озброєнь, здійснювались програми створення синтетичного бензину і каучуку, що зменшило б залежність країни від імпорту. Йшла відкрита підготовка до війни.
Таким чином, створена після Першої світової війни недосконала система європейської безпеки була ліквідована.
Схема: Шлях Гітлера до світового панування.
Перший етап Другий етап Третій етап
Перегляд
і ліквідація
Об`єднання всіх
Завоювання
Світове
Версальської системи німців у одній «життєвого простору» панування
державі на Сході.
5. Створення блоку Берлін–Рим–Токіо
Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилась "вісь" Берлін–Рим–Токіо. Сторони зобов’язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї з сторін з СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.
Підписання Антикомінтернівського пакту
Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії і обидві претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж їм вдалося домовитись про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали заколот націоналістів в Іспанії, який привів у 1939 р. до влади Ф.Франка.
Плакат. „Берлін–Рим–Токіо”
Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони ускладнювались тим, що Японія захопила німецькі колонії у Тихому океані та Китаї і не збиралась їх повертати. Німеччина та Італія під час японської агресії 1937 р. проти Китаю продавали зброю китайському уряду. Обидві країни знаходились далеко одна від одної і прагнули зберегти свободу дій у своїй сфері інтересів.
До середини 30-х років Німеччина, Італія та Японія стали на шлях прямого порушення умов післявоєнного врегулювання. Над всією Версальсько-Вашингтонською системою нависла загроза. Альтернативою їй був запропонований Німеччиною, Італією та Японією заснований на пануванні сили "новий порядок", який зводився до розподілу світу між цими державами. Шлях до нового порядку йшов через війну.
6. Ліга Націй в умовах наростання воєнної небезпеки
Тон у діяльності Ліги Націй задавали Англія і Франція, тому її діяльність була в руслі зовнішньополітичних приорітетів цих держав.
За час свого існування Ліга Націй не скористалася широкими повноваженнями, наданими їй Статутом. У ньому передбачались обмеження озброєнь, взаємні гарантії територіальної цілісності й незалежності, заходи з боротьби проти агресора, у тому числі й колективні санкції. На практиці Ліга Націй не стала інструментом захисту миру й приборкання агресорів. Жодне питання тут не вирішувалося конструктивно. Провідні держави були зацікавлені в нарощуванні своїх збройних сил, а тому нерідко займали вичікувальну, безпринципну позицію. Так, коли Китай звернувся зі скаргою на агресію Японії в Маньчжурії, то Рада Ліги Націй лише висловила надію на нормалізацію японо-китайських відносин. Спершу Японія, а потім Німеччина вийшли з Ліги Націй, щоби продовжити здійснення їхніх зовнішньополітичних планів. Проти Італії було застосовано економічні санкції, але не в повному обсязі, і вона не припинила загарбання Ефіопії. Не знайшли осуду й інші акти агресії, що підштовхувало світ до катастрофи. Не порахувався з Лігою Націй і Радянський Союз, здійснивши 1939 р. напад на Фінляндію.
Документи, матеріали
Із спогадів імператора Маньчжоу-Го Пу І
У серпні 1932 р. було оформлено секретну угоду між Японією і Маньчжоу-Го. Основним змістом її було наступне: охорона державної безпеки і громадянського порядку в манчжоу-го повністю покладається на Японію, вона буде контролювати залізниці, порти, водні і повітряні шляхи. Японія має право проводити розвідку надр і будувати копальні (шахти), японці можуть призначатися на посади в Маньчжоу-Го, Японія має право переселяти в Маньчжоу-Го японців. Японія прислала свого посла в Маньчжоу-Го, саме він став справжнім правителем цієї території, справжнім імператором Манчжоу-Го.
У травні 1932 р. на Північний Схід прибула комісія Ліги Націй по дослідженню так званого маньчжурського питання. 3 травня відбулася моя зустріч з членами комісії, яка тривала не більше як півтори години. На ній мені задали два питання: як я прибув на Північний Схід і як було засновано Маньчжоу-Го. Я слухняно став говорити те, що мені було наказано. Члени комісії кивали головами, посміхалися і більше нічого не питали. Потім разом сфотографувалися, випили шампанського і побожали один одному здоров`я. Комісія від`їхала.
Комісія заявила, що вона розуміє, чому японія вважає Маньчжурію життєво важливою лінією. Вона не раз підкреслювала, що поважає інтереси Японії на Північному Сході Китая, і навіть розглядала події 1931 р. як акт самозахисту Японії.
З початку 1933 р. пісял виходу з Ліги Націй, Японія почала ще більш відкрито збільшувати свою армію і розширювати свою підготовку до війни. Особливо посилились її приготування до захоплення всієї території Китаю і зміцнення тилу.
Запитання до документа
1. Про які події згадує Пу І?
2. Як він оцінює дії Японії щодо Китаю?
3. Як автор описує дії комісії ЛН? Спробуйте пояснити таку позицію ЛН.
4. Яке місце описані події посідають у розвитку міжнародних відносин 30-х років?
Спогади Уінстона Черчілля про розмову з Ріббентропом (1937 р.)
Одного разу у 1937 р. я зустрівся з німецьким послом в Англії ріббентропом. Наша бесіда тривала більше двох годин. Суть речей Ріббентропа зводилась до того, що Німеччина прагне до дружби з англією. Німеччина оберігала б всю велик Британської імперії. Німці, мабуть, і попросять повернути їм німецькі колонії, але це не кординальне питання. Було б важливіше, щоб Англія дала Німеччині свободу рук на сході Європи. Німеччині потрібен життєвий простір. Тому вона вимушена поглинути Польщу і Данцигський коридор. Що торкається білорусії та україни, то ці території абсолютно необхідні для забезпечення майбутнього існування німецького рейху. Єдиного, чого німці просили б Британської співдружності та імперії, не втручатися.
Я відразу висловив свою впевненість у тому, що англійський уряд не погодиться надати Німеччині свободу рук у східній Європі. Хоча ми ненавиділи комунізм не менш, ніж його ненавидів Гітлер, але великобританія ніколи б не втратила інтерес до долі континента настільки, щоб дозволити Німеччині встановити своє панування над Центральною та Східною Європою. Ріббентроп сказав: «У такому випадку війна неминуча. Іншого виходу не має. Фюрер на це відважився. Ніщо його не зупинить, і ніщо не зупинить нас».
Запитання до документа
1. Про які події і процеси в міжнародних відносинах йдеться мова в документі?
2. Як формулюються позиції сторін у документі?
3. Яке обгрунтування позиції наводяться у розмові?
4. Чи була війна неминучою?
Додатковий протокол Антикомінтернівського пакту
(Витяг)
Підписуючи Угоду проти комуністичного "Інтернаціоналу", повноважні представники відносно цієї угоди домовилися про таке:
1) відповідні влади обох Високих Сторін, що домовляються, підтримуватимуть тісне співробітництво у справі обміну інформацією про діяльність комуністичного "Інтернаціоналу", а також з приводу прийняття роз’яснювальних та оборонних заходів у зв’язку з діяльністю комуністичного "Інтернаціоналу";
2) відповідні влади Високих Сторін, що домовляються, вживатимуть у межах чинного законодавства суворі заходи проти осіб, які прямо чи опосередковано, всередині країни або за кордоном знаходяться на службі комуністичного "Інтернаціоналу" чи служб його підривної діяльності;
3) з метою полегшення означеного в пункті 1 співробітництва між відповідними владами обох Високих Сторін, що домовляються, буде засновано постійну комісію, в якій вивчатимуться та обговорюватимуться подальші оборонні заходи, необхідні для запобігання підривній діяльності комуністичного "Інтернаціоналу".
Запитання до документа
1. Чим було зумовлено підписання цього пакту?
2. Що стало основою створення блоку агресивних держав?
Запитання і завдання
1. Як вплинула економічна криза 1929-1932 рр. на розвиток міжнародних відносин?
2. Які головні відмінності між передоднем першої та другої світових війн?
3. Яку позицію займали США в умовах наростаючої загрози війни?
4. Доведіть суперечливість зовнішньополітичних інтересів європейських країн і США.
5. Чому конференція з розброєння завершилась провалом?
6. Де виникло перше вогнище війни і чому саме там?
7. Що дало змогу Німеччині відмовитися від дотримання статей Версальського договору?
8. Який план розробив Гітлер для досягнення світового панування?
9. Чому СРСР був прийнятий до Ліги Націй?
10. Що зближувало Німеччину, Італію, Японію?
11. Охарактеризуйте роль Ліги Націй у міжнародних відносинах 30-х років.
Запам’ятайте дати:
1931-1932 рр. Окупація Японією Манчжурії.
1933 р. Вихід Японії та Німеччини з Ліги Націй.
1933 р. Встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР.
1934 р. Прийняття СРСР до Ліги Націй.
1935 р. Англо-німецька морська угода.
1935 р. Укладення франко-радянського і радянсько-чехословацького договорів.
1935-1936 рр. - Агресія Італії проти Ефіопії.
Березень 1936 р. – Введення німецьких військ у Рейнську демілітаризовану зону.
1936-1939 рр. - Громадянська війна в Іспанії.
25 листопада 1936 р. – укладення Німеччиною та Японією Антикомінтернівського пакту.
6 листопада 1937 р. – приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту. Створення вісі Берлін-Рим-Токіо.