1.Сутність антикризового управління фінансами підприємств.
Під антикризовим управлінням фінансами слід розуміти особливий режим
діяльності фінансового менеджменту, який полягає в організації
фінансової роботи на підприємстві з урахуванням необхідності
профілактики та нейтралізації фінансової кризи. Для організації
ефективного антикризового фінансового менеджменту важливим є чітке
розуміння об'єкта антикризового управління фінансами.
Об'єктом управління фінансами підприємства виступають його активи,
капітал та фінансові потоки, пов'язані з формуванням, розподілом та
використанням фінансових ресурсів [4, с. 32]. Погоджуючись із таким
підходом, зауважимо, що зазначений об'єкт управління, адаптований до
антикризової специфіки, є також і об'єктом антикризового управління
фінансами підприємства. Специфіку антикризового фінансового управління
можна охарактеризувати двома тезами:
* по-перше, — це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на
попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та слабких
сторін підприємства, оцінка ймовірності банкрутства, управління ризиками
(виявлення, оцінка та нейтралізація), упровадження системи
попереджувальних заходів тощо;
• по-друге, — це система управління фінансами, спрямована на виведення
підприємства з кризи, у тому числі шляхом проведення санації чи
реструктуризації суб'єкта господарювання.
Сутність антикризового фінансового менеджменту можна розглядати з
функціонального та інституційного погляду. Головне завдання
антикризового фінансового менеджменту у функціональному його розумінні
полягає в ефективному використанні фінансового механізму, спеціальних
функцій та інструментів для запобігання банкрутству та забезпечення
фінансового оздоровлення підприємства.
З інституційного погляду до антикризового менеджменту можна віднести
суб'єктів антикризового управління: фізичних (чи юридичних) осіб, які
уповноважені власниками суб'єкта господарювання чи силою закону
виконувати діяльність, спрямовану на об'єкт управління, тобто
здійснювати фактичне управління фінансами підприємства на період його
оздоровлення.
Варіант 9
Кадрова політика підприємства
Кадрова політика — система роботи з персоналом, що об'єднує різні форми діяльності й має на меті створення згуртованого й відповідального високопродуктивного колективу для реалізації можливостей підприємства адекватно реагувати на зміни в зовнішньому і внутрішньому середовищах.
Відоме поняття кадрової політики в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні — це система усвідомлених та обґрунтованих правил і норм, які приводять людські ресурси у відповідність зі стратегією фірми. У вузькому розумінні — сукупність конкретних правил і побажань у взаємовідносинах працівників і організацій.
Відповідно до загальних вимог кадрова політика має бути:
• узгодженою зі стратегією розвитку підприємства;
• достатньо гнучкою;
• економічно обґрунтованою, виходити з реальних фінансових можливостей підприємства.
Вона має забезпечити індивідуальний підхід до своїх працівників. Таким чином принципами кадрової політики є:
• демократизм управління, від якого залежить готовність до співробітництва;
• розуміння окремих людей та їхніх потреб;
• справедливість дотримання рівності й послідовності.
За нових умов господарювання кадрова політика має спрямовуватися на формування такої системи роботи з персоналом, що орієнтується на отримання не лише економічного, а й соціального ефекту за умови дотримання чинного законодавства, нормативних актів та урядових рішень.
Серед елементів кадрової політики слід назвати:
■ політику зайнятості, що охоплює забезпечення висококваліфікованим персоналом, створення привабливих умов праці, гарантування її безпеки, створення можливостей для просування по службі з метою підвищення ступеня задоволення роботою;
■ політику навчання, яка передбачає формування відповідної бази навчання, можливостей для підвищення кваліфікації та реалізації прагнень до професійного зростання;
■ політику оплати праці, що полягає в наданні достатньо високої порівняно з іншими роботодавцями заробітної плати, яка б відповідала досвіду, здібностям і ставленню працівника до своїх обов'язків, його трудовому внеску;
■ політику добробуту, яка ґрунтується на забезпеченні широкого набору соціальних пільг і благ, створенні умов, привабливих для працівників і взаємовигідних для них і для фірми;
■ політику трудових відносин, що передбачає встановлення певних процедур для попередження виникнення трудового конфлікту, становлення кращого стилю керівництва, відносин з профспілками тощо.
Кадрова політика може бути узгоджена з кадровою стратегією, яка має на меті:
• підняття престижу підприємства;
• дослідження атмосфери всередині підприємства;
• аналіз розвитку потенціалу працівників;
• узагальнення причин та попередження звільнень з роботи.
З погляду адміністрації кадрова політика є складовою всієї виробничої та управлінської політики підприємства й має на меті створення згуртованого, відповідального та високопродуктивного трудового колективу.
На гадку працівників, кадрова політика має створювати сприятливі умови праці, забезпечувати можливість просування по службі, необхідний рівень доходів і впевненість у завтрашньому дні.
Вирізняють такі типи кадрової політики: пасивна, реактивна, превентивна, активна.
У разі пасивної кадрової політики керівництво не має чіткої програми дій стосовно персоналу. Кадрова політика зводиться до ліквідації негативних наслідків. Відсутні прогноз кадрової потреби в способах оцінки праці та персоналу й діагностика кадрової ситуації в цілому.
За реактивної політики — кадрові служби мають засоби діагностики наявної ситуації, здійснюють контроль за ознаками негативного стану в роботі з персоналом і причинами розвитку можливої кризи.
Для превентивної політики характерно, що кадрова служба має як засоби діагностики, так і засоби прогнозування кадрової ситуації. У програмі розвитку підприємств наявні короткострокові і довгострокові прогнози потреби в кадрах, а також сформульовані завдання з розвитку персоналу. Недолік полягає в тому, що керівництво не володіє засобами впливу на кадрову ситуацію.
Активна кадрова політика ґрунтується на тому, що керівництво має не лише прогноз, а й засоби впливу на ситуацію.
Сегментація ринку
Сегментація ринку — один із найважливіших інструментів маркетингу. Тому успіх підприємства в конкурентній боротьбі залежить від того, наскільки правильно вибраний сегмент ринку. Маркетологу необхідно знати, за якими критеріями та ознаками можна проводити сегментацію. Слід розрізняти критерії та ознаки сегментації ринку. Критерій — це спосіб оцінки обгрунтованості вибору того чи іншого сегмента ринку для даного підприємства. Ознака являє собою спосіб виділення визначеного сегмента на ринку.
Найпоширенішими критеріями сегментації є:
1) кількісні параметри сегмента (місткість ринку);
2) доступність сегмента для підприємства (можливість одержати канали розподілу та збуту продукції, сприятливі умови транспортування і зберігання товару);
3) сталість сегмента, тобто з'ясування того, наскільки реально ту чи іншу групу споживачів можна розглядати як сегмент ринку, наскільки вона стійка за основними інтегруючими ознаками;
4) прибутковість. Визначення рентабельності роботи на цей сегмент ринку;
5) сумісність сегмента з ринком основних конкурентів, тобто якою мірою основні конкуренти готові поступитися вибраним сегментом ринку, наскільки зачіпаються їх інтереси;
6) ефективність роботи на вибраному сегменті ринку. Перевірка наявності у даного підприємства належного досвіду роботи на вибраному сегменті ринку, наскільки співробітники підготовлені для ефективного просування виробів на цьому сегменті й для конкурентної боротьби;
7) захищеність вибраного сегмента від конкуренції. Оцінка своїх можливостей вистояти у конкурентній боротьбі з можливими супротивниками на вибраному сегменті ринку.
Одержавши відповіді на всі ці питання та оцінивши потенціал свого підприємства за всіма критеріями, керівник приймає рішення стосовно своєї позиції на вибраному сегменті ринку.
Отже, за допомогою сегментації може бути визначена місткість ринку для підприємства. Використовуючи способи виділення визначеного сегмента на ринку, маркетолог поглиблює дослідження. Кожна з ознак має використовуватися при аналізі ринку не сама по собі, а в сукупності чи комбінації з іншими.
Споживачів можна групувати за географічною, демографічною та соціально-економічною ознаками.
У сегментації ринку за групами споживачів виділяють також сегментацію за поведінкою на ринку. Щоб утримати покупців, фірми опрацьовують спеціальний статус постійного клієнта; щоб залучити потенційних покупців, часто передбачають пільги та премії, мета яких — якомога довше утримати споживача. Важливе значення має і такий параметр поведінки, як ступінь потреб споживачів у тому чи іншому продукті та ступінь їх вразливості щодо умов ринку (якість, ціни, рівень обслуговування, форми реклами, дизайн продукції та ін.).
Сегментацію ринку за групами споживачів проводять також за продуктом, аналізуючи, які саме параметри того чи іншого товару можуть бути найприйнятнішими для покупця. Сегментація за продуктом (тобто з урахуванням реакції споживачів на обумовлені параметри конкретного виробу) цілком може виявитися ефективнішою, ніж сегментація за групами споживачів. Особливе значення сегментація ринку за продуктом має при випуску та збуті нових виробів. При цьому необхідно ефективне поєднання розроблення та випуску нових виробів і застосування нових технологій, що дає змогу знижувати витрати виробництва та ціни, підвищувати якість і надійність товару.
Ефективну маркетингову програму не можна розробити без детального аналізу становища конкурентів. Зазвичай його вивчають у двох напрямах: основні фактори конкурентоспроможності фірми, практика фірми у сфері маркетингу. Велике значення має виявлення "білих плям" у попиті, тобто таких ринкових потреб, які конкуренти не можуть повністю задовольнити. Крім того, водночас може бути вивчений і передовий досвід конкурентів у виробничій та маркетинговій діяльності.
Процес розподілу ринку кожного товару на відокремлені частини (сегменти) відповідно до обраних критеріїв при опрацюванні маркетингової політики фірми і є сегментацією.
Отже, теорія ринкової сегментації грунтується на припущенні, що одна фірма за умов конкуренції не в змозі задовольнити всі потреби ринку на конкретні товари і тому вона повинна сконцентруватися на реалізації цього товару на тих частинах (сегментах) ринку, які найпривабливіші з точки зору виробничих, фінансових та маркетингових можливостей.