- •Зміст програми змістовий модуль 1 основні положення системи управління персоналом
- •Тема 1. Соціально-економічні основи менеджменту персоналу регіональних установ
- •2. Формування концепції управління людськими ресурсами.
- •3. Принципи побудови і завдання концепції управління персоналом
- •4. Розрахунок ефективності витрат на персонал
- •Результат діяльності
- •Тема 2. Планування кадрового забезпечення в регіональних установах
- •2. Основна мета та завдання кадрового планування.
- •3. Сутність процесу кадрового планування.
- •4. Основні види кадрового планування.
- •5. Планування використання кадрів.
- •6. Планування скорочення чи звільнення персоналу.
- •Тема 3. Процес відбору кадрів та найму на роботу в регіональних установах
- •2. Критерії відбору
- •3. Характеристика джерел відбору
- •4. Етапи процесу відбору
- •5. Оформлення трудового договору. Зміст трудового контракту
- •6. Метод відбору кадрів на основі документів
- •7. Тестування як спосіб відбору претендентів
- •Тема 4. Процес підвищення кваліфікації працівників регіональних підприємств
- •2. Теорії мотивації персоналу
- •3. Формування мотивів праці
- •4. Стимулювання праці персоналу
- •Тема 5. Процес навчання працівників організації
- •2. Процес навчання персоналу: основні завдання та особливості впровадження
- •3. Зв’язок навчання з практикою
- •Змістовий модуль 2 сутність роботи менеджера та розвиток кар’єри
- •Тема 6. Аналіз роботи менеджера та персоналу організації
- •2. Методи збору інформації для аналізу роботи.
- •3. Кількісні методи аналізу роботи
- •4. Складання опису роботи
- •Література
- •Для студентів спеціальності 7.03060101 «Менеджмент організацій і адміністрування»
- •Конспект лекцій
3. Формування мотивів праці
Велике значення для формування мотивів праці має оцінка імовірності досягнення цілей. Якщо одержання шуканого блага не вимагає особливих особистих зусиль або це благо дуже важко одержати, тобто вимагаються надзусилля, то мотив праці найчастіше не формулюється. х
Мотив праці формулюється тільки тоді, коли трудова діяльність є якщо не єдиною, то основною умовою одержання блага. Якщо ж критерієм у розподільних відносинах служать статусні розбіжності (посада, кваліфікаційні розряди, ступені, звання й ін.), стаж роботи, приналежність до певної соціальної групи, то формуються мотиви службового просування, одержання розряду, закріплення за робочим місцем і т.д., що не обов'язково припускають трудову активність працівника, оскільки можуть досягатися за допомогою інших видів діяльності.
Мотивування працівників здійснюється відповідно до потреб організації і працівників у ній залежно від необхідності, обумовленої навколишнім середовищем. Звідси потрібно проаналізувати зміст вимог, висунутих навколишнім середовищем, у якому діє компанія, а також потреби організації; крім того, індивідуальні потреби, що дуже різні в різних людей. Одні прагнуть до безпеки, інші жадають визнання і престижу, третіх хвилює рівень зарплати, четверті прагнуть до самореалізації.
Існує три основних підходи до вибору мотиваційної стратегії:
стимул і покарання - люди працюють за винагороду: тим, хто працює добре і багато, платять добре, а тим, хто працює ще більше, платять теж більше. Тих, хто не працює якісно, карають;
мотивування через саму роботу - дайте людині цікаву роботу, що приносить їй задоволення, і якість виконання буде високою;
систематичний зв'язок з менеджером - визначайте мету роботи разом з підлеглим, забезпечуйте позитивний зворотний зв'язок, коли він діє правильно, і негативний, коли він помиляється.
Мотиваційна стратегія базується на аналізі, ситуації і застосовуваному стилі взаємодії керівника з іншими людьми. Характерні такі мотиваційні методи:
використання грошей як інструмент винагороди і стимул;
накладення стягнень;
розвиток почуття причетності; мотивування через саму роботу;
винагорода і визнання досягнень;
участь у керівництві;
заохочення і винагорода групової роботи;
спілкування і розвиток працівників; лімітування обмежувальних факторів.
Підвищення зарплати не призводить автоматично до підвищення ефективності і продуктивності праці, хоча нестача грошей чи затримка виплати зарплати однозначно призводять до зростання невдоволення, напруженості і зниження результатів праці.
Винятком служать ситуації, коли внутрішній потяг до роботи у працівника превалює над фінансовими міркуваннями. Щоб ефективно використовувати гроші як мотиватор, варто платити конкурентну зарплату для залучення й утримання фахівців, щоб нагорода відповідала реальним зусиллям працівника. Працівник повинен бути впевнений, що його зусилля будуть заохочені відповідною нагородою.
Відсутність інформації про результати власної роботи також позначається негативно. Більшість людей хоче знати, яких результатів вони досягають своєю роботою. Менеджер зобов'язаний уміти висловити свою вдячність працівникові саме тоді, коїш той її заслужив. Це варто зробити без затримок, щоб викликані в працівника приємні емоції асоціювалися з якісним і своєчасним виконанням роботи. Це діє тим ефективніше, чим менший відрізок часу відокремлює вчинок, що заслуговує нагородження, від отриманого заохочення.
Мотивація - не питання роздачі нагород. Людям важливо знати, що їх очікує у випадку некомпетентного чи несумлінного виконання своїх обов'язків, які стягнення можуть бути на них накладені за те чи інше порушення. Метод стягнень, якщо він застосовується справедливо і не є несподіванкою для працівника, мотивує його до поліпшення своєї роботи.
Мотивування через саму роботу базується на внутрішніх стимулах інтересу до роботи, почуття задоволення від процесу роботи, можливості виявити свої здібності при прийнятті рішень і виконанні виробничих завдань. Заохочення досягнень може бути різноманітним: система зарплати; заохочення людей через підвищення їхньої відповідальності і самостійності (внутрішня нагорода); створення можливості підвищення статусу; просування в кар'єрі (зовнішня нагорода). Заохочення мотивують лише тоді, коли вони заслужені, і людина це усвідомлює. Вони знецінюються, якщо звучать незаслужено. Уміле керівництво сприяє розвитку причетності, з'ясуванню ролей і цілей, розвитку групового духу. Велике значення має особистість і стиль управління керівника. Останній повинен орієнтуватися на те, щоб знизити рівень незадоволеності підлеглих, поліпшити стан з регуляторами мотивації, а також збільшити рівень задоволеності, підсиливши головні мотиватори. Для збагачення праці працівникові доручають "більш складну" чи "вищого порядку роботу", більш різноманітну, значиму, самостійну і т.д. Важлива співучасть чи залучення працівників до управління.