336 • Частина II. Психічні процеси

Звукова мова відразу не була такою здійсненою, який є зараз. Швидше за все, після свого виникнення звукова мова тривалий час залишалася близькою але своєму змісту до кінетичної мови. Спочатку слова, як і жести рук, мали вельми загальні, розпливчаті значення. Одне і те ж слово могло використовуватися для позначення разных за змістом предметів. Подібне явище отримала назва первісного полісемантизму, або багатозначності слів.

З певною упевненістю можна вважати, що перші слова замінювали цілі пропозиції. Найімовірніше, що на першому етапі виникнення і розвитку звукової мови не було ні дієслів, ні іменників, ні інших частин мови. Тому перші мовні форми були вельми примітивні. У них не містилося ні приховане значення, ні контекст. Мова використовувалася тільки для передачі якій-небудь інформації і не була пов'язана з передачею емоційного стану того, що говорить. Потім під впливом праці відбувався розвиток значень слів. Слова не тільки набували конкретнішого смислового значення, але і диференціювалися по граматичних формах. Все це привело до формування мови з складною морфологією і складним синтаксисом.

Наступним етапом розвитку мови з'явилося створення писемності. Письмова мова, як і усна, в своєму розвитку пережила ряд етапів. Спочатку письмові знаки виникли і розвивалися під впливом кінетичної мови, а пізніше, з виникненням звукової мови, письмові знаки стали відображати сенс звуків, що привело до виникнення листа сучасного буквено-фонетичного типу.

Таким чином, людська мова, як і людське мислення, є продуктом суспільно-історичного розвитку, в ході якого мова стала виконувати ряд функцій і зайняла одне з самих значущих місць в психічному і соціальному житті людини.

13.2. Фізіологічні основи мови

Розвиток органів звукової мови проходив одночасно із загальним фізичним і психічним розвитком людини як вигляду. Однією з біологічних передумов розвитку здатності вимовлення членороздільних звуків служила наявність у людиноподібних предків людей набагато більшою, ніж у інших тварин, рухливості губ і мови, яка надалі все більш збільшувалася. Збільшення рухливості губ і мови було обумовлене цілим поряд анатомічних змін: укороченням і розширенням нижньої щелепи, так що форма її поступово перетворювалася з гострокутної в підковоподібну; розвитком виступу підборіддя (прикріплення деяких м'язів, задіяних в мовних рухах, що є місцем); зменшенням іклів і ін. Завдяки цим змінам відбулося збільшення вільної порожнини рота, що, у свою чергу, забезпечило збільшення рухливості мови і можливість більш довершеного резонування звуку, вироблюваного вібрацією голосових зв'язок гортані, від чого перш за все залежать різні звукові голосні.

Слід зазначити, що системи, що забезпечують мову, можуть бути розділені на дві групи: периферичні і центральні. До центральних відносяться опреде-

Розділ 13. Мова • 337

л

енні структури головного мозку, а до периферичних — голосовий апарат і органи слуху.

Г

Рис. 13.1. Строение периферических органов речи. Объяснения в тексте

олосовий апарат (мал. 13.1) | складається з трьох основних систем: органів дихання, гортані, порожнини рота і носа. Органи дихання забезпечують струм повітря, що примушує вібрувати голосові зв'язки гортані, коливання яких і створює звукову хвилю. До органів дихання відносяться легкі і такі, що приводять їх в рух м'яза, в тому

числе диафрагма (грудо­брюшная преграда), которая, выгибаясь куполообразно вверх, давит снизу на легкие и производит отдельные выдыхательные толчки разной силы, что обеспечивает произнесение слогов речи. К этой же системе относятся бронхи и дыхательное горло, по которым воздух под­водится к гортани.

Гортань (А) является продолжением дыхательного горла (Б). Она образована четырьмя хрящами, в пространстве между которыми расположены в горизонталь­ной плоскости голосовые связки. Голосовые связки (В) представляют собой две эластичные мышцы, которые приводятся в колебательное движение током возду­ха, выходящего из дыхательного горла. Голосовые связки благодаря своему рас­положению и подвижности хрящей, к которым они прикреплены, могут осуще­ствлять изменения двоякого рода. Во-первых, голосовые связки могут натягивать­ся или оставаться ненатянутыми. Во-вторых, они могут быть сомкнуты между собой или расходиться своими концами так, что между ними образуется простран­ство, называемое голосовой щелью. Благодаря этим особенностям происходит сле­дующее: если голосовые связки натянуты и сближены между собой, т. е. голосо­вая щель закрыта, то выдыхаемый воздух, прорываясь между обращенными друг к другу краями связок, приводит их в колебательное движение, которое образует голосовую волну; если же связки не натянуты и голосовая щель не закрыта, то воздух проходит свободно, не вызывая никакого звука.

Проходя сквозь гортань, ток воздуха порождает звуковую волну. Она попадает в полость рта и носа, которые выполняют функции резонирующей трубы. ] 1олость рта является главным резонатором звуковых волн, возникших в гортани. Путем изменения величины и формы полости рта образуются различные звучания глас­ных звуков. Полость рта является также и органом, создающим преграды току воздуха, который, преодолевая эти преграды, порождает звуки, называемые со­гласными.

Носовая полость выполняет функцию дополнительного резонатора, проход в который может быть открыт или закрыт нёбной занавеской (задней подвижной частью нёба). В первом случае получаются так называемые носовые звуки — м, н. Во втором случае — звуки неносовые.

.338 • Частина II. Психічні процеси

Розвиток здатності вимовлення членороздільних звуків пов'язаний з розвитком здатності їх сприймати. Навряд чи людина змогла б досягти такого рівня володіння голосовим апаратом, коли він може говорити членороздільно, якби одночасно з цим не розвивалися органи слуху. Навчаючись говорити членороздільно, людина вчилася і розуміти те, що він говорить. Мовна діяльність завжди знаходиться під контролем, і в неї можуть бути внесені необхідні корективи тільки завдяки слуху. Розвиток слуху людини відбувався за рахунок розвитку центрального апарату, що виражається в ускладненні кори головного мозку.

Якщо порівняти мозок мавпи і мозок людини, то ми виявимо, що слухова зона кори у людини відносна більше аналогічної зони кори головного мозку мавпи. Проте ці відмінності виражаються не тільки в кількісних показниках — збільшенні площі слухової зони. У людини в цій зоні знаходяться специфічні мовні центри (мал. 13.2).

Нервові шляхи, що пов'язують з мозком що знаходиться на барабанній перетинці кортиев орган, закінчуються в звивині Гешля. Якщо відбудеться порушення функцій тієї або іншої ділянки цієї звивини, то у людини відбувається випадання відповідного слухового відчуття. Наприклад, поразка їх внутрішньої частини спричиняє за собою втрату слуху відносно високих звуків, а порушення їх зовнішніх частин - втрату слуху відносно низьких звуків. Таким чином, ця область є проекцією кортиева органу і є центром, з яким первинно пов'язані слухові відчуття. Інтеграція цих відчуттів відбувається на суміжних ділянках скроневої частки, розташованих в першій і частково в другій скроневій звивині. Саме тут в лівій півкулі локалізується специфічний слуховий центр мови — центр Вернике. При порушенні діяльності цього центру чоловік втрачає здатність розрізняти (дізнаватися) слова, хоча окремі слухові відчуття у нього залишаються непорушеними. Таке явище отримала назва сенсорної афазії. Тому ми з повною уверенно-

Мал. 13.2. Центральні органи мови (по В. У. Крамеру). Пояснення в тексті

Розділ 13. Мова • 339

стью можемо стверджувати, що саме цей нервовий центр забезпечує розрізнення звуків мови. При цьому слід зазначити, що подібний нервовий центр відсутній у тварин, що ще раз доводить справедливість вислову про те, що мова — це специфічно людська функція.

Слуховий центр Вернике пов'язаний з іншим специфічним мовним центром кори — центром Брока, який знаходиться в задній частині третьої лобової звивини лівої півкулі. Це руховий центр мови. Порушення нормального функціонування даного центру виражається в тому, що чоловік втрачає здатність вимовляти слова. Зовні у нього залишається здатність вимовляти які-небудь звуки, зберігається здатність рухати мовою, оскільки центр, що відповідає за рухи голосового апарату, знаходиться в передній центральній звивині, але він як би втрачає «пам'ять прийомів вимовлення слів», тобто порушується інтеграція окремих звуків в слова. Отже, центр Брока є також продуктом історичного розвитку людини і тісно пов'язаний з процесом мови. Цей нервовий центр також присутній тільки у людини, а хвороба, пов'язана з порушенням його функцій, називається моторною афазією.

Найяскравіше взаємозв'язок анатомічних структур мозку і функцій мови виявляється при пошкодженнях або порушеннях відповідних ділянок мозку. Як було сказано вище, мова тісно пов'язана із слуховою (центр Вернике) і моторною (центр Брока) зонами, що забезпечують її здійснення. Пошкодження будь-якої з цих ділянок приводить до одного з різновидів афазії. Для характеристики даних порушень скористаємося описами хворих, яких спостерігав Гарднер в 1975 р.

Так, при афазії Брока у хворого спостерігається уривчастість мови. Нижче приведено інтерв'ю, узяте у хворого лікарем. Фрази інтерв'юєра позначені буквою «И», а фрази пацієнта — буквою «П».

И. Вы служили в береговій охороні?

П. Немає, мм, так, так... корабель... Массачу...чуссеттс... берегова охорона... років. (Піднімає руки двічі, показуючи на пальцях «19»)

І. А, ви служили в береговій охороні дев'ятнадцять років.

П. А... ох... вірно... вірно.

И. Почему ви в лікарні?

П. (Показує на паралізовану руку.) Рука недобре. (Показує на рот.)

Мова... не можу сказати... говорити, розумієте.

И. Что трапилося, із-за чого ви втратили мову?

П. Голова, впав, господи, я недобре, уд..., уд... про, Боже... удар.

И. Не могли б ви розповісти мені, що ви робили в лікарні?

П. Так, звичайно. Мені йти, ээ, мм, дев'ять годинників, мова... двічі... читати... пі... рову, мм, сар, мм, писати... заняття... стає краще.

Як ми бачимо, мова хворого дуже неплавна. Навіть у простих пропозиціях багато пауз і замешательств. На відміну від цього у пацієнта з афазією Вернике мова збігла. Нижче приведена мова такого хворого:

«Уф, я потію, я жахливо нервую, знаєте, якось я підхопився. Не можу згадувати про таррипои, місяць тому зовсім небагато, я здорово зробив, я наклав багато, при цьому, з іншого боку, знаєте, що я маю на увазі, мені треба зробити круг, оглянути, требин і таке інше».

Крім побіжності є інші примітні відмінності між афазіями Брока і Вернике. Мова пацієнта з афазією Брока складається в основному із знаменних