83. Процес формування тоталітарної системи в срср і Україна.

Наприкінці 20-х років комуністично-державне керівництво, посиливши процес відчуження виробника від засобів виробництва, повністю стає на шлях директивного планування, адміністрування і позаекономічного примусу.

В умовах постійної «надзвичайності» для політичного керівництва виникла потреба міцної державної влади, яка могла б контролювати і спрямовувати суспільні процеси. Для виконання цих завдань така сила вже була в стадії формування, починаючи із 20-х років, і утвердилася в 30-х роках, оформившись як тоталітарний режим.

Тоталітаризм в Україні мав такі особливості:

1. Утвердження комуністичної ідеології як єдиної в суспільстві й монополізація нею права на істину.

2. Усунення з політичної арени інших політичних партій і монополізація влади більшовицькою Комуністичною партією;

3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом;

4. Одержавлення суспільства;

5. Встановлення тоталітарного контролю над економікою і зміцнення централізованого керівництва нею.

Отже, командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР. її основним стрижнем була «надзвичайна система» суспільної організації, яка базувалася на монополії партійно-державного апарату на владу.

84. Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, результати в Україні.

Курс на індустріалізацію визначив XV з’їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.), затвердивши директиви першого п’ятирічного плану розвитку господарства на 1928/29 – 1932/33 роки. XI з’їзд більшовиків України, що проходив під знаком повної підтримки сталінського курсу на форсовану індустріалізацію, схвалив оптимальний варіант п’ятирічного плану для України.

Україна визначалась як основний плацдарм здійснення індустріалізації в СРСР, адже її успіх залежав в основному від кількості та якості українського вугілля і металу. Тому Україна отримала 20 % усіх капіталовкладень СРСР, 400 із 1500 промислових підприємств планувалось спорудити у нас в першій п’ятирічці.

– у 1940 р. рівень промислового виробництва у порівняні з 1913 р. збільшився у 7 разів;

– за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випередила ряд розвинутих європейських країн: друге місце в Європі по випуску машин (після Великобританії ) і виплавці чавуну (після Німеччини );

– Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально – аграрну. Було ліквідовано безробіття, з’явилися тисячі нових робочих місць.

Але майже три чверті промислової продукції, виробленої українськими підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

Ставилося за мету забезпечити переважаючий і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу з великим військово-промисловим потенціалом.

85. Колективізація в срср: мотиви, хід здійснення, результати. Наслідки колективізації в Україні.

Напрям колективізації був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б).

У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту.

Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика „ліквідації куркульства як класу”, адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.

В результаті „соціалістичної колективізації” радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Усе це негативно вплинуло на створення високопродуктивного сільського господарства і піднесення життєвого рівня населення.

Порівняльна характеристика становища українських земель у складі Польщі та Литви

Литва

- збереження старої системи управління;

- залучення руського боярства на службу новоствореній державі;

- утвердження “Руської правди” дер-жавною правовою основою;

- визнання руської мови офіційною;

- розширення впливу православ'я;

- запозичення литовцями досвіду війсь-кової організації, будівництва фортець і т.д.;

- зростання змішаних шлюбів, поши-рення українських звичаїв, обрядів;

- асиміляція литовців українцями.

Польща

- запровадження польської адміністра-тивної системи;

- призначення на вищі посади лише польських феодалів;

- поширення на українські землі поль-ського права;

- офіційна мова виключно польська;

- зміцнення позицій католицької церкви;

- збільшення повинностей в зв'язку з розширенням фільваркового господар-ства;

- утиски української культури, тради-цій і звичаїв.

Зруйнування Запорізької Січі

3 ліквідацією Гетьманщини в 1764 році російська влада вживає заходів для цілковитого знищення місцевого військового, адміністративного і судового апарату в Україні. Встановлюються спеціальні обмеження щодо діяльності української церкви, національної освіти, української мови, літератури і мистецтва, культури взагалі.

Основні причини знищення Запорізької Січі можна звести до наступного:

1. Несумісність автономного існування Січі в складі Російський імперії.

2. Роль Січі як натхненника республіканських ідей у країні.

3. Утрата Запорізьким військом після російсько-турецької війни 1769 -1777 р. свого значення як військової сили в боротьбі проти турецько-татарських загарбників і проголошення незалежності Кримського ханства.

4. Опір запорожців захопленням їхніх земель поміщиками і царським урядом.

У квітні 1775 р. російська армія під командуванням генерала П. Текслія, виконала наказ Катерини ІІ : захопила укріплення Нової Січі і зруйнувала їх. Артилерію, військові регалії, січовий архів і матеріальні цінності були вивезені.