57. Русифікаторська політика царизму, Валуєвський циркуляр і Емський указ.

Царський уряд посилив цілеспрямовану політику русифікації корінного населення України. Українську мову витіснили з освітніх навчальних закладів і державних установ.

Русифіковували міста, чиновники з російських губерній займали посади в адміністративно-управлінських установах.

18 липня 1863р. царський міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав циркуляр, яким суворо забороняв друкувати українською мовою шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання. Фактично припинилося друкування і української художньої літератури. Навчання українською мовою визначав як політичну пропаганду, а ті, хто за це брався звинувачував у задумах ворожих Росії і "загибельних для Малоросії"..

У 1876 р. Олександр II видав так званий Емський указ, який був спрямований проти української мови. За цим указом заборонялося ввозити в Україну книги, надруковані українською мовою. Тільки за спеціальним дозволом Головного управління в справах друку можна було користуватися українськими книжками. Заборонили театральні виступи українською мовою, публічні читання, не дозволяли друкувати тексти до музичних творів, робити переклади з іноземних мов.

58. Ідейні витоки «хлопоманства», громадівського руху в підросійській Україні. В.Антоновича. М.Драгоманов.

Наприкінці 50-х рр. XIX ст. у ролі будителів національної самосвідомості виступили студенти Київського університету - активні учасники громадівського руху, який тоді мав культурно-просвітницький характер. Силами громад започатковувалися недільні школи, організовувалися публічні лекції й бібліотеки, поширювалися твори Тараса Шевченка.

Лідерами руху були Володимир Антонович, Павло Чубинський, Михайло Драгоманов та інші. Першочерговою турботою цієї групи було покращення долі українців і особливо селянства. Ідеологічним органом громадівського руху був суспільно-політичний часопис «Основа», який видавався в Петербурзі.У 1882 р. в Києві почав виходити історико-етнографічний журнал «Киевская старина».

Хлопоманство —кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху другої половини XIX ст., що об'єднувало представників ліберальної інтелігенції, які виступали за зближення із селянством.

Основні форми діяльності: культурно – освітня діяльність, вивчення побуту, звичаїв поетичної творчості українського народу. Видавали рукописний журнал і заснували підпільну українську школу

Кінцева стратегічна мета - ліквідація царизму, кріпацтва, установлення демократичної республіки на основі зміцнення добровільного співжиття росіян, українців і поляків

1863 р. у зв’язку з репресіями царизму діяльність хлопоманів та їхніх гуртків (громад) припинилася

59. Політизація українського національного руху наприкінці хіх – початку хх ст.: студентський рух і братство тарасівців.

Наприкінці XIX ст. проходить політизація національного руху і на східноукраїнських землях. Виникає ціла низка політичних гуртків та перших українських партій.

Влітку 1891р. на могилі Шевченка у Каневі декілька національно свідомих студентів заснували таємне товариство під назвою “Братство тарасівців”. Провідними ідеологами та лідерами товариства були Іван Липа, Борис Грінченко та Михайло Коцюбинський.

У написаній Іваном Липою програмі “Profession de foi молодих українців” (1893 р.) містилися вимоги широкої політичної автономії України та захисту культурних та соціальних прав українського народу. Члени товариства гостро критикували старше покоління українофілів за аполітичність і культурницьку обмеженість.

“Братство тарасівців” проіснувало до 1898 р. У 1897 р. на нелегальному з’їзді в Київі представників усіх громад в Україні було утворено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським. У 1904 р. вона перетворилася в Українську демократичну партію.