51. Поділи Речі Посполитої. Зміни у політичному становищі правобережних та західноукраїнських земель.

5 серпня 1772 р. у Петербурзі представники Росії, Пруссії і Австрії підписали угоду, за якою відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої.

Внаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795 р.) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли також західні землі Волині та Білорусі.

Зміни в становищі західноукраїнських земель у складі:

Австрійської імперії:

Західноукраїнські землі австрійська влада штучно об'єднала з польськими землями в новоутворену адміністративну одиницю — Королівство Галичини і Лодомерії.

Монархії Габсбургів:

Державною мовою визнавалася німецька. Крім того, у діловодстві допускалися польська і латинська мови.

Російської імперії:

Поширення на приєднані землі загальноімперського управління. Зберігалися права і привілеї магнатів, шляхти і католицького духовенства. Активний процес онімечування всього адміністративного апарату, що перейшов до австрійських чиновників. Ліквідація повітових шляхетських сеймів і створення єдиного крайового станового сейму магнатів, шляхти і католицького духовенства

52. Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперії.

Загальноімперський адміністративний устрій було поширено на всю Російську Україну. В результаті чого вони виявилися поділеними на дев'ять губерній — по три в кожному регіоні: Харківська, Чернігівська і Полтавська — в Слобожанщині і Лівобережжі; Київська, Подільська і Волинська — на Правобережжі; Катеринославська, Херсонська і Таврійська — в Південній (Степовій) Україні.

Вся адміністративно-виконавча влада в губерніях здійснювалась губернаторами, яких призначав імператор. У свою чергу, губернії ділилися на повіти, на чолі яких стояли справники.

Характерно, що частина суцільно заселених українцями земель опинилася за межами дев'яти українських губерній. Українцями були заселені великі райони Кубані, Війська Донського, Вороніжчини, Курської, Гродненської, Могилівської губерній і частина Бессарабії. Таким чином, адміністративно-територіальний поділ у Російській імперії не враховував географію національного розселення. У цьому проявлялася імперська політика царизму, спрямована на посилення поліцейського контролю над населенням і прискорення зросійнення українців.

53. Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України. Ліберальні реформи 1860–70-х рр.: особливості та наслідки їх проведення в Україні.

Соціально-економічне становище України в середині XIX ст. характеризувалося стрімким розпадом кріпосницьких і формуванням нових ринкових відносин, посиленням антикріпосницького руху селян. Поміщицькі господарства давали 90% усього товарного хліба. Проте можливості збільшення його виробництва чи навіть збереження на досягнутому рівні були вичерпані: поміщики не мали коштів для придбання техніки і найму робітників. За цих умов вони намагалися посилити експлуатацію кріпаків, скорочували селянські наділи, збільшували панщину.

Скасування кріпосного права 1861р.

Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х років:

Земська реформа (1864 р.). У результаті проведення цієї реформи в ряді губерній були створені земства - так зване місцеве самоврядування під верховенством дворянства.

Судова реформа. У 1864 р. уряд провів судову реформу, що завершилася запровадженням буржуазного судочинства.

Шкільна реформа (1864 р.) Запроваджувалися єдина система початкової освіти (4 класи).

Військова реформа.(1874р.) Проведено переозброєння і переобмундирування армії, удосконалена система її постачання, управління, бойової підготовки військ і підготовки офіцерських кадрів.

Міська реформа.(1870 р ) Ця реформа реорганізовувала систему міського самоврядування.