28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право

Наприкінці XIV - першій половині XVI ст. на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язане угноєння ґрунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалася в господарствах феодалів.

У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства не був однаковим. У Східній Галичині, на Поділлі, Волині, в центральних районах Київщини застосовувалася трипільна, на Поліссі, Півдні Київщини й Переяславщині - вирубна та перелогова системи. Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городництво, садівництво, бджільництво. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство.

Одним з основних джерел прибутків феодалів було млинарство. Розвинутими промислами на Україні в XV — XVI ст. були також солеваріння (в Прикарпатті) та видобування руди на руднях (особливо на Волині й Поліссі).

Промисли відігравали значну роль і в селянському господарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами, які стали там необмеженими власниками. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки - феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. Окрім землеробства і тваринництва, у фільварках розвиваються різні ремесла - млинарське, риболовне, бджільницьке. Все це забезпечувало господарям фільварків значний прибуток.

Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.

Першими містами в Україні, які одержали магдебурзьке право, були Хуст, Вишкове, Тячів – з 1329 р; Санок – 1339 р; Кам’янець-Подільський – 1347р; Львів – 1356 р; тощо. Київ одержав магдебурзьке право 1494 р.

29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.

Пануючими верствами у Речі Посполитої були: Князі литовські, удільні українські князі – разом вони утворювали аристократію і вважали магнатами, але українські магнати не мали права займати державні посади. Нижче магнатів стояла шляхта, що мала землю за службу і була основною частиною війська. Бояри стояли нижче шляхти і виконували різні державні повинності

Серед селянства були ті самі верстви, що й за княжої доби: вільні, напіввільні, невільні.

Вільні селяни залежно від характеру повинностей поділялися на три категорії: тяглові селяни, службові селяни і ремісники, чиншові селяни. Напіввільні селяни – закупи. Невільні – колишні холопи, челядь.

Все населення міст незалежно від майнового стану називалось міщанством. Привілейоване становище мало купецтво. Існувало також духівництво.

Правовою базою в Речі Посполитій був Литовський статут. Він мав три редакції - 1529 р., 1566 р. і 1588 р. - і був головним збірником права в Україні. За соціальною структурою панів-магнатів було зрівняно в правах із шляхтою. Володіючи великими маєтками, магнати зберігали привілейоване становище.

Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.