
- •Кримінальне право україни
- •§ 2. Наукові основи кваліфікації злочинів
- •§ 1. Поняття злочинів проти основ національної безпеки України
- •§ 2. Види злочинів проти національної безпеки України
- •§ 1. Злочини проти життя
- •§ 2. Злочини проти здоров'я
- •§ 3. Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування
- •§ 4. Інші злочини, що становлять небезпеку для життя та здоров'я людини
- •§ 1. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина
- •§ 2. Злочини проти виборчих прав громадян
- •§ 3. Злочини проти трудових прав громадян
- •§ 4. Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності
- •§ 5. Злочини проти інших особистих прав і свобод людини та громадянина
- •§ 6. Злочини проти сім'ї
- •§ 7. Злочини проти свободи совісті
- •§ 1. Поняття та види злочинів проти власності
- •§ 2. Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб
- •§ 3. Корисливі злочини проти власності, не пов'язані з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб
- •§ 4. Некорисливі злочини проти власності
- •§ 1. Поняття та види злочинів у сфері господарської діяльності
- •§ 2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України
- •§ 3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності суб'єктів господарювання
- •§ 4. Злочини у сфері банкрутства
- •§ 5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів
- •§ 6. Злочини у сфері обслуговування споживачів та захисту їх прав
- •§ 7. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна
- •§ 1. Поняття та види злочинів проти довкілля
- •§ 2. Злочини проти екологічної безпеки
- •§ 3. Злочини у сфері землевикористання, охорони надр та атмосферного повітря
- •§ 4. Злочини у сфері водних ресурсів
- •§ 5. Злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу
- •§ 1. Поняття та види злочинів проти громадської безпеки
- •§ 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язані з ними
- •§ 3. Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами
- •§ 4. Порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку
- •§1. Поняття та види злочинів проти безпеки виробництва
- •§ 2. Злочини у сфері безпеки праці
- •§ 3. Інші злочини у сфері безпеки виробництва
- •§ 7. Поняття і система транспортних злочинів
- •§ 2. Злочини, що посягають на безпеку руху та експлуатації залізничного, водного і повітряного транспорту
- •§ 3. Злочини, які посягають на безпеку руху та експлуатації автотранспорту і міського електротранспорту
- •§ 4. Інші злочини, які посягають на безпечну роботу транспорту
- •§ 1. Загальна характеристика і види злочинів проти громадського порядку та моральності
- •§ 2. Злочини проти громадського порядку
- •§ 3. Злочини проти суспільної моральності
- •§ 7. Поняття і види злочинів проти здоров'я населення
- •§ 2. Злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів та інших предметів, небезпечних для здоров'я населення
- •§ 3. Злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення
- •§ 4. Злочини, пов'язані з незаконним вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу
- •§ 5. Інші злочини проти здоров'я населення
- •§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації
- •§ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону
- •§ 3. Злочини, які порушують порядок комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність
- •§ 2. Злочини у сфері використання державних символів
- •§ 3. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян
- •§ 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань
- •§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації
- •§ 6. Інші злочини проти авторитету держави та діяльності об'єднань громадян
- •§ 1. Поняття злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку
- •§ 2. Види злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку
- •§ 1. Поняття та ознаки злочинів у сфері службової діяльності
- •§ 2. Види злочинів у сфері службової діяльності
- •§ 1. Види злочинів проти правосуддя
- •§ 2. Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду
- •§ 3. Злочини, які посягають на життя, здоров'я, особисту безпеку, майно суддів, народних засідателів, присяжних та інших учасників судочинства
- •§ 4. Злочини, які перешкоджають одержанню достовірних доказів та істинних висновків у справі
- •§ 5. Злочини, які перешкоджають своєчасному розкриттю та присіченню злочинів
- •§ 6. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) та призначеного до відбування покарання
- •§ 1. Поняття та види військових злочинів
- •§ 2. Злочини проти порядку підлеглості та військової честі
- •§ 3. Злочини проти порядку проходження військової служби
- •§ 4. Злочини проти порядку користування військовим майном і його зберігання
- •§ 5. Злочини проти порядку експлуатації військової техніки
- •§ 6. Злочини проти порядку несення бойового чергування та інших спеціальних служб
- •§ 7. Злочини проти встановленого порядку збереження військової таємниці
- •§ 8. Військові службові злочини
- •§ 9. Злочини проти порядку несення служби на полі бою та в районі воєнних дій
- •§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни
- •§ 1. Поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку
- •§ 2. Злочини проти миру
- •§ 3. Злочини проти безпеки людства
- •§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку
- •Кримінальне право україни Особлива частина
§ 6. Злочини, які перешкоджають виконанню вироку (рішення, ухвали, постанови) та призначеного до відбування покарання
Невиконання судового рішення (ст. 382). Відповідно до Конституції України (ч.5 ст. 124, п.9 ч.3 ст. 129) одним з основних принципів судочинства є обов'язковість рішень суду, тому судові акти (рішення, вироки, ухвали, постанови) є обов'язковими для виконання на всій території України. 3 об'єктивної сторони злочин полягає у вчиненні дії або бездіяльності та визнається закінченим при невиконанні (бездіяльність) у встановлений для цього строк судового акта або при перешкоджанні (дія) його виконанню (наприклад, керівник установи допускає до роботи особу, яка за вироком суду позбавлена права обіймати певні посади, чи всупереч рішенню суду перешкоджає поновленню на роботі працівника, якого було незаконно звільнено). Для складу злочину не має значення, який судовий акт не виконаний суб'єктом злочину: той, яким закінчено провадження за справою (вирок, рішення), чи той, якого було прийнято під час судового розгляду (постанова або ухвала про накладення арешту на майно, про обрання чи припинення запобіжного заходу тощо).
За частиною 2 ст. 382 КК караються ті самі діяння, вчинені службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище (п.2 примітки до ст. 368 КК) або особою, раніше судимою (рецидив) за цей злочин (ст. 34 КК), або якщо вони заподіяли істотну шкоду (п.3 примітки до ст. 364 КК) охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державним або громадським інтересам (наприклад, через невиконання судового рішення особа не була поновлена на роботі протягом тривалого часу або внаслідок цього була спричинена значна матеріальної шкоди підприємству).
За частиною 3 ст. 382 КК карається невиконання службовою особою рішення Європейського суду з прав людини. Відповідальність за це діяння зумовлено тим, що Законом України від 17 липня 1997 р. було ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та Протокол № 11 до цієї Конвенції, відповідно до якого Україна взяла на себе зобов'язання виконувати рішення Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, за якою наша держава є однією зі сторін.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний усвідомлює, що рішення суду відбулося, але свідомо не виконує його (чи перешкоджає його виконанню) і бажає цього. Психічне ставлення до наслідків, зазначених у ч.2 ст. 382, може бути як умисним, так і необережним.
Суб'єкт злочину спеціальний — службова особа, яка зобов'язана виконати судове рішення.
Покарання за злочин: за ч.1 ст. 382 — штраф від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк трьох років; за ч.2 ст. 382 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч.3 ст. 382 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Приховування майна (ст. 388). Майно може підлягати конфіскації за вироком суду (ст. 59 КК); як речовий доказ (ст. 81 КПК) або коли конфіскація застосовується як захід адмініст-
ративного стягнення (ст. 29 КпАП). Майно підлягає опису і на нього накладається арешт для забезпечення відшкодування заподіяного збитку та виконання вироку, для виконання майнових зобов'язань чи задоволення позовних вимог (статті 29,125, 126 КПК, 149,152 ЩІК).
З об'єктивної сторони приховування майна може бути у різних формах — переміщення майна в інше місце, передавання іншим особам, підміна, укладання фіктивних угод тощо. Для відповідальності не має значення, чи приховується все майно, якась його частина або окремий предмет. Майно, на яке накладено арешт чи яке описано, передається на збереження або його власникові, або представникам організацій (наприклад співробітникам домоуправління) або іншим особам (сусідам, родичам), які попереджаються про відповідальність за його приховування. Тому обов'язковою умовою відповідальності за приховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є наявність такого попередження. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення самого діяння, спрямованого на приховування майна, незалежно від того, чи вдалося винному в дійсності приховати майно і чи було заподіяно таким приховуванням матеріальну шкоду.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.
Суб'єктом злочину при приховуванні майна, що підлягає конфіскації, є його власник чи інша особа, у якої воно перебуває. При приховуванні майна, на яке накладений арешт чи яке описано, суб'єктом може бути лише та особа, якій це майно передано на збереження у встановленому законом порядку.
Покарання за злочин: за ст. 388 — штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років.
Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389). Відповідно до ч.5 ст. 52 КК ухилення від покарання, призначеного вироком суду, є злочином проти правосуддя і тягне за собою відповідальність за статтями 389 та 390 КК.
З об'єктивної сторони злочин полягає в ухиленні від сплати штрафу, відбування позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч.1), громадських чи виправ-
них робіт (ч.2). Відповідальність за ухилення від покарань, передбачених статтями 53 і 55 КК, настає незалежно від того, призначені вони як основні чи як додаткові.
Ухилення від покарання — це бездіяльність, форми (способи) здійснення якої можуть бути різними (відмова від сплати штрафу, порушення встановленої вироком заборони обіймати певні посади тощо). Види та ознаки ухилення від громадських та виправних робіт наведено у ч.3 ст. 40 та ч.6 ст. 46 КВК.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, оскільки винний свідомо вчиняє діяння, спрямовані на ухилення від покарання, переслідуючи спеціальну мету - ухилитися від відбування покарання.
Суб'єкт злочину спеціальний — особа, засуджена до відповідного виду покарання вироком суду, який набрав законної сили.
Покарання за злочин: за ч.1 ст. 389 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк; за ч.2 ст. 389 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років.
Ухилення від відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі (ст. 390) з об'єктивної сторони полягає в ухиленні від відбування покарання у вигляді обмеження волі (ч.1 ст. 390 КК), формами (способами) якого є:
а) самовільне залишення місця обмеження волі (залишення меж виправного центру без спеціального дозволу адміністрації);
б) злісне ухилення від обов'язкових робіт, до яких залучається засуджений (кількаразовий невихід на роботу, симуляція хвороби тощо); в) систематичне порушення громадського порядкучи встановлених для засуджених правил проживання.
За частинами 2 чи 3 ст. 390 КК карається неповернення особи до місця відбування покарання після закінчення строку короткочасного виїзду, який був дозволений засудженому до обмеження (ч.2) чи позбавлення (ч.3) волі. Згідно з ч.2 ст. 59 та ст. 111 КВК засудженим може бути надано виїзд (до семи діб) за межі кримінально-виконавчої установи в зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть чи важка хвороба близьких, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду). Засуджені до обмеження волі можуть одержати дозвіл на такий виїзд (ч.2 ст. 59 КВК) і за наявності інших поважних при-
чин (наприклад, для лікування в спеціальній медичній установі, складання іспитів у навчальному закладі) та мають право виїхати до близьких родичів у святкові, неробочі та вихідні дні як захід заохочення (ч.1 ст. 67 КВК).
Злочин, передбачений у частинах 2 та 3 ст. 390 КК, є таким, що тривав, оскільки починається з того моменту, коли засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після закінчення строку виїзду, і закінчується в момент його добровільного повернення чи з дня затримання.
Суб'єктивна сторона — прямий умисел, оскільки винний свідомо ухиляється від покарання, переслідуючи спеціальну мету - ухилитися хоча б на якийсь час від відбування призначеного покарання.
Суб'єкт злочину спеціальний — за ч.1 ст. 390 КК — особа, яка відбуває покарання у вигляді обмеження волі, а за частинами 2 та 3 ст. 390 КК — засуджений до обмеження (ч.2) чи позбавлення (ч.3) волі, який одержав дозвіл на короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи.
Покарання за злочин: за ч.1 ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч.2 ст. 390 - обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч.3 ст. 390 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи (ст. 391) з об'єктивної сторони вчинюється шляхом дії або бездіяльності та полягає: а) у злісній непокорі (бездіяльність) законним вимогам адміністрації або б) в іншій протидії (дія) адміністрації в здійсненні її функцій. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину - кримінально-виконавча (виправна) установа, де засуджений відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення самої непокори чи протидії законним вимогам адміністрації.
Злісною непокорою є, наприклад, відмова від роботи без поважних причин, неодноразова відмова від виконання законних вимог адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови. Під іншою протидією адміністрації слід розуміти, наприклад, перешкоджання нормальній праці засуджених або заходам, які здійснює адміністрація відповідно до правил внутрішнього розпорядку.
Відповідальність за ст. 391 КК настає лише за умови, якщо: а) вимоги адміністрації, яким протидіє засуджений, мають законний характер; б) непокору (протидію) цим вимогам було вчинено протягом року після того, як засуджений за порушення режиму відбування покарання був підданий стягненню у вигляді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводився на більш суворий режим відбування покарання (ст. 100, ч.3 ст. 101, ч.1 ст. 132 КВК).
Суб'єктивна сторона злочину — тільки прямий умисел.
Суб'єкт злочину спеціальний — особа, яка відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та яка за порушення вимог режиму відбування покарання протягом року піддавалася зазначеним у ст. 391 КК заходам стягнення.
Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк до трьох років.
Дії, що дезорганізують роботу виправних установ (ст. 392). 3 об'єктивної сторони злочин полягає в активній поведінці особи і визнається закінченим із моменту вчинення хоча б однієї з таких дій: а) тероризування засуджених; б) напад на адміністрацію; в) організація з цією метою організованої групи; г) активна участь у такій групі.
Під тероризуванням засуджених слід розуміти насильство чи погрозу його застосування з метою примусити потерпілого відмовитися від сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог режиму, а також вчинення таких дій із помсти за виконання засудженим громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни та правопорядку у виправній установі. Тероризуванням також вважається знущання або глумління над засудженими з метою їх залякування й перешкоджання виконанню покарання. Напад на адміністрацію — це вчинення насильницьких дій (зв'язування, відбирання зброї, завдання побоїв чи спричинення тілесних ушкоджень тощо), а також погроза застосувати насильство щодо представника адміністрації в зв'язку з його законною діяльністю за наявності реальних підстав побоюватися негайного виконання цієї погрози.
Тероризування засуджених чи напад на адміністрацію, поєднані зі вчиненням умисного вбивства (ст. 115 КК), спричиненням тяжких тілесних ушкоджень за обставин, що обтяжують
відповідальність (ч.2 ст. 121 КК), захопленням заручників за обставин, що обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 147 КК), масовими заворушеннями за обставин, що обтяжують відповідальність (ч.2 ст. 294 КК), втечами з місць позбавлення волі (ст. 393 КК), кваліфікуються не тільки за ст. 392 КК, а й за статтями КК, що передбачають відповідальність за зазначені злочини.
Під організацією організованої групи розуміють дії трьох чи більше засуджених, спрямовані на створення такого об'єднання, яке відповідає ознакам, зазначеним у ч.3 ст. 28 КК, і має на меті вчинення нападів на адміністрацію чи тероризування засуджених. Діяльність організатора такої групи має відповідати ознакам, передбаченим у ч.3 ст. 27 КК, і може полягати у вербуванні засуджених до членів такої групи або в організації, розробці плану дій, керівництві організованою групою тощо. Активна участь в організованій групі припускає дії учасника такої групи, які спрямовані на: підбурювання окремих засуджених до тероризування інших чи до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів, предметів чи знарядь злочину, безпосередню участь у нападах та інших подібних діях, спрямованих на реалізацію планів такої групи. Злочин вважається закінченим із моменту організації (створення) групи або активній участі в ній, незалежно від того, чи вдалося групі вчинити задумані дії.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою дезорганізувати зазначеними у ст. 392 КК діями нормальну діяльність виправної установи.
Суб'єкт злочину спеціальний — особа, засуджена до обмеження чи позбавлення волі, яка відбуває це покарання у виправній установі.
Покарання за злочин: за ст. 392 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти (ст. 393) з об'єктивної сторони полягає в незаконному залишенні місця відбування покарання у вигляді позбавлення волі, арешту, або місця перебування у попередньому ув'язненні чи місця розташування конвою, де особа утримується під вартою. Незаконним вважається або самовільне залишення цього місця, або вчинене на підставі дозволу, отриманого незаконним шляхом (наприклад, шляхом насильства, обману, підкупу тощо).
Втеча з місця позбавлення волі припускає незаконне залишення засудженим виправної установи будь-якого виду, а також лікарні в місцях позбавлення волі (ст. 11 КВК). Втеча з-під варти - це незаконне залишення місця попереднього ув'язнення, коли утримання під вартою обрано як запобіжний захід, або втеча з-під конвою (наприклад, під час етапування до місця відбування покарання, з кабінету слідчого, із залу засідання суду). Способи втечі можуть бути різними, а злочин вважається закінченим із моменту залишення винним місця позбавлення волі, арешту, попереднього ув'язнення чи місця розташування конвою. Дії зі створення умов для втечі (наприклад виготовлення знарядь злому), або безпосередньо спрямовані на її здійснення (наприклад невдала спроба подолати стіни місця позбавлення волі) оцінюються як готування до втечі або замах на її вчинення.
За частиною 2 ст. 393 КК карається втеча, вчинена: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) із заволодінням зброєю чи з її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) із пошкодженням інженерне-технічних засобів охорони. Для кваліфікації втечі за ч.2 ст. 393 КК достатньо наявності хоча б однієї із зазначених кваліфікуючих ознак.
Втеча є повторною, якщо відповідає ознакам повторності чи рецидиву, передбаченим у ч.1 ст. 32 чи в ст. 34 КК.
Втеча є вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо така група відповідає ознакам цієї форми співучасті, передбаченим у ч.2 ст. 28 КК.
Втеча, вчинена способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, є там, де винний застосовує такий спосіб втечі, який створює реальну небезпеку для життя чи здоров'я хоча б однієї людини.
Втеча, поєднана із заволодінням зброєю, припускає такі дії винного, які вчинюються одним зі способів, зазначених у ст. 262 КК, і які спрямовані на протиправне заволодіння предметами, переліченими в ст. 263 КК. Використання зброї при втечі полягає у фактичному застосуванні ЇЇ вражаючих властивостей або в погрозі використання зброї.
Втеча, поєднана із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, припускає застосування фізичного чи пси-
хічного насильства як способу подолання дійсних чи передбачуваних винним дій, які перешкоджають втечі. Якщо таке насильство полягало в умисному вбивстві, тяжкому тілесному ушкодженні за обставин, що обтяжують відповідальність, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів. Втеча, вчинена за наявності ознак складу злочину, передбаченого ст. 392 КК, також утворює сукупність злочинів.
Втеча, вчинена шляхом підкопу, припускає використання особою для незаконного залишення охоронюваної території виправної установи підземного ходу (лазу), який був відритий нею таємно від адміністрації.
Втеча, поєднана з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони, вчинюється шляхом виведення з ладу або пошкодження різних спеціальних споруд, пристроїв та пристосувань, призначених для запобігання втечам, сповіщення (сигналізації) про них чи для перешкоджання їх здійсненню.
Суб'єктивна сторона злочину — лише прямий умисел. Якщо втечу вчиняє особа, засуджена незаконно, складу цього злочину немає. Особа не може бути засуджена і за втечу з місця попереднього ув'язнення, доки судом не буде встановлено її винуватість у злочині.
Суб'єкт втечі — спеціальний. Ним можуть бути особи, що досягли 16-річного віку, які: а) відбувають покарання у вигляді позбавлення волі або арешту; б) визнані підозрюваними чи обвинуваченими у злочині та взяті під варту як запобіжний захід. Особи, до яких арешт застосований як захід адміністративного стягнення (ст. 32 КпАП), а також затримані в порядку статей 106,106і, 115 КПК, не підлягають відповідальності за ст. 393 КК.
Покарання за злочин: за ч.1 ст. 393 - позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч.2 ст. 393 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Втеча із спеціалізованого лікувального закладу (ст. 394) з об'єктивної сторони полягає у самовільному залишенні спеціалізованого лікувального закладу (психіатричного чи іншого медичного) або у втечі дорогою до нього. Поняття втечі відповідає ознакам цього діяння, зазначеним у ст. 393 КК.
Місцем вчинення злочину є спеціалізовані лікувальні та лікувально-виховні заклади органів охорони здоров'я для лікуван-
ня від наркоманії, алкоголізму, а також спеціальні лікувальні установи із застосування примусових заходів медичного характеру. Відповідальність за ст. 394 КК можлива лише за умови, якщо лікування у спеціалізованому медичному закладі здійснюється за рішенням суду (статті 92—96 КК) у примусовому порядку.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою ухилитися від застосування примусового лікування.
Суб'єкт злочину спеціальний — осудна або обмежено осудна особа, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру або примусове лікування у спеціалізованому закладі за рішенням суду.
Покарання за злочин: за ст. 394 — арешт на строк до шести місяців або позбавлення волі на строк до двох років.
РОЗДІЛ XX
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)