• 4.4. Технічні засоби безпеки

У створенні безпечних умов праці широко застосовуються технічні засоби безпеки.

Засоби захисту можуть бути об’єктивними (огородження, блокування, захисне укриття, запобіжні та вимикаючі пристрої, ізоляція, герметизація, заземлення) і суб’єктивними (таблички, сигнальні пристрої, застережливі написи). Останні не можуть гарантувати надійного захисту від дії вражаючих факторів, тому що загальний стан людини та її увага внаслідок втоми, шуму, вібрації, недостатнього освітлення та інших причин можуть погіршуватися, що спричиняє підвищення ймовірності виникнення нещасного випадку. Об’єктивні засоби захисту є більш надійними, оскільки вони запобігають контакту людини з джерелами небезпечних факторів.

• 4.4.1 Об’єктивні технічні засоби безпеки

Захисні огородження – це технічні засоби, що створюють перешкоду між людиною і небезпечним виробничим фактором і запобігають проникненню людини, її рук, ніг, голови в небезпечну зону або дії такого фактора на людину в аварійних ситуаціях.

Відповідно до існуючих вимог усі приводи, передачі, рухомі деталі, робочі органи повинні бути обладнанні захисними огородженнями, які надійно захищають людину від виходу (вильоту) з небезпечної зони стружки металу, крапель розплавленого металу, агресивних рідин, різних випромінювань тощо. Такі огородження застосовуються як перешкоди можливому падінню людини з висоти або у криниці, траншеї і т.п. Роботи на устаткуванні, з якого зняте передбачене огородження чи воно несправне, забороняються.

Залежно від призначення, огородження мають різне конструктивне виконання. Виготовляють його зі спеціального листового металу, металевої сітки, пластмаси, а в деяких випадках – зі спеціальних матеріалів (наприклад для захисту від радіоактивного випромінювання). Вони поділяються на стаціонарні і переносні.

За своїм конструктивним оформленням стаціонарне огородження виконується як невід’ємна частина устаткування чи обладнання. Воно може бути відкидним і знімним.

Відкидні огородження використовуються для укриття робочих вузлів, передавальних систем та інших механізмів, що вимагають частого втручання людини до цих механізмів. До них належать кожухи, футляри, дверцята і т.п. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпусів) за допомогою петель, навісів і відносно легко відкриваються.

Знімні огородження використовуються для укриття приводних і передавальних механізмів, що не вимагають налагодження, огляду під час усього міжремонтного періоду роботи устаткування. Вони приєднуються до машин болтами, гвинтами і т.п.

Переносні (тимчасові) огородження використовуються під час ремонтних і налагоджувальних робіт для захисту людини від випадкових дотиків до рухомих механізмів, до струмопровідних частин.

Якщо обслуговується технологічне устаткування на висоті, робочі майда-нчики для запобігання падінню людини обладнують відповідним чином.

Огородження повинно мати надійне кріплення до основного облад-нання, легко відкриватись і надійно закриватись.

Огородження з металевих сіток (решіток) розміщують не ближче як за 50 мм від рухомих деталей.

Захисні огородження мають бути завжди у справному стані, мати не-обхідну міцність.

Захисні огородження повинні відповідати таким вимогам:

1) забезпечувати надійний захист працюючих від дії небезпечних і шкідливих факторів;

2) не ускладнювати спостереження за роботою механізмів;

3) не впливати негативно на виробничий процес;

4) не підвищувати рівень шуму і вібрації;

5) бути простими у виготовленні та експлуатації;

6) відповідати вимогам технічної естетики.

Відповідно до державних стандартів огородження ззовні повинні бу-ти пофарбовані в жовтий колір. На зовнішньому боці огородження, як правило, наноситься або прикріплюється певний попереджувальній знак (знак безпеки).

Запобіжні пристрої призначені для зупинення (відключення) облад-нання у випадках, коли певний контрольований параметр (тиск, темпера-тура і ін.) може з різних причин у процесі роботи виходити за встановлені межі, створюючи при цьому аварійну ситуацію.

Запобіжними пристроями можуть бути муфти, обмежувачі вантажо-підйомності, зрізні штифти та шпильки, регулятори частоти обертання (для запобігання механічним перевантаженням устаткування), кінцеві вимикачі, упори, спеціальні пристрої для зупинення рухомої частини об-ладнання (для запобігання переміщенню частин машин за встановлені межі), запобіжні пластини (на різних гідравлічних та пневматичних сис-темах), пружинні і гідравлічні обмежувачі вантажопідйомності (на під-йомних кранах).

Для захисту вентилів балонів з газами від пошкоджень застосовують ковпаки, а для захисту людини при роботі на висоті – запобіжний пояс.

Блокувальні пристрої призначаються в конструкціях машин для за-побігання аваріям. Наприклад, куліса важеля коробки передач трактора запобігає включенню одночасно двох передач. За допомогою блокуваль-ного пристрою можна: призупинити роботу певного приводу, якщо з ньо-го знято огородження, запобігти відкриттю дверей у приміщенні з висо-кою концентрацією шкідливих речовин, якщо в ньому вийшла з ладу вентиляція тощо.

При електричному блокуванні дверей приміщення, в якому знахо-диться електронебезпечна установка, в разі відчинення дверей розмика-ється електричне коло магнітного пускача, і електрична установка відми-кається від електричної мережі.

Блокувальні пристрої використовуються для відімкнення чи попере-дження можливості появи джерела небезпеки у випадку відсутності захи-сного пристрою. За принципом дії вони поділяються на: механічні, елект-ронні, пневматичні, комбіновані.

Прикладом блокування руху людини у транспортному засобі висту-пають ремені безпеки. Вони значною мірою знижують травматизм при дорожньо-транспортних випадках. Кількість поранених у таких випадках зменшується у 2,4, а загиблих – у 3,7 рази.

Гальмівні пристрої призначені для швидкої зупинки машин, рухо

вих частин виробничого обладнання, утримання вантажів у піднятому положенні та ін.

Період часу з моменту виявлення небезпеки і до повної зупинки ма-шини можна зобразити у вигляді такої формули:

t = t1+t2+t3,

де: t1 – час одержання інформації про небезпеку і реакції оператора; t2 – час затримки сигналу в окремих ланках системи гальмування; t3 – час дії гальму вального пристрою до повної зупинки.

Реакція оператора залежить від індивідуальних особливостей, віку, професійного рівня і становить 0,4-1,2 сек. Час гальмування (t2) – для ав-томобільних гальм з гідравлічним приводом 0,15-0,25 сек., для гальм із пневматичним приводом 0,4-0,8 сек. Час гальмування для сухих доріг – 0,8-1,2 сек.