5. Реєстраторська діяльність на ринку цінних паперів.

Реєстратор - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів. Юридичні особи можуть одержати дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, якщо реєстраційна діяльність передбачена їх статутом. Органи дер­жавної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть вести реєстри і бути засновниками та учасниками реєстратора.

Частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати 10 %. Емітент може вести власний реєстр самостійно, якщо кількість власників цінних паперів не перевищує кількості, визначеної

Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів” створив базу для певної реорганізації ринку реєстраторських послуг, але частина питань ще законодавчо не впорядкована.

Функції, права та обов'язки реєстраторів врегульовані недо­статньо. На реєстраторів державними органами (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет) покладені невластиві функції (наприклад, контроль за підставами для здійснення угод, контроль правоздатності інвесторів, додержання інвесторами вимог антимонопольних застережень тощо). Реєстратори діють в умовах неврегульованості проблеми обігу сертифікатів, дуже низьких номінальних вартостей цінних паперів, неплато­спроможності емітентів.

Проблемою реєстраторського сегмента фондового ринку є так звані „кишенькові реєстратори” - реєстратори, засновані емітентами при бажанні зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є „своїми” структурами), при необхідності для менеджменту ак­ціонерних товариств контролювати процес перерозподілу власності на такі акції на вторинному ринку і, можливо, втручатися у цей процес. „Кишенькові” реєстратори стали поширеним явищем внаслідок не дуже високих вимог до ліцензування реєстраторської діяльності. Проте через відсутність економічного підґрунтя у „кишенькових” реєстраторів вони, крім окремих випадків, зане­падають самі, стають важким тягарем для емітентів.

В Україні відсутній інститут трансфер-агентів як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для пере­реєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію. Відсутність такого інституту позначається на необхідності для інвесторів безпосередньо спілкуватися з реєстратором, що суттєво збільшує їхні витрати. Недостатньо врегульовані питання відкриття та діяльності підпорядкованих підрозділів реєстратора (філій). Ця ситуація практично призвела до відсутності філій у реє­страторів, крім банківських установ, які природно мають мережу філій.

Реєстраторський сегмент піддавався загальнополітичним ризикам. Вони виникали внаслідок спроб створити супермонополізованого реєстратора на базі мережі центрів сертифікатних аукціонів, а потім - на базі Української державної кредитно-ін­вестиційної компанії. За допомогою останньої була здійснена спроба побудувати дворівневу систему з обслуговування акцій найбільших підприємств України - ввести додаткову контрольну ланку.

Загальна кількість реєстраторів повинна зменшитись, насам­перед, через припинення діяльності неспеціалізованих та „ки­шенькових” реєстраторів, припинення діяльності з ведення реєстрів більшістю банків. Необхідно встановити більш жорсткі умови щодо ліцензування реєстраторів з метою обмеження зростання їх кількості.

Слід впорядкувати нормативну базу щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів виходячи з принципів: нормативні документи повинні чітко передбачати всі можливі випадки транз­акцій; внесення записів до реєстру здійснюватиметься лише на підставі передавального доручення (або індосаментного напису) та сертифікату; діяльність із ведення реєстрів власників іменних цінних паперів повинна бути безризиковою або низькоризиковою; видачу та погашення сертифікатів повинні здійснювати тільки реєстратори (можливо, крім обміну сертифікатів на тимчасові свідоцтва); підтвердження підписів на документах, що застосовуються у системі реєстру, здійснюватиметься в межах програми, яка охопить усіх учасників національної депозитарної системи та передбачатиме чітку систему гарантій у ризиках; проведення про­цедур у системі реєстру відбуватиметься за допомогою стандар­тизованих форм документів за чітко встановленими технологічними процедурами; інформація щодо особових рахунків і реєстрів у цілому с таємницею особи зареєстрованих громадян і не підлягає розкриттю, крім випадків надання на це санкцій прокурорами.

Названі принципи дозволять значно спростити систему реєстру, здешевити її, підвищити довіру до реєстраторів з боку інших учасників фондового ринку.

Зростає потреба у технологічній співпраці та гармонізації відносин між реєстраторами та депозитаріями і зберігачами. Процес реорганізації компаній реєстраторів повинен відбуватися за допомогою декількох засобів: зміцнення існуючих професійних реєстра­торів за рахунок інших компаній; поглинання та злиття існуючих компаній з більш міцними; псрспрофілювання діяльності реєстраторів на реєстраторську діяльність як виключну з високою оперативною концентрацією; припинення діяльності нерентабельних неконку­рентоспроможних реєстраторів з організованою або стихійною передачею реєстрів, що вони вели іншим реєстраторам; припинення діяльності з ведення реєстрів компаніями, які, виходячи з корпо­ративних інтересів, не побажали перспрофілювати свою діяльність на реєстраторську як виключну, з організованою передачею їхніх реєстрів іншим реєстраторам.

Припинення діяльності з ведення реєстрів певною особою (незалежно від причин) не повинно відбитися на емітентах чи зареєстрованих особах, неприпустимою є втрата реєстрів. Для цього необхідно чітко встановити процедуру передачі реєстрів, контролювати її дотримання та жорстко карати за її порушення, а також відповідно проводити роз'яснювальну роботу серед реєстраторів та емітентів.