Правитоки українського народного мистецтва

Досліджуючи праісторію народного мистецтва як культурологічної субстанції цивілізації, виходимо з того, що культура- це передусім функція постійного перебудування людської спільності на певній території. Кочівники творити культурні вартості народного мистецтва на чужі, загарбані землі, як правило, неспроможні. Тому вирішальним порогом, етапним рубежем на шляху виникнення і формування духовного життя племені, етносу, народу треба починати рубежем переходу від привласню вальних форм господарства, мисливсько-рибальського і збиральниць кого способу життя до відтворювального землеробства і скотарства.

На території України зосереджено 65% від усіх чорноземів європейському континенту і 40% світових запасів цих грунтів, що біля 10 тисячоліть годують і визначають духовний світ хлібороба з властивим йому працелюбством і невід’ємним творчим началом за мистецько-естетичним рівнем. Ці якості особливо чітко виступають уже в діяльності пізньонеолітичних племен епохи міді, які прийнято називати Трипіллям. Ці племена в діяльності яких зароджувались такі явища нашої культури, як мова, як пісня, обряди, міфологія, вже знали такі ремесла, як гончарство, ткацтво, а в галузі мистецтва - писанкарство та вишивку.

Вплив кераміки трипільців на античну кераміку Еллади в її кріто-мікенському та дипілонському стилях очевидний. Це саме слід сказати про її вплив на кераміку земель Балкан, Кавказу, Середньої Азії. На погляд Ю.Липи населення Трипілля – це субстрат українців та антів наших предків, які створили першу українську і першу слов’янську державу. До цієї ж думки схилявся археолог, антрополог Ян Чекановський.

Характерною рисою творчого стилю трипільців був пан естетизм що його сприйняла й розвинула антична Греція, де склалося поняття, відоме під терміном калоскагатос, що означає комплексне поєднання красивого і доброго, отже органічної єдності засад естетики й етики. Ця норма відзначає також багато явищ сучасного мистецтва, зокрема кераміку, для яких властивим є збереження не тільки прадавньої орнаментики, але і творчих принципів, що відзначалося ще М.Біляшівським, С,Гамченком, Я.Пастернаком,В.Василенком.

Особливої уваги заслуговує дослідження трипільського поселення біля села Борисівни на Поділля. Кераміка цього та інших трипільських поселень стала предметом аналітичних досліджень найвидатнішого львівського етнографа Р.Герасимчука, що не обмежувався керамікою, а й знаходив аналогії у ткацтві, розписах, навіть у різьбі.

Досягнення трипільців антична Греція збагатила застосування ручного гончарного круга та відливкою виробів з теракотових форм. Зберігаючи кольорову гаму, виробила техніку лакових розписів, а також фігурні розписи.

Образно-декоративна чистота, емоційна дія символів і знаків у різних техніках при широкій композиційній варіантності знайшла нове втілення і творчий розвиток у шедеврах української народної кераміки, де панує кольорова тріада. Принцип трипільської пластики простежуються в іграшках, створених у Іромах та Жорнищах на Поділлі, а новітні напластування властиві стилеві українського бароко не нищать прадавньої основи скульптур створюваних гончарами Чернігівщини, Полтавщини та Слобожанщини.