Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Службові частини мови.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
04.09.2019
Размер:
135.17 Кб
Скачать

Службові частини мови

Прийменники – це короткі незмінювані слова типу у(в), з, до, не, по, при, під, перед, і под., які виражають різноманітні просторові та часові зв’язки предметів.

Прийменник – це службова частина мови, яка виражає підрядні відношення іменника (або займенника) з іншими словами речення.

Підрядні відношення іменника – це залежні зв’язки його з керуючими словами. Напр.: Книга лежить на столі. Книга лежить у столі. Книга лежить під столом; сердитий на нього, бронзовий від загару, кожен із нас.

Прийменники вживаються тільки з іменниками (або займенниками) і разом з відмінковими закінченнями утворюють словоформи, які виражають різні типи значень: об’єктні, обставинні та означальні.

У реченні вони можуть відділятися від іменника (займенника) іншими словами: до рідної землі, з гарним настроєм.

Прийменники вживаються тільки з непрямими відмінками іменників (займенників): без цукру, всупереч нам, назустріч вітру, з любов’ю, до нього, перед тобою і под.

За походженням прийменники поділяються на первинні і вторинні.

Первинні – це непохідні прийменники: у них є лише один корінь: без, в, від, для, до, у, за, на, над, по, про і под.

Вторинні – утворюються від слів різних частин мови злиттям основ або лексико-семантичним способом:

  • від прийменників: попід, задля, з-під, заради;

  • від прислівників: всупереч(долі), назустріч(мені), близько(хати).

Слід розрізняти:

1) прислівники і прийменники, однакові за формою.

Прийменники завжди відносяться до іменника, прислівники – до дієслова або прикметника. Пор.:

Прислівники:

Прийменники:

Він стояв осторонь

Осторонь школи стояли люди

Вона йшла назустріч

Назустріч мені йшов автобус

Магазин знаходиться поруч

Поруч метро знаходиться магазин

2) вторинні прийменники слід відрізняти  від іменників: край, кінець, протягом, шляхом, за допомогою, під час, у зв’язку з, внаслідок.

Іменники:

Прийменники:

Він намалював коло

Коло дому зупинилися машини

Друг звернувся за допомогою

Продавець рахує за допомогою калькулятора

4) вторинні прийменники слід відрізняти від дієслів (дієприслівників): завдяки, виключаючи, незважаючи на.

За будовою прийменники бувають прості, складні і складені.

  • Прості мають один корінь: над, під, між.

  • Складні – два і більше коренів: поміж, з-поміж, поза, з-поза, з-над. Пишуться одним словом – разом або через дефіс.

  • Складені – мають кілька коренів і утворюють прийменникові сполуки: згідно з, під час, у напрямі до, в результаті, у зв’язку з, незважаючи на і под.

Правопис прийменників

Прийменники (прості, складні та складені) пишуться окремо від іменників (або займенників). Напр.: по дорозі, у бік (можна: у лівий бік), з-за дерева, понад морем, з-поміж кущів, у зв’язку з хворобою, за рахунок відпустки і под.

Слід відрізняти прийменники, які завжди пишуться окремо від інших слів, від подібних за формою префіксів, що пишуться разом зі словами. Між прийменником та іменником можна вставити означення: понад бурхливим морем, поміж чужими людьми, з-за високого дерева; між префіксом та іменником – ні.

Складні прийменники прислівникового походження пишуться одним словом: обабіч дороги, всупереч сподіванням, довкола проблеми, * углиб віків, * збоку отари. Їх слід відрізняти від іменників з прийменниками, які пишуться окремо. Напр.: У сиву глиб віків, з правого боку отари.

Складні прийменники, утворені від інших прийменників за допомогою з(із), пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поміж, з-посеред, з-серед, з-поза, з-над і под.

Складні прийменники, утворенні злиттям інших прийменників, пишуться разом: понад, попід, помимо, проміж, заради, задля.

Складені прийменники (прийменникові сполуки) пишуться двома і більше словами: подібно до цього, незалежно від обставин, відповідно до закону, під час канікул, в силу обставин, незважаючи на погоду.

Сполучники - це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін., - між словами і реченнями. Це - одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення.

Сполучник – це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень.

Напр.:

Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, 

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває, 

Того Бог карає. (Т. Шевченко)

Отже, сполучники служать для конструювання речень – простих і складних, і виражають при цьому певний тип логіко-семантичних зв’язків між словами і реченнями.

За значенням сполучники бувають: а) сурядні, б) підрядні

а) Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени речення або рівноправні частини складносурядних речень:

Можна вибрать друга

І по духу брата,

Та не можна рідну

Матір вибирати. (В. Симоненко)

Серед сурядних сполучників розрізняють:

  • єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;

  • протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;

  • розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то. 

Терміни єднальні, протиставні і розділові сполучники буквально вказують на тип відношень, який виражають ці слова.

б) Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення):

Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха,

Що виросли крила, що неба достане,

Коли полетить. (Т. Шевченко)

Серед підрядних сполучників розрізняють:

 порівняльні: - як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немовби,наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;

  • часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, як тільки, тільки що;

  • причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;

  • мети: щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

  • умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;

  • допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;

  • наслідковий: так що.

Терміни–назви різновидів підрядних сполучників орієнтують щодо типу відношень, які виражають ці сполучники. Запам’ятайте їх.

За будовою сполучники бувають: а) прості, б) складні, в) складені.

Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.

Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.

Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.

За способом вживання сполучники поділяються на:

а) одиничні, б) повторювані, в) парні.

Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного).

Повторювані сполучники ( і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.

Парні сполучники ( не тільки...а й, як...так і, хоч...але, якщо...то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.

У правописі сполучників важливими є дві ситуації:

1) окреме написання сполучників з іншими словами речення;

2) написання складних сполучників і відрізнення їх від подібних за формою інших частин мови: Вже хочеться, щоб було літо.(спол.). Що б ви робили тоді? (займенник "що" і частка "б").

Правопис складних і складених сполучників регулюється такими правилами:

1) Складні сполучники незалежно від того, як вони утворені, пишуться одним словом: адже, ніж, отже, також, мовби, ніби, начеб, немовбито, нібито, абощо, тощо,притому, проте, затим і под.

2) Частина сполучників може мати при собі підсилювальні частки, з якими вони пишуться окремо: адже ж, або ж, хоч би, коли б, коли б то.

Виняток: Сполучники з підсилювальними частками бо, то, но пишуться через дефіс: отож-бо, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но.

3) У складених сполучниках усі складові їх частин пишуться окремо: дарма що, в міру того як, через те що, для того щоб, з тих пір як.

Розрізняйте складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому, тимчасом (які пишуться одним словом) від займенників з прийменниками, на основі яких вони утворені.

Частки – це незмінювані слова, з допомогою яких мовець

  • по-різному оформляє свою думку (думка-ствердження, думка-питання, думка- спонукання);

  • робить смислові підкреслення у своєму реченні;

  • модифікує лексичне значення різних слів.

Серед часток є слова надзвичайно важливі і “сильні” у комунікації: так, ні, не, які використовуються дуже часто в мовленні. Чимало часток – формально подібні до інших частин мови, але значення і функції їх суттєво відрізняються. Отже, необхідно вміти розпізнавати частки у реченні, знати їхні функції у мові і вміти правильно вживати і писати ці слова.

Частка – це службова частина мови, яка надає слову або реченню певного смислового чи емоційного відтінку та служить засобом творення слів і форм слів.

За значенням і функціями частки поділяються на такі групи:

1) фразові (модальні і відтінкові);

2) словотворчі;

3) формотворчі.

1) Фразові частки:

  • виражають ставлення мовця до змісту сказаного;

  • надають слову певного відтінку.

 а) Фразові частки (модальні), які виражають ставлення мовця до сказаного, вживаються для оформлення різних типів речень.

Серед фразових модальних часток виділяють:

  • стверджувальні: так, авжеж, аякже, атож, еге ж;

  • заперечні: не, ні;

  • питальні: чи, невже, хіба, де, чому, як і под. ;

  • спонукальні: давай, бодай, ну.

Коментар:

  •  стверджувальні частки авжеж, аякже, атож, еге ж вживаються переважно у розмовній мові;

  •  питальні частки вживаються на початку питальних речень і виступають засобом їх оформлення. Переважна більшість цих часток мають омонімічну форму з прислівниками, займенниками , сполучниками – їх треба відрізняти, орієнтуватись на знак питання в кінці речення:

Хіба він знає?

Де заходиться довідкове бюро?

Чому необхідно займатися спортом?

Що вона Вам сказала?

  • спонукальні частки вживаються на початку спонукальних речень, у кінці яких, як правило стоїть знак оклику:

Ну ходімо швидше!

Давайте підемо до театру!

б) Серед фразових часток (відтінкових), які надають слову певного смислу або емоційного відтінку, розрізняють:

  • вказівні : то (ото), це (оце), от, ось (осьде), он (онде), оно.

  • уточнювальні : якраз, справді, точно, рівно, власне, майже, десь, трохи не, мало не, ледве не, ніби, мов, немовби, наче;

  • видільні: саме, лише, тільки, навіть, аж, вже й, і, собі, -таки, -то і под.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.